Старший солдат Володимир Ларіонович Килюшик з Вараської громади отримав чергові почесні відзнаки — «За оборону України» від Президента України та нагороду «Хрест бойового братерства» від Всеукраїнського об’єднання «Країна». Про це повідомив міський голова Вараша Олександр Мензул. Раніше Захисник був відзначений медаллю «За стійкість та відвагу» від командувача оперативно-стратегічного угруповання військ «Хортиця». Крім того, родина Володимира Килюшика отримала Лист-подяку від військової частини А0989, відзнаку «Золотий тризуб» від Міністра оборони України та нагрудний знак «Щит бойової доблесті» від командира військової частини А0989. Свій бойовий шлях Володимир розпочав 2 березня 2022 року. Відтоді він гідно виконує військовий обов’язок, демонструючи мужність, стійкість і вірність присязі.
Позначка: захисник
Героя України Присвоїли Після Смерті: Капітан з Рівного
Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» присвоїли капітану Олександру Андрійовичу Подвишенному (посмертно). Відповідний Указ №142/2026 підписав Президент України В. Зеленський, сьогодні, 24 лютого. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ПОДВИШЕННОМУ Олександру Андрійовичу – капітану (посмертно)». Олександр Подвишенний народився 14 липня 1993 року у Рівному. Навчався в 11-й школі та Педагогічному ліцеї при РДГУ. Пізніше — в Острозькій академії за спеціальність «Літературна творчість». Під час навчання в аспірантурі Олександр досліджував творчість Уласа Самчука. Цікавився журналістикою: дописував у регіональних та всеукраїнських медіа, працював позаштатним кореспондентом газети «День». Паралельно писав вірші — у його доробку три поетичні збірки. У 2017-му стажувався у комітеті Верховної Ради України з питань оборони. Олександр проходив строкову службу в армії. Був учасником Революції Гідності, пізніше у складі Добровольчого українського корпусу брав участь в антитерористичній операції. Перед початком повномасштабного вторгнення долучився до лав територіальної оборони, був випускником «Вишколу капітанів». За словами дружини Олександра, захист України він називав своїм обов’язком, а оскільки під його командуванням була ціла рота — усвідомлював ще більшу відповідальність. Цінував своїх побратимів, був товариським, щирим, водночас принциповим та сміливим. До початку повномасштабного вторгнення чоловік вів активну громадську діяльність. Окрім поезії любив спорт, багато читав і подорожував. «Ніколи не здаватися в полон, ніколи не зрадити присягу українській Нації. Тоді, коли важко, коли безвихідь, коли немає надії — боротися і йти всупереч усім але. За нами наші родини, наша Батьківщина, все святе та недоторкане… Здобути, або не бути. Зі щитом, або на щиті. Шлях воїна — це йти до Кінця», — такі слова написав Олександр на своїй сторінці у соцмережі незадовго до останнього бойового виходу. На жаль, 30-річний капітан Олександр Подвишенний загинув 30 травня 2024 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області. Тривалий час боєць вважався зниклим безвісти. Захисника поховали 13 грудня 2025 року на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.
З дитинства мріяв про службу: історія воїна з Вараського району
Дмитро – представник нового покоління воїнів, який прийшов до війська одразу після школи. У свої 18 він свідомо обрав шлях служби й швидко виріс з оператора БпЛА до головного сержанта взводу, взявши на себе відповідальність не лише за техніку, а й за людей. Його історію розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ “Горинь”. Дмитро родом із села Кошмаки Вараського району. До війська долучився у 2024 році — щойно йому виповнилося вісімнадцять. “Це була мрія ще з дитинства — про службу думав із восьми років. Після школи не вступав до вишу, одразу пішов підписувати контракт. Так опинився у 104-й окремій бригаді”. Зізнається, що тоді навіть не надто знав про неї, не мав там знайомих — усе сталося природно. До військової служби Дмитро займався боксом і пауерліфтингом. Спорт сформував характер і дисципліну, що згодом знадобилися на фронті. Його позивний — Гатті. “Він пов’язаний із характером і любов’ю до боксу — колись був боєць із подібним ім’ям і схожим стилем”, — додає Дмитро. Службу розпочав оператором БпЛА. Уже понад рік працює з дронами, а нині обіймає посаду головного сержанта взводу БпЛА. З підвищенням зросла й відповідальність: організація роботи, забезпечення, комунікація, контроль, планування. “Мороки додалося значно більше. Інколи навіть простіше було бути просто оператором”, — каже він. Втім, додає: “Тут я як риба у воді”. Про побратимів говорить коротко: “Довіра, надійність, безпека. Саме це перше приходить у голову. І саме це тримає, коли навколо війна”. Найбільше в пам’яті закарбувався епізод на Покровському напрямку, коли довелося евакуйовувати пораненого побратима вагою близько 150 кілограмів. “Спершу думали, що впораємося вдвох, але швидко зрозуміли — сил не вистачить. Несли п’ятеро. Було жорстко”, — згадує Дмитро. І додає: “Займайтеся спортом, дбайте про здоров’я — на війні це рятує життя”. Про еволюцію війни говорить серйозно: “Дронів стає дедалі більше, з’являються нові типи, змінюється тактика. Технології розвиваються швидше, ніж засоби протидії — і це відчувається щодня”. Вдома на нього чекають батьки, дівчина, брати й сестри. Після війни Дмитро мріє купити будинок і просто жити — спокійно, з родиною. “У цивільному житті поки не уявляю себе так чітко, як у війську”.
Петиція про присвоєння звання Героя України кулеметнику з Рівненщини
Рідні загиблого військовослужбовця Збройних Сил України Ярослава Куришка просять присвоїти йому почесне звання Героя України (посмертно). Відповідну петицію вони зареєстрували на сайті електронних петицій офіційного представництва Президента України. Куришко Ярослав Русланович (позивний «Кожаний»), 09.02.1994 р. н., солдат-кулеметник 30-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Ярослав розпочав військову службу у 2012–2013 роках у 101-й окремій бригаді Генерального штабу Збройних сил України, проходячи строкову службу. Після її завершення він свідомо вирішив залишитися у лавах армії та у 2013 році підписав контракт, присвятивши своє життя захисту України. У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Ярослав («Кожаний») разом зі своїм підрозділом вирушив у зону АТО. Він мужньо брав участь у запеклих боях у Степанівці Донецької області та на Арабатській стрілці. 8 серпня 2014 року під час виконання ударно-пошукових дій батальйонно-тактичної групи 30-ї ОМБр у селищі Побєда Новоайдарського району Луганської області, Ярослав («Кожаний») загинув, віддавши своє життя за захист суверенітету та територіальної цілісності держави. «Він проявив надзвичайну мужність та вірність військовій присязі. Його вчинок є прикладом безстрашності та патріотизму, який надихає побратимів та майбутні покоління українців. На знак гідної пам’яті та визнання його героїзму, прошу присвоїти Куришко Ярославу Руслановичу (позивний «Кожаний») звання Героя України (посмертно)», — написала у петиції сестра загиблого Ірина Куришко. Підписати петицію можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/259224
Рівненська гімназія віддала шану загиблому захисникам
На фасаді Рівненської гімназії №10 встановлено меморіальну дошку, присвячену Андрію Сивоконю – загиблому захисникові України.
Офіційним відкриттям меморіалу керував в.о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян. Дошка стала частиною ініціативи «Рівне – місто Героїв», спрямованої на вшанування пам’яті рівнян, які загинули, захищаючи нашу країну.
Андрій Сивоконь, народившись 28 березня 1974 року в Рівному, мав багатий досвід роботи та був щирим мешканцем міста. Він розпочав свою кар’єру з навчання у ліцеї №10, а згодом здобув професійні навички слюсаря-вентиляційника у ПТУ №38. Протягом багатьох років працював на підприємствах Рівного: на заводі «Газотрон», у КП «Рівнеелектроавтотранс» та КАТП-1728.
У січні 2023 року Андрія Сивоконя мобілізували до Збройних Сил України. Під час бойових дій він отримав поранення та проходив лікування у Запоріжжі та Рівному. На жаль, 49-річний солдат загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.
Рівненський Герой Андрій Піддубний загинув в обороні України
У важкий час для нашої країни, захищаючи незалежність України, загинув Андрій Піддубний, житель села Зоря Рівненської області, народився в 1979 році.
Андрій був призваний на службу 16 серпня 2025 року. Три місяці, з 22 жовтня 2025 року, його вважали зниклим безвісти. Після завершення ідентифікаційних процедур було підтверджено його загибель в боях.
Мешканці Зорянської громади проводять вшанування пам’яті Героя. Заплановані такі заходи:
- 09:30 – Живий коридор шани від Зорянського закладу дошкільної освіти до центральної площі села.
- 09:40 – Церемонія прощання на площі Володимира Плютинського.
- Потім траурна процесія вирушить до Свято-Духівського храму та місцевого кладовища, де відбудуться похоронні обряди.
Зважаючи на проведення заходу на площі Володимира Плютинського, з 9:00 до 10:30 буде тимчасово обмежено рух транспорту. Доступ до площі забезпечений лише для маршрутного транспорту, просяться жителі припаркувати свої автомобілі, щоб не перешкоджати проходженню траурного кортежу.
Рівненський захисник загинув в обороні Краматорська
Головинська громада понесла ще одну трагічну втрату – загинув солдат Роман Токар, захисник з Рівненщини.
Роман Олексійович Токар народився 20 лютого 1977 року в сім’ї, де було багато дітей, у селі Ставок.
Він приєднався до Збройних Сил України під час загальної мобілізації у серпні 2025 року.
31 грудня 2025 року, виконуючи свій бойовий обов’язок в Краматорському районі Донецької області, Роман Токар загинув.
Його рідні – брати та сестри – зараз у грізі скорботи.
Сільська рада повідомить додатково про дату та час прощання та поховання.
Зустрічаючи Героя: Віддана донька добивається посмертної нагороди за подвиг батька
Михайло Орлов, житель Рівненської області, загинув, захищаючи Україну від ворожого дрона-камікадзе. Його донька розпочала активні дії, щоб віддати шану героїчному подвигу батька та добитися присвоєння йому почесного звання Героя України (посмертно).
Михайло народився 23 травня 1985 року в селі Ільпінь. Під час служби в Збройних Сил України, зокрема у 1-му механізованому батальйоні військової частини А2167, він виконував роль водія броньованої машини, забезпечуючи безпеку бійців та евакуюючи поранених з лінію фронту. Його героїчний подвиг завершився 18 червня 2024 року під час бойових дій поблизу села Костянтинівка, Донецька область.
Донька Михайла розпочала збір підписів під петицією до Президента України з метою присвоєння батьку звання Героя України. Підтримати ініціативу та ознайомитися з деталями можна за посиланням.
Земля прихильна: Сім’я загиблого захисника мріє про звання Героя України
Руслан Гапонюк, військовослужбовець з Дубенщини, загинув під час боїв біля Вугледара, захищаючи Україну. Його рідні просять присвоїти йому звання Героя України (посмертно), вважаючи його прикладом мужності та самовідданості.
Руслан Віталійович, народився в 1983 році, був одружений і мав двох доньок. Після служби в ЗСУ, він пройшов реабілітацію та повернувся на службу. Його загибель сталася 18 вересня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу поблизу Вугледара.
Похорон відбувся 10 листопада 2025 року у селі Привільне. Сім’я вважає, що його героїчний вчинок заслуговує на найвищу нагороду – звання Героя України.
Земля прихистила Героя: В Україні просять нагородити загиблого захисника з Дубенщини званням Героя України
Руслан Гапонюк, військовослужбовець з Дубенщини, загинув під час бойових дій, і його родина мріє про нагороду, яка б відобразила його героїзм. Чоловік, народившись у селі Молодаво Друге, став стрільцем-зенітником у 72-й окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. У 2022 році він приєднався до лав Збройних Сил України, а в серпні 2024 року загинув у Донецькій області, захищаючи нашу землю.
Родини загиблого просять присвоїти Руслану Гапонюку звання Героя України (посмертно). Вони запевняють, що він був вірним присязі, проявив безмежну любов до України та мужність, що вимагає пошани. Похорон відбувся 10 листопада 2025 року у селі Привільне.
Підтримка ініціативи про надання звання Героя здійснюється через електронну петицію, доступну за посиланням.