Категорія: Історія

У Сарненському історико-етнографічному музеї відновили хатній млин. Про це повідомили на сторінці установи у Facebook.

Поруч із великими вітряками, які давали заробіток своїм власникам, існували й невеликі «хатні» вітряки. У музеї розповіли, що до середини ХІХ ст. основну частину зерна переробляли вдома, використовуючи ступи та ручні жорна. Це була виснажлива фізична праця, яку жінки виконували щоранку. Муку готували для споживання в той самий або кілька наступних днів, а з 5 кг зерна отримували 3,5-4 кг муки.

До комерційних водяних млинів зверталися нечасто, адже млинарю потрібно було платити, а зерно ще й окремо везти до млина. Окрім цього, в багатьох місцевостях наявні млини не мали достатньої потужності, щоб забезпечити потреби всіх господарств.

Кінець ХІХ ст. став періодом масової механізації сіл. Різні технічні пристрої стали доступнішими для простих селян. «Хатні» млини будували місцеві майстри або самі господарі. Їх призначали лише для власних потреб і потреб сусідів, а не для заробітку. Такі споруди були маленькими шопами, нерідко просто збитими з дошок.

Для спорудження млина потрібні були металевий вал, шестерні трансмісії та два жорнові камені. На той час металеві деталі вже були повсюдно доступними, часто їх переробляли з інших механічних пристроїв. Найдорожчими залишалися жорнові камені: в міжвоєнні часи вони коштували 30 злотих. У місцевих майстрів можна було купити повністю готовий вітряк за 150 злотих, і це відповідало вартості молочної корови.

Основне завдання вітряка полягало в тому, щоб уловлювати та перетворювати енергію вітру. Його крила мали постійно бути спрямованими на вітер, тому існували різні типи таких конструкцій. «Хатні» вітряки складалися лише з одного невеликого приміщення. Воно було настільки малим — 2-9 м.кв., що всередині часто містилися тільки кіш, жорнові камені, встановлені на підвищенні, та скриня для муки. Сам господар-млинар нерідко навіть не міг зайти всередину.

Ще однією проблемою малих вітряків було те, що головний вал із крилами розташовувався лише за кілька метрів від землі, де сила вітру була невеликою. Саме тому місцеві майстри намагалися збільшити площу та кількість крил. У найпростіших і найдавніших вітряках їх було 4, але згодом спосіб кріплення до головного валу дав змогу встановлювати 6-12 крил.

Господарі, які поверталися із заробітків, а також учасники Першої світової війни вкладали здобуті гроші та знання у власні господарства. Із середини ХХ ст., коли почалася електрифікація, вітрові млини цього типу фактично зникли.

Нещодавно працівникам музею вдалося відтворити цю надзвичайно цікаву споруду в експозиції сарненського музею. Відомо, що наприкінці минулого року її перевезли із села Великі Цепцевичі Вараського району.

Два століття історії та роки бездіяльності призвели до руйнування Тараканівського форту, який міг би стати туристичною перлиною регіону. Частина його конструкцій вже обвалилася. “Протягом двох століть Тараканівський форт витримував численні історичні потрясіння: війни та зміни епох. Але сьогодні він не витримує найпростішого — часу та байдужості. Об’єкт має офіційного балансоутримувача, але його стан говорить сам за себе. Частина форту вже обвалилася, на щастя, цього разу без постраждалих. Проте наступного разу ситуація може бути не такою щасливою,” — зазначила журналістка Анна Авдєєва. Мова йде про Дубенський форт-заставу, відомий в народі як Тараканівський, через своє розташування поблизу села Тараканів у Дубенському районі. Це унікальна пам’ятка, аналогів якій в Україні практично немає, розповідає військовий історик Андрій Швачко. Він також підкреслює, що якщо не вжити термінових заходів для консервації, пам’ятка може просто зруйнуватися. “Проблема полягає в тому, що гідроізоляція даху була порушена, знищена та розібрана. Це призвело до поступового руйнування, особливо в зимовий період. Волога проникає, замерзає, розмерзається, і в результаті руйнує цеглу. Головні руйнування відбуваються, коли сонце пригріває. Все це висихає і руйнується,” — пояснив Андрій Швачко. Він також зазначив, що підземні частини форту залишаються міцними, тоді як наземна центральна частина казарми нині в аварійному стані. Проте, фактично немає кому привести пам’ятку до ладу. Офіційний власник, Міністерство Оборони, з 1957 року має форт на своєму балансі. Це і є найбільша проблема, оскільки на землях відомства заборонено проводити будь-які роботи. “Перші розмови про відновлення форту з’явилися ще у 2006 році, але далі справа не просунулася. Останні обіцянки були в 2019-му, коли тодішній голова ОДА Віталій Коваль говорив про домовленості з Міністерством оборони та плани створення туристичного маршруту,” — зазначила журналістка Анна Авдєєва. “Тараканівський форт — це місце, де знімають фільми, потужний туристичний магніт. Але без належного догляду та розвитку. Ми прагнемо це змінити. Я спілкувався з Міноборони, і вони готові передати Тараканівський форт на баланс області разом із ділянкою 8,68 Га для облаштування туристичної інфраструктури — парковки, каси, маршрутів, готелів, закладів харчування,” — додав Віталій Коваль. Він також зазначив, що незважаючи на заборону відвідування, форт приваблює безліч туристів. Якщо його облаштувати, це може стати суттєвим прибутком для громади. “Тараканівський форт щодня відвідують в середньому 15 автобусів, навіть у будні тут багато автомобілів з туристами. За підрахунками, це близько 200 тисяч відвідувачів на рік. Якщо кожен з них придбає квиток, бюджет Рівненщини отримає значне поповнення, не кажучи вже про позитивний імідж нашого краю,” — зазначив Віталій Коваль. Проте, як видно, все залишилося на етапі намірів, і до цього питання більше не поверталися. Тим часом, форт продовжує руйнуватися. Після чергового обвалу Рівненська обласна військова адміністрація на запит агентства “Інтерфакс-Україна” відповіла, що необхідно заборонити людям перебувати на території пам’ятки та провести протиаварійні роботи. “Враховуючи аварійну ситуацію, що склалася на території Тараканівського форту, обвал каземату, Рівненська обласна військова адміністрація листом від 15.04.2026 року звернулася до Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційний відділ Збройних сил України, з метою термінового закриття доступу для відвідувачів та проведення відповідних протиаварійних робіт.” В адміністрації також додали, що питання консервації об’єкта та його подальшої експлуатації буде вирішуватися після прийняття відповідного урядового рішення. Проте варто зазначити, що Стратегією розвитку області на період до 2027 року не передбачено фінансування заходів щодо облаштування туристичного об’єкту Тараканівський форт.

Незабутні емоції та бурхливі оплески заполонили зал. У Рівному вперше відбулася унікальна прем’єра мюзиклу. На одній сцені зібралися оркестр, вокалісти та танцюристи, які продемонстрували незвичне поєднання хореографії та акторської майстерності. Вишуканість, шарм, кохання та зрада стали основними темами музичної вистави під назвою ”Найкраще з мюзиклів”. Концерт пройшов у нестандартному виконанні, де жива симфонічна музика оркестру та вокальні виступи змінювали емоції глядачів щосекунди: від драйву до ніжності, від сміху до легкого щему всередині. У блиску софітів та під пудрою сценічного гриму на сцені виступали оркестр, солісти та хореографи з танцювальними постановками. Диригент оркестру Геннадій Фіськов зазначив, що на підготовку до концерту витратили чимало сил та провели десятки репетицій, і результатом залишився задоволений. Їхня музика та яскраві виступи змушували серця глядачів битися частіше, що підтвердила режисерка Дарина Гриценюк. Загалом, глядачам були представлені уривки з п’яти мюзиклів. Дарина Гриценюк виконала свою роль на сцені двічі: вона була циганкою Есмеральдою та дівчиною з блоку вбивць. Новостворена вистава проходила у незвичному форматі, і, за словами режисерки, ця прем’єра є новинкою не лише для Рівного, а й для України. Майже дві години глядацька зала не стримувала емоцій від побаченого. Кожен вихід на сцену відрізнявся, і після секунди тиші зал вибухав оплесками. Гості були в захваті від того, що відбувалося на сцені. Для них це більше, ніж мюзикл; це той момент, який хочеться пережити ще раз. Майстри сцени запевняють, що на цьому зупинятися не будуть і готуватимуть ще багато цікавих новинок для своїх шанувальників.

Чистий четвер, відомий також як Страсний або Білий, є важливим днем у передсвяткових приготуваннях до Великодня в Україні. Цей день вважається основним для підготовки людей і їхніх домівок до свята. Дослідження вчених свідчать, що народні вірування про чистоту та звичаї прибирання в цей день мають корені в давньослов’янських традиціях, пов’язаних із початком нового річного циклу, який раніше розпочинався в березні. Василь Босак, науковий співробітник сектору архітектури та етнографії Музею народної архітектури і побуту у Львові, вивчав особливості святкування в різних етнографічних регіонах України. У багатьох українських родинах існував звичай очищення від хвороб і нечисті, який проводили ще до сходу сонця. Наприклад, на Східному Поліссі побутував звичай купання, де люди мили голову, поки «ворон своїх воронят не покупає». Проточна вода вважалася особливо цілющою, тому мешканці Карпат обирали для купання місця, де зливаються три потоки. Після купелі селяни змінювали одяг на чистий. Якщо купалися вдома, воду виливали на роздоріжжі. На світанку господиня проводила ритуальне обмітання всередині та навколо хати, окреслюючи коло «за сонцем» для захисту від нечисті, іноді навіть від мишей чи гадюк. Наприкінці XIX століття на Волині жінки під час обмітання були нагою, що, за повір’ями, посилювало магічну дію. Після цього селяни прибирали в житлових та господарських приміщеннях. У багатьох регіонах в цей день практикували побілку житла. Всі фізичні роботи вважали за необхідне завершити до полудня. У поліщуків на Чернігівщині був звичай «говіння діжі», в якій потім замішували паску. Діжу спочатку ретельно вимивали, потім обв’язували вишитим рушником чи стрічкою і протягом дня виставляли на «почесному місці» — на столі в хаті або на порозі. В обрядовості Чистого четверга важливу роль відігравав страсний вогонь. Традиційно ввечері в церквах читали «Страсті Христові» та 12 Євангелій. Повертаючись додому з церкви, люди несли запалені свічки, намагаючись зберегти вогник від вітру, адже це вважалося важливим для уникнення біди. Для цього використовували скляні ліхтарики та паперові заслонки. Вдома зі свічкою-оберегом обходили хату та господарські споруди, над дверима випалювали кіптявою або малювали воском хрестики для захисту від нечистої сили. Страсну свічку також запалювали в інші дні, наприклад, для полегшення страждань умираючої людини або для захисту від бурі. В українських уявленнях Страсний четвер тісно пов’язаний з вшануванням померлих предків. За народними повір’ями, саме в цей день вони спускаються на землю до своїх домівок і навіть беруть участь у богослужіннях у церкві. Тому волиняни, поліщуки та наддніпрянці готували пісну поминальну вечерю, в деяких місцевостях з рибними стравами. Після вечері люди дотримувалися строгого посту, деякі навіть не їли до великоднього сніданку, що символізувало єднання з предками. Окрім загальних звичаїв, що поширені в більшості українських етнографічних регіонах, варто відзначити й кілька локальних прикладів. На Волині та Поділлі в Чистий четвер традиційно «чистили» свійських тварин. Серед волинян існує повір’я, що городина, висаджена в цей день, буде чистою і врожайною. Таким чином, Чистий четвер пов’язаний з обрядовими звичаями, які допомагали українцям належно підготуватися до Великодня. Цей день вважався часом для духовного та тілесного очищення, а також підготовки до великодніх обрядів. Найпоширенішими народними традиціями на Чистий четвер залишаються купання, очищення тіла, підмітання та побілка житла, а також випікання паски.

3 квітня, у п’ятницю, о 15:00, у Рівному, в експозиційній залі Міського Будинку культури, відбудеться відкриття виставки під назвою «Великодні мотиви». Про це повідомляють представники Будинку культури. Великдень — це свято, яке наповнене сімейним теплом і духовною радістю. Традиції святкування Великодня в Україні поєднують християнські звичаї з давніми народними обрядами, що символізують відродження життя, яке святкує увесь християнський світ. Це також час, коли ми згадуємо про тих, кого вже немає з нами. Кожен експонат виставки має на меті відобразити глибину цього важливого весняного свята і нагадати, що, незважаючи на найскладніші часи, ми продовжуємо вірити, любити, чекати на світло і маємо можливість творити. Майстри студії декоративно-ужиткового мистецтва МБК вражають своїми талантами. На виставці можна буде побачити вироби з бісеру, соломи, кераміки, свічкарства, вишивки, декупажу та багато іншого. Організатори, як завжди, здивують креативним підходом до оформлення експозиції. Це місце, де завжди хочеться фотографуватися. На відкритті виставки звучатиме музика, пануватиме атмосфера великоднього духу та творчості. Вхід вільний. Для отримання додаткової інформації телефонуйте за номером: 096 902 10 43.