Громади Рівненщини сповістили про підтвердження загибелі чотирьох українських захисників: Олександра Фика з Полицької громади, Валерія Лобача із Сарненської громади, Андрія Війтіва з Привільненської громади та Володимира Токаря з Костопільської громади.
Олександр Петрович Фик, який народився у 1976 році та мешкав у селі Острів Полицької громади, повертається додому «на щиті». Військовослужбовець зник безвісти 28 серпня 2026 року та загинув на території Сумщини. Церемонія похорону полеглого воїна призначена на 15 вересня в селі Острів.
Сарненська громада отримала трагічну звістку щодо солдата Валерія Володимировича Лобача. Він народився 30 вересня 1980 року в селі Удрицьк Дубровицького району, пізніше переїхав до Сарн, де закінчив ВПУ №21 із здобуттям спеціальності водія-тракториста. Пройшовши строкову службу, він працював трактористом на Дослідній станції та у військовій частині. У червні 2022 року Валерій мобілізувався до ЗСУ. Спочатку він ніс службу в місті Бар на Вінниччині, а згодом долучився до 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, де побратими знали його під позивним «Апостол». Під час боїв у Курській області 6 лютого 2025 року він зник безвісти. Понад півтора року рідні не втрачали надії, проте результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель. Прощання з військовим та його поховання на Алеї Героїв по вулиці Шарпака у Сарнах відбудуться 15 вересня 2026 року.
Також підтверджено смерть Андрія Олексійовича Війтіва, який народився 29 вересня 1991 року та проживав у селі Іваннє Привільненської громади. Він загинув 9 липня 2025 року поблизу населеного пункту Біла Гора Краматорського району на Донеччині. До рідного дому на вулицю Дружну, 17 у селі Іваннє полеглий захисник повернеться «на щиті» 15 вересня, а чин похорону заплановано на середу, 16 вересня.
Костопільська громада у вівторок, 15 вересня, зустрічає Володимира Токаря, котрий понад два роки вважався зниклим безвісти. Народився Володимир 7 травня 1989 року в Костополі, де навчався у школі №5. Він працював у Києві та Запоріжжі на утепленні фасадів, а пізніше оволодів каменеобробкою в рідному місті. Через проблеми із зором строкову службу він не проходив, проте 24 березня 2023 року отримав повістку. Після військової підготовки, яка тривала до вересня 2023 року, 8 вересня він вирушив на Куп’янсько-Лиманський напрямок як стрілець-санітар 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. За мужність під час штурмів його відзначала бригада. З березня 2024 року воїн виконував бойові завдання на Покровському напрямку.
Сестра Ірина згадувала: «Ми дуже переживали за нього, просили не їхати, але він завжди казав, що мусить виконувати свій обов’язок. Він ніколи не ховався за чужими спинами. 11 квітня 2024 року ми востаннє з ним говорили. Він телефонував, смівався, як ніколи, і казав, що все буде добре. Після цього він пішов на бойове завдання, а далі ми дізналися від побратима, що він загинув. 29 місяців ми чекали, коли зможемо повернути його додому, щоб гідно попрощатися з ним». Поки військовий вважався зниклим безвісти, його нагородили медалями «Ветеран війни», «Учасник бойових дій» та нагрудним знаком «Хрест воїна-єгеря». Перший збіг ДНК-профілю зафіксували 22 липня 2026 року, а на початку вересня родині підтвердили загибель Володимира, яка сталася 12 квітня 2024 року під час бойового завдання в Покровському районі Донецької області. Поховають захисника 15 вересня на «Новому» кладовищі в Костополі.
Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє біль утрати. Герої не вмирають!