Дмитро – представник нового покоління воїнів, який прийшов до війська одразу після школи. У свої 18 він свідомо обрав шлях служби й швидко виріс з оператора БпЛА до головного сержанта взводу, взявши на себе відповідальність не лише за техніку, а й за людей. Його історію розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ “Горинь”. Дмитро родом із села Кошмаки Вараського району. До війська долучився у 2024 році — щойно йому виповнилося вісімнадцять. “Це була мрія ще з дитинства — про службу думав із восьми років. Після школи не вступав до вишу, одразу пішов підписувати контракт. Так опинився у 104-й окремій бригаді”. Зізнається, що тоді навіть не надто знав про неї, не мав там знайомих — усе сталося природно. До військової служби Дмитро займався боксом і пауерліфтингом. Спорт сформував характер і дисципліну, що згодом знадобилися на фронті. Його позивний — Гатті. “Він пов’язаний із характером і любов’ю до боксу — колись був боєць із подібним ім’ям і схожим стилем”, — додає Дмитро. Службу розпочав оператором БпЛА. Уже понад рік працює з дронами, а нині обіймає посаду головного сержанта взводу БпЛА. З підвищенням зросла й відповідальність: організація роботи, забезпечення, комунікація, контроль, планування. “Мороки додалося значно більше. Інколи навіть простіше було бути просто оператором”, — каже він. Втім, додає: “Тут я як риба у воді”. Про побратимів говорить коротко: “Довіра, надійність, безпека. Саме це перше приходить у голову. І саме це тримає, коли навколо війна”. Найбільше в пам’яті закарбувався епізод на Покровському напрямку, коли довелося евакуйовувати пораненого побратима вагою близько 150 кілограмів. “Спершу думали, що впораємося вдвох, але швидко зрозуміли — сил не вистачить. Несли п’ятеро. Було жорстко”, — згадує Дмитро. І додає: “Займайтеся спортом, дбайте про здоров’я — на війні це рятує життя”. Про еволюцію війни говорить серйозно: “Дронів стає дедалі більше, з’являються нові типи, змінюється тактика. Технології розвиваються швидше, ніж засоби протидії — і це відчувається щодня”. Вдома на нього чекають батьки, дівчина, брати й сестри. Після війни Дмитро мріє купити будинок і просто жити — спокійно, з родиною. “У цивільному житті поки не уявляю себе так чітко, як у війську”.
Позначка: 104 бригада тероборони
Волонтер-медичний сапер Юрій: як рятівна служба змінила життя
Юрій, родом із Рівненщини, перетворився на героя боротьби з ворогом, поєднуючи професію волонтера-медичного сапера. Його історія – це зразок мужності, самовідданості та вмінності діяти в умовах екстремального стресу.
До повномасштабного вторгнення Юрій працював медбратом реанімації. Після 24 лютого 2022 року він відразу приєднався до рятувальних операцій, допомагаючи у громаді, на блокпостах, організуючи медичну допомогу пораненим. Його шлях перетворився на серію навчання: від бойового медика до сапера в Кам’янці-Подільському, служби сапером-медиком та фельдшером медичного пункту. Зараз він є фельдшером евакуаційного відділення 104-ї бригади, де швидкі рішення та безпосередня відповідальність стають ключовими.
Під час евакуації на Херсонщині Юрій отримав контузію, але негайно повернувся до служби, адже для нього війна не закінчується тоді, коли стає важко. Він бачив та пережив неймовірні моменти: поранену людину, яка співала українські пісні, бійців з важкими пораненнями, що співали Гімн України. Ці моменти стали для нього нагадуванням про важливість його роботи та відповідальність за кожного захисника.
Юрій – Заслужений донор України, який протягом 26 років здає кров, плазму та тромбоцити, навіть під час війни. Він вдячний своїм побратимам за підтримку та називає їх сильний колектив, де кожен знає свою справу. Його мотивація – родина: дружина Олена та двоє синів – Назарій і Юрій. Після перемоги він мріє побудувати власний дім і зібрати всю родину, щоб просто бути разом.
Бойовий медик Док: Від фасадних робіт до захисту України
Олександр, відомий у бригаді як «Док», розпочав свою кар’єру з амбіцій стати атомним інженером, закінчивши Одеський національний технічний університет. Однак життєві обставини змусили його піти іншим шляхом. Після роботи над фасадами в Польщі, Олександр повернувся в Україну та приєднався до 104-ї бригади тероборони ЗСУ «Горинь» як бойовий медик.
З початком повномасштабного вторгнення, він відразу ж став добровольцем, пройшовши курси та виконуючи важку роботу на передовій. Спочатку він працював у взводі, а згодом став старшим бойовим медиком мінометної батареї, відповідаючи за безпеку та здоров’я бійців під час бойових дій в Бахмуті, Куп’янському та Сумському напрямках.
Під час одного з найскладніших періодів – в обороні Бахмута – Олександр став свідком смертельної події, коли танк відкрив вогонь по позиції. Завдяки командній роботі та швидкості реагування, він та його група вижили, переживши прилив адреналіну та враження від численних пострілів.
«Док» підкреслює важливу роль підтримки сім’ї та віри у виживання. Його дружина, двоє дітей та близькі є його головним мотиватором. Після перемоги, планує повернутися до спокійного життя, можливо, побудувати бліндаж у лісі, але його першочергові пріоритети – повернення додому та побуття поруч із родиною.