Воїна Бригади “Рубіж” Василя Мулька з Березнівщини відзначено державною нагородою. Про це повідомили у Березнівській міській раді. Нагороду “Хрест бойових заслуг” молодшому сержанту вручив особисто Володимир Зеленський. Василь неодноразово виїжджав на лінію зіткнення для заміни особового складу, доставки боєкомплектів та евакуації поранених під щільними обстрілами. У квітні минулого року, коли бронеавтомобіль, у якому перебував сержант, підірвався на ворожій міні, молодший сержант не розгубився. Попри небезпеку, він власноруч перетягнув поранених побратимів до укриття, надав їм першу домедичну допомогу та забезпечив безпечне очікування евакуаційної групи. Завдяки його рішучим діям було врятовано життя трьох українських воїнів. Василь Мулько родом із села Городище. З перших днів повномасштабного вторгнення він став на захист України. Захист Батьківщини для цієї родини – спільна справа: у сім’ї воювали і батько, і син. Минулого року батько був змушений звільнитися зі служби за станом здоров’я.
Позначка: героїзм
Героя ЗСУ нагородили орденом за відвагу
Військовослужбовець ЗСУ Артем Божок із села Симонів отримав Орден «За мужність» III ступеня за проявлену мужність та внесок у боротьбу з агресором. Про це повідомили представники Гощанської громади.
Божок розпочав службу в ЗСУ у 2016 році. Він проходив службу у складі 39-го зенітного ракетного полку на Волноваському напрямку Луганщини та 30-ї окремої механізованої бригади «Горинь». Участь у бойових діях він взяв на Попаснянському та Світлодарському напрямках, в обороні Бахмутського напрямку, під час Харківського контрнаступу, штурмах на Куп’янському напрямку та утриманні позицій біля Синьківки. Після отримання поранення та проведення операції, захисник демобілізований 20 липня 2024 року через особисті обставини.
Рівненського сержанта нагородили за героїзм
Сержанта із Рівненщини відзначено почесною нагородою «Золотий хрест». Про це повідомили. Михайло Харчук, 28 років, — сержант військової частини А1008, 14-ї окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого. Він служить у бригаді з 2020 року. До повномасштабного вторгнення, сержант виконував бойові завдання в зоні проведення ООС на Луганщині. З перших днів великої війни, Михайло разом із побратимами стримував наступ ворога на Київщині та Житомирщині, брав участь у контрнаступі на Харківщині. Нині, четвертий рік після контрнаступу, він захищає місто Куп’янськ. Раніше служить у мотопіхотному батальйоні. У 2023 році сержант отримав поранення, але повернувся до строю. З 2024 року він проходить службу в батальйоні безпілотних систем як оператор БпЛА типу FPV, де активно знищує ворога.
Від цивільного до військового: Як один українець вирішив захищати країну
До повномасштабної війни він будував плани, жив за кордоном та ніколи не думав про кар’єру військового. Та вже за день до вторгнення повернувся додому і без вагань став на захист країни. Знайомтесь – це військовослужбовець із позивним Чех. До повномасштабної війни він жив і працював за кордоном. Ще у 2020 виїхав до Чехії – працював на будівництві, планував майбутнє і не думав, що цивільний одяг доведеться змінити на форму. Згадує, що повернувся в Україну за день до вторгнення ворога і рішення служити прийшло саме тоді. Чоловік додає: про військову службу раніше навіть не замислювався. Та рішення піти до війська було не про кар’єру. Каже: мотивацію мав одну – щоб рідні не бачили війни і щоб бойові дії не дійшли до його дому. За свій шлях Чех мав декілька ротацій. Починав з Донецького напрямку. Був і піхотинцем, і старшим водієм. Зараз навчає новобранців. Чех ділиться: були тяжкі моменти, обстріли, втрати побратимів. Та пригадує і щасливі моменти. На війні чоловік знайшов собі справжнього друга. Після війни військовослужбовець із позивним Чех мріє повернутися до мирного життя, де на нього чекають рідні та песик. А поки – залишається на службі, щоб усе це стало можливим.
Воїн з Рівненщини знайшов тіло американського добровольця під Бахмутом
Олексію Дейнеку, 35 років, з Рівненщини, довелося пережити неймовірні випробування під час російсько-української війни. Його історія почалася з пошуку тіла американського добровольця Джеріко Скай Магаллона, загиблого під Бахмутом. Дейнек, який у березні 2014 року пішов добровольцем на фронт, працював на зенітно-ракетній установці та пройшов бої в Луганській області, зокрема в Лисичанську, Сіверську та Красному Лимані. Його історія зустрічі з Магаллоном розпочалася, коли Дейнек, виконуючи завдання розвідки, виявив тіло американця, лежачи у корчах біля Бахмута.
Згідно з розповіддю Дейнека, після пошуків та евакуації тіла він дізнався, що Магаллон загинув, і його родину повідомили про можливість поховання в США. Дейнек, незважаючи на важкий стан, отриманий під час поранення, висловив бажання допомогти родині загиблого. Він зізнався, що мав серйозне поранення у червні 2024 року, коли його зачепило розвідувальним дроном.
Евакуація тіла Джеріко Скай Магаллона, після поранення Дейнека, була здійснена медичною службою, де були американські лікарі. Під час евакуації, допомагав йому військовий капелан, який продовжував надавати підтримку Дейнеку та його родині. Після тяжких поранень та тривалого лікування у госпіталях, Дейнек був визнаний обмежено придатним та звільнений із Збройних Сил України.
З дружиною та донькою, яку він вперше побачив після війни, Дейнек зараз мешкає в Костополі, де часто спілкується з побратимами та військовим капеланом. Його історія стала прикладом мужності, самопожертви та відданості Україні.
Рівненського Сержанта Вручили Високу Нагороду
Молошого сержанта Сергія Воротеляка з Корнина відзначено Головнокомандувачем ЗСУ.
Про це повідомила місцева громадність, посилаючись на публікацію Сергія Воротеляка в Instagram.
Сергія Воротеляка нагороджено «Хрестом Хоробрих» за героїзм та відвагу у захисті України.
Це вже не перша нагорода для сержанта. Раніше він був удостоєний відзнаки Президента України «За оборону України» та відзнаки Міністра оборони України «Залізний Хрест».
Наразі відомо, що Сергій також є активним гравцем місцевого футбольного клубу «Корнин».
Бойовий медик Док: Від фасадних робіт до захисту України
Олександр, відомий у бригаді як «Док», розпочав свою кар’єру з амбіцій стати атомним інженером, закінчивши Одеський національний технічний університет. Однак життєві обставини змусили його піти іншим шляхом. Після роботи над фасадами в Польщі, Олександр повернувся в Україну та приєднався до 104-ї бригади тероборони ЗСУ «Горинь» як бойовий медик.
З початком повномасштабного вторгнення, він відразу ж став добровольцем, пройшовши курси та виконуючи важку роботу на передовій. Спочатку він працював у взводі, а згодом став старшим бойовим медиком мінометної батареї, відповідаючи за безпеку та здоров’я бійців під час бойових дій в Бахмуті, Куп’янському та Сумському напрямках.
Під час одного з найскладніших періодів – в обороні Бахмута – Олександр став свідком смертельної події, коли танк відкрив вогонь по позиції. Завдяки командній роботі та швидкості реагування, він та його група вижили, переживши прилив адреналіну та враження від численних пострілів.
«Док» підкреслює важливу роль підтримки сім’ї та віри у виживання. Його дружина, двоє дітей та близькі є його головним мотиватором. Після перемоги, планує повернутися до спокійного життя, можливо, побудувати бліндаж у лісі, але його першочергові пріоритети – повернення додому та побуття поруч із родиною.
Рівненський Герой: Після Двох Років у Полоні повернувся Додому
23 грудня мешканці Корнина з радістю зустріли Володимира Мургу, військовослужбовця, який повернувся з російського полону. Цей момент став результатом майже двох років випробувань та боротьби. «Володимир пройшов через неймовірні випробування, які важко уявити, але він зумів вистояти. Він вистояв заради нас, заради України та заради можливості знову побачити свою рідну землю», – заявив очільник громади Роман Горбатюк-Василейко.
Усі мешканці Корнина приєдналися до зустрічі захисника, вітаючи його з поверненням квітами, обіймами та висловлюючи безмежну вдячність за його героїзм та відвагу.
Рівненський військовий отримав державну нагороду за героїзм та відданість
Олександр Васильович нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Хрест Сил підтримки». Про це повідомили у пресслужбі 23 інженерно-позиційного полку. До війни Олександр працював водієм міжнародних перевезень: об’їздив безліч країн, відчував свободу за кермом далекобійної автівки і завжди з радістю повертався додому на Рівненщину, де його чекала сім’я. Життя було простим і «чудовим», як він сам каже. Дорога була його натхненням, роботою і сенсом. Так було до повномасштабного вторгнення росії в Україну. «В лютому 2022 року я готувався в черговий закордонний рейс. Виїзд було заплановано 23 лютого, але погані передчуття не відпускали від родини. Хоча польський роботодавець пропонував виїзд для усієї сім’ї. 24-го розпочалось повномасштабне вторгнення. Кордони закрили. Але я все одно б не поїхав. Совість би не дозволила. Я пішов в місцеве ТрО. Також був і у військкоматі. І лише за третім разом мене мобілізували. Це було 16 березня», — згадує водій-механік одного із підрозділів 23 інженерно-позиційного полку, солдат Олександр. Позаду майже чотири роки на передовій, контузії та тисячі кілометрів на військовій техніці. Перша ротація пройшла на Київщині: два місяці без зупинок, перевезення техніки, робота на межі сил. Наступні — на сході, де Бахмутський напрямок став найважчим випробуванням: три місяці постійних обстрілів, життя в бункерах і перші втрати побратимів. «Це ми були у відрядженні — в підпорядкуванні інших частин. Було не просто», — розповідає військовослужбовець. За час служби в ЗСУ Олександр тричі дивом вижив. Один вибух відкинув його на чотири метри — в окоп. Він нічого не пам’ятає — лише спалах, «як сірник», і руки побратимів, які витягнули його. «Я тричі «родився в сорочці». Побратиму, який був зі мною теж пощастило. Йому розірвало лише куртку. Також був випадок на швидкості. Якби зупинився, то розірвало б і мене, і тих, хто поруч. Пам’ятаю, як потому наша бойова медикиня Оксана евакуйовувала нас та надавала першу медичну допомогу», — каже військовослужбовець. Попри все, Олександра не зламали війна та небезпека. Побратими називають його «Козак Мамай» — за відвагу, людяність і віру у Перемогу. Він не романтизує війну, він прагне її завершення. Після перемоги Олександр понад усе хоче повернутися на дороги цивільного життя. Він хоче знову сісти за кермо і їхати — не під обстрілами, а по мирних трасах рідного краю та Європи. Про своє рішення залишитися в лютому 2022 року в Україні Олександр не шкодує. Каже: інакше не дозволила б совість. Він лишив життя, яке любив, щоб захищати те, що любить ще більше — родину та рідну Батьківщину. За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, зразковий солдат Олександр був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України — «Хрест Сил Підтримки», а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку — «Надійний захист у бою».