Олександр, відомий у бригаді як «Док», розпочав свою кар’єру з амбіцій стати атомним інженером, закінчивши Одеський національний технічний університет. Однак життєві обставини змусили його піти іншим шляхом. Після роботи над фасадами в Польщі, Олександр повернувся в Україну та приєднався до 104-ї бригади тероборони ЗСУ «Горинь» як бойовий медик.
З початком повномасштабного вторгнення, він відразу ж став добровольцем, пройшовши курси та виконуючи важку роботу на передовій. Спочатку він працював у взводі, а згодом став старшим бойовим медиком мінометної батареї, відповідаючи за безпеку та здоров’я бійців під час бойових дій в Бахмуті, Куп’янському та Сумському напрямках.
Під час одного з найскладніших періодів – в обороні Бахмута – Олександр став свідком смертельної події, коли танк відкрив вогонь по позиції. Завдяки командній роботі та швидкості реагування, він та його група вижили, переживши прилив адреналіну та враження від численних пострілів.
«Док» підкреслює важливу роль підтримки сім’ї та віри у виживання. Його дружина, двоє дітей та близькі є його головним мотиватором. Після перемоги, планує повернутися до спокійного життя, можливо, побудувати бліндаж у лісі, але його першочергові пріоритети – повернення додому та побуття поруч із родиною.