Дмитро – представник нового покоління воїнів, який прийшов до війська одразу після школи. У свої 18 він свідомо обрав шлях служби й швидко виріс з оператора БпЛА до головного сержанта взводу, взявши на себе відповідальність не лише за техніку, а й за людей. Його історію розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ “Горинь”. Дмитро родом із села Кошмаки Вараського району. До війська долучився у 2024 році — щойно йому виповнилося вісімнадцять. “Це була мрія ще з дитинства — про службу думав із восьми років. Після школи не вступав до вишу, одразу пішов підписувати контракт. Так опинився у 104-й окремій бригаді”. Зізнається, що тоді навіть не надто знав про неї, не мав там знайомих — усе сталося природно. До військової служби Дмитро займався боксом і пауерліфтингом. Спорт сформував характер і дисципліну, що згодом знадобилися на фронті. Його позивний — Гатті. “Він пов’язаний із характером і любов’ю до боксу — колись був боєць із подібним ім’ям і схожим стилем”, — додає Дмитро. Службу розпочав оператором БпЛА. Уже понад рік працює з дронами, а нині обіймає посаду головного сержанта взводу БпЛА. З підвищенням зросла й відповідальність: організація роботи, забезпечення, комунікація, контроль, планування. “Мороки додалося значно більше. Інколи навіть простіше було бути просто оператором”, — каже він. Втім, додає: “Тут я як риба у воді”. Про побратимів говорить коротко: “Довіра, надійність, безпека. Саме це перше приходить у голову. І саме це тримає, коли навколо війна”. Найбільше в пам’яті закарбувався епізод на Покровському напрямку, коли довелося евакуйовувати пораненого побратима вагою близько 150 кілограмів. “Спершу думали, що впораємося вдвох, але швидко зрозуміли — сил не вистачить. Несли п’ятеро. Було жорстко”, — згадує Дмитро. І додає: “Займайтеся спортом, дбайте про здоров’я — на війні це рятує життя”. Про еволюцію війни говорить серйозно: “Дронів стає дедалі більше, з’являються нові типи, змінюється тактика. Технології розвиваються швидше, ніж засоби протидії — і це відчувається щодня”. Вдома на нього чекають батьки, дівчина, брати й сестри. Після війни Дмитро мріє купити будинок і просто жити — спокійно, з родиною. “У цивільному житті поки не уявляю себе так чітко, як у війську”.
