На стадіоні «Янтар» у Володимирці презентували майбутній мультифункціональний спортивний майданчик. Подія відбулася в рамках ініціативи «Вараський гарт» і зібрала представників обласної, районної та місцевої влади, ветеранів, захисників і захисниць, мешканців громади та всіх причетних до створення цього простору, про що поінформували у пресслужбі Вараської РДА. Ініціаторкою будівництва спортивного майданчика виступила Людмила Манзик, яка є мамою загиблого захисника Назара Омельчака. Вона прагнула вшанувати пам’ять свого сина через корисну для всієї громади справу. Назар Омельчак народився 5 лютого 2000 року у Володимирці, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Він відвідував місцевий дитячий садок «Казка», а 2015 року здобув освіту у Володимирецькому ліцеї «Колегіум». З дитинства Назар мріяв присвятити себе професійній військовій службі. У 2015 році він намагався стати курсантом військового закладу на Волині, проте через вроджену ваду серця, як зазначала його мама, отримав відмову. Проте це не зупинило його прагнення служити державі. Назар продовжив здобувати освіту у Володимирецькому ВПУ № 29, після чого працював електриком у Київському обленерго. З початком повномасштабного вторгнення він повернувся в Україну і вже 25 лютого 2022 року долучився до лав 104-ї бригади. У липні 2022 року у віці 22 років Назар підписав контракт та продовжив службу у складі 101-ї бригади. Більш ніж півтора року він виконував бойові завдання на Сумщині, а також брав участь в евакуації поранених побратимів. Рідні та побратими згадують, що під час таких евакуацій йому неодноразово вдавалося вивозити військових із небезпечних зон без втрат. 9 березня 2024 року Назар Омельчак загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Вербове на Запорізькому напрямку у віці 24 років. За свідченнями побратима, його останніми словами були: «Все буде, Україна!». Надалі новий простір планується використовувати для занять дітей та молоді, організації тренувань, спортивних змагань і заходів. Важливим напрямом роботи стане розвиток адаптивного спорту та фізичної активності для ветеранів. Майданчик буде відкритим для захисників і захисниць, ветеранів, їхніх сімей та всіх жителів громади, слугуючи місцем для занять спортом, зустрічей та спілкування. Для громади цей об’єкт стане не лише спортивним майданчиком, а й місцем збереження пам’яті про Назара Омельчака через дитячий сміх, спорт, тренування та активне життя мешканців. Вічна пам’ять Назару Омельчаку та всім Захисникам і Захисникам України, які віддали життя за державу.
Позначка: герої
Військовий з Рівненщини отримав високу нагороду «Золотий хрест»
Іван Іванович Водько, мешканець села Балаховичі, удостоєний почесного нагрудного знака «Золотий хрест». Цю відзнаку Головнокомандувача ЗСУ захисник отримав за мужність, виявлену під час виконання бойових завдань у місті Костянтинівка на Донеччині, де він несе службу з 2024 року. Про подію поінформували у Полицькій громаді. Хоча наказ про нагородження був підписаний генералом Олександром Сирським раніше, вручення відбулося лише зараз. Варто зазначити, що молодший сержант Іван Водько вже має в активі інші вагомі відзнаки, зокрема нагрудний знак «За особисту хоробрість» від Командувача Сухопутних військ ЗСУ та нагороду «За оборону міста Торецьк», яку йому вручив командир оперативно-тактичного угруповання «Луганськ».
На Рівненщині вшанували пам’ять двох молодих захисників, які загинули в автотрощі
20 вересня мешканці села Козин та навколишніх сіл попрощалися з двома молодими воїнами — Олександром Павловим та Артемом Козіцьким. Про це сповістили у Козинській громаді. Обидва захисники народилися у 2006 році та свідомо долучилися до боротьби проти російської агресії. Олександр Дмитрович Павлов обіймав посаду майстра 1-го екіпажу безпілотних авіаційних комплексів, а Артем Віталійович Козіцький був понтонером-мотористом понтонного відділення. Життя Героїв обірвалося 15 вересня 2026 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася поблизу населеного пункту Рогань на Харківщині, коли вони поверталися з бойового завдання до місця тимчасової дислокації. Воїни до останнього залишалися вірними присязі та українському народу. Поховання відбулося на кладовищі у селі Козин. Колектив «ITV media group» висловлює глибокі співчуття родинам загиблих. Герої не вмирають!
Героїзм та Відданість: Історія Миколи Якименка
Почесне звання Героя України (посмертно) розглядається для військовослужбовця 5 окремої штурмової бригади Збройних Сил України, Миколи Якименя. Петиція про присвоєння звання подана на сайті Президента України. Якименко народився 16 березня 1986 року в місті Нова Каховка Херсонської області. Він отримав вищу освіту за спеціальністю «Будівництво та архітектура», працював за фахом і навіть проходив службу в муніципальній охороні, де зарекомендував себе як відповідальний та дисциплінований працівник.
Захоплювався спортом – зокрема футболом і боксом – досягав певних успіхів та отримував нагороди. У 2025 році Микола добровільно приєднався до Збройних Сил України, отримавши позивний «Золотой» і вступаючи у склад 5 окремої штурмової бригади.
Він брав участь у захисті незалежності та територіальної цілісності України, виконуючи бойові завдання. 4 березня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки Донецької області, він загинув внаслідок артилерійського обстрілу, отримавши смертельні поранення.
Микола Якименко лишився у пам’яті його батьків, брата, дружини та малолітнього сина. Наразі було зібрано 22 210 голосів з 25 000 необхідних для підтримки петиції. Збір підписів триватиме ще 11 днів.
Захисник з Рівненщини загинув у боях за Україну
5 червня внаслідок ворожого артилерійського обстрілу загинув житель села Пустомити Володимир Миколайович Пилипей. Про це повідомив селищний голова Гощі Микола Панчук. Воїн був сержантом, старшим навідником 1-го артилерійського взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Загинув захисник на території Дніпропетровської області. Воїну України було 26 років.
Рівненські воїни отримали почесні нагороди за героїчний подвиг
Рідним загиблих військових із Рівненщини вручили державні відзнаки «Хрест Героя». Про це повідомили в Здолбунівській громаді. Відзнаки передали родинам бійців 33-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України, які загинули, захищаючи державу. Орденами «Хрест Героя» посмертно нагороджено Михайла Вариводу, Максима Сапожнікова та Ігоря Білоуса. Нагороди отримали їхні рідні.
Воїни Збройних Сил України, які вважалися зниклими безвісти, повернуті додому
Підтверджено загибель чотирьох військовослужбовців, які вважалися зниклими безвісти. Віталія Стахнюка із Сарненської громади, Сергія Павлушенка з Рокитнівської громади, Романа Сабанюка з Корецької громади та Дмитра Месніковича з Рівного. Про це повідомили у громадах.
До Сарненської громади надійшла скорботна звістка: підтверджено загибель 36-річного солдата Стахнюка Віталія Олексійовича, жителя села Кричильськ. У січні 2023 року Віталій став до лав Збройних Сил України. Служив старшим стрільцем-оператором у 33-й окремій механізованій бригаді, позивний «Літун». У мирному житті працював на будівництві. З 29 жовтня 2023 року, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, Захисник вважався безвісти зниклим. На жаль, у лютому 2026 року стало відомо, що Воїн загинув. У Віталія залишилися дружина Лілія, батько Олексій Дмитрович, брати та сестри. Прощання та поховання відбудеться завтра, 27 лютого. 10:00 — кортеж розпочне рух містом за маршрутом: Костопільська – Варшавська – Кричильськ.
10:30 — прощання вдома (вул. Миру, 3а)
12:30 — поховання на місцевому кладовищі.
Підтвердилася загибель жителя села Біловіж Рокитнівської громади — сержанта Павлушенка Сергія Миколайовича 1972 р.н. Сергій мужньо захищав Україну на посаді командира гранатометного відділення 2 механізованого батальйону. Життя воїна обірвалося 17 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Причиною став ворожий мінометний обстріл.
Корецька громада отримала трагічну звістку про загибель жителя села Крилів Сабанюка Романа Олександровича. Роман народився 31 січня 1999 року. У 2016 році закінчив Крилівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів, а у 2018 році завершив навчання у ВПУ №1 м. Рівне, де здобув спеціальності «монтажник гіпсокартонних конструкцій» та «маляр». Із початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Роман став до лав Збройних Сил України, щоб захищати рідну землю від ворога. З 21 квітня 2024 року вважався зниклим безвісти. На жаль, стало відомо, що воїн загинув під час виконання бойового завдання внаслідок штурмових дій противника в населеному пункті Очеретине Покровського району Донецької області.
Підтвердилася загибель Дмитра Месніковича, 10 вересня 1985 року народження, з Рівного. Дмитро навчався у школі №2, а згодом здобув вищу освіту за спеціальністю «Маркетинг» у Рівненському інституті слов’янознавства. Після строкової служби в армії був приватним підприємцем. На початку повномасштабного вторгнення Дмитро Меснікович добровольцем став на захист Батьківщини: спочатку — у складі територіальної оборони, а згодом приєднався до штурмового підрозділу. «Він одразу сказав, що ховатися не буде. Перебував на Запорізькому та Донецькому напрямках. Отримав поранення, але повернувся на службу. До війни захоплювався спортом, займався волейболом, допомагав батькам та бабусі. Це був відповідальний хлопець, який дотримувався свого слова», — розповів батько Захисника. На жаль, 39-річний солдат загинув 5 серпня 2025 року в бою з російськими окупантами на Донеччині. Із того часу він вважався безвісти зниклим. Лише нещодавно тіло воїна вдалося ідентифікувати за допомогою ДНК-експертизи. У Дмитра залишилися батьки та бабуся. Прощання з Дмитром Месніковичем відбудеться у п’ятницю, 27 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Поховають Захисника на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.
Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль утрати. Герої не вмирають!
Рівненський військовий загинув у боях на Донеччині
14 лютого, захищаючи Україну від російських окупантів на Донеччині, загинув Андрій Вікторович Мазурець, житель села Малинівка Рівненської області. Про це повідомив Гощанський селищний голова Микола Панчук. Він виконував обов’язки старшого навідника мінометного розрахунку у складі 117-ї окремої важкої механізованої бригади. Воїну було 32 роки. Телеканал “ITV media group” висловлює глибокі співчуття родинам та розділяє з вами біль втрати. Герої не вмирають!
Двоє Рівнян, які вважалися зниклими безвісти, повернулися додому
Підтверджено загибель двох військовослужбовців, які вважалися зниклими безвісти — Володимира Вітрука та Олександра Ліновенка з Рівного. Про це повідомив в. о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян. Володимир Вітрук народився 22 березня 1999 року в Рівному. Навчався у школі №13, згодом здобув фах кухаря-кондитера у Квасилівському професійному коледжі та вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював у супермаркеті та на меблевій фабриці в рідному місті. У березні 2024 року Володимира Вітрука мобілізували до лав Збройних сил України. «Він мав військову кафедру після університету. До служби звик швидко, ніколи не скаржився. Це був добрий, щирий та простий хлопець, який мав плани на життя. До війни любив проводити час із друзями, ходив до тренажерного залу, займався спортом», — розповіла мама Захисника. У Володимира залишилися батьки та бабуся. На жаль, 25-річний лейтенант Володимир Вітрук загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. Прощання з Володимиром Вітруком відбудеться у четвер, 19 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу проведуть у Свято-Покровському соборі. Поховають військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі. Олександр Ліновенко народився 28 травня 1971 року в селищі Вакуленчук Житомирської області. Навчався у місцевій школі, а згодом здобув фах машиніста бульдозера в Житомирі. Проходив строкову військову службу у Вірменії. Згодом був учасником локальних воєнних операцій на Кавказі. Пізніше переїхав до Рівного, одружився та приєднався до лав Збройних сил України. Майже все своє свідоме життя Олександр Ліновенко присвятив військовій службі. Він захищав Україну ще під час антитерористичної операції, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. «Це був дуже спокійний, врівноважений чоловік — його неможливо було вивести з себе. Про нього тепло відгукувалися друзі та побратими. Він любив людей, піклувався про тварин — це була добра й чуйна людина», — розповіла дружина Захисника. На жаль, 52-річний головний сержант Олександр Ліновенко загинув 27 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Тривалий час військовослужбовець вважався безвісти зниклим — лише нещодавно його тіло ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи. В Олександра залишилися дружина, донька та троє онуків. Прощання з Олександром Ліновенком відбудеться у четвер, 19 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба проведеться у Свято-Покровському соборі. Поховають військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі. Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль втрати. Герої не вмирають!
Загинули десять військовослужбовців із Рівненщини
Підтверджено загибель десяти військовослужбовців. Свиридюка Юрія Богдановича із Здовбицької громади, Миколи Валерійовича Січкарука із Гощанщини, Чепури Олександра Вікторовича із Зарічненської ТГ, Олег Васильчука із Костополя, Свінтозельського Андрія Анатолійовича із Дубна, Кушніра Андрія Михайловича із Зорянської ТГ, Сергія Бондара із Крупецької громади, Олега Грибачева із Мирогощанської громади, Володимира Васильовича Гончарука із Здолбунівщини, Стельмаха Андрія Петровича із Дубровиччини. Про це повідомили у громадах. Свиридюк Юрій Богданович народився 7 січня 2006 року в с. Соснове. Його життя від самого дитинства було сповнене випробувань. Ще немовлям Юрій залишився без батьківської опіки. Та Господь подарував йому люблячу родину — Надію та Юрія Бойків, які стали для нього справжніми батьками. Юрій навчався у Мізоцькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті, а згодом здобув професію у Здолбунівському професійно-технічному училищі №2. Він мав прості й чисті мрії — працювати, жити, створити сім’ю, бути щасливим. З початком повномасштабної війни разом із родиною виїхав до Сполучені Штати Америки. Перед ним відкривалася можливість спокійної життя далеко від небезпеки. Та серце покликало додому. У листопаді 2024 року Юрій добровільно вступив до лав Збройні Сили України, обравши шлях Захисника. Він проходив навчання, ніс службу у складі 95-та окремієї десантно-штурмової бригади, виконував бойові завдання на Півдні та Сході України. Попри юний вік, був відповідальним, відданим, вірним присязі. 8 лютого 2026 року серце Героя зупинилося. Йому було лише 20… Боронячи українську землю від російських загарбників, загинув мешканець села Терентіїв — Микола Валерійович Січкарук. Із 27 вересня 2025 року Захисник вважався зниклим безвісти, проте ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Йому було лише 29 років. Чепура Олександр Вікторович 01.01.1996 року народження, житель села Іванчиці. Олександр очолював самохідний мінометний взвод батальйону оперативного призначення в/ч 3045. Олег Васильчук народився 21 квітня 1969 року в Києві. Потім сім’я переїхала до Костополя. Олег навчався у школі №4 та у школі №5, після закінчення вступив до Рівненського інституту водного господарства та природокористування. Пройшов строкову службу, після армії перевівся на заочне відділення. У 1990 році Олег Васильчук одружився, у сім’ї народилися дві доньки. Чоловік займався підприємницькою діяльністю, працював за кордоном. У 2020 році Олег Васильчук підписав контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посаді молодшого сержанта. Навчався на спеціаліста зв’язку. Командир відділення радіоелектронної боротьби Олег Васильчук, мужньо виконуючи військовий обов’язок, загинув 29 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іллінівка Краматорського району Донецької області. «Він був люблячим чоловіком, турботливим татом, дідусем і нашою опорою. Ми безмежно пишаємося ним і дякуємо за все. Нам дуже боляче, але він назавжди залишиться у наших серцях», — поділилася дружина загиблого Наталія. У воїна залишилися дружина, дві доньки, зять та онука, які його дуже любили й поважали. Свінтозельський Андрій Анатолійович народився 01 серпня 1985 року в Дубні. Навчався в Дубенській ЗОШ №1. Професійну освіту здобув у Дубенському професійно-технічному училищі за фахом “газоелектрозварювальник”, постійно працював над підвищенням кваліфікації. До війни працював у Чорнобильській зоні, зварював укриття над реактором. У вересні 2025 року був мобілізований до лав Збройних сил України. 40-річний старший стрілець-оператор штурмового відділення 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка загинув 25 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині. Андрій Кушнір народився і виріс у селі Грабів. Навчався у Зорянській загальноосвітній школі, згодом здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Клеванському професійному училищі. Після строкової служби працював на підприємстві ОДЕК, був працьовитим і відповідальним — таким його знали колеги та односельці. Ще у 2014 році він став на захист України. А з перших днів повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю — 1 лютого 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України. Служив водієм ремонтної роти озброєння, сумлінно виконував обов’язки, підтримував побратимів, ніколи не відмовлявся у допомозі. 20 січня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелений Гай Ізюмського району Харківської області Андрій загинув, захищаючи Україну. Сергій Бондар, 1981 року народження, проживав у селі Довгалівка Дубенського району. Чоловіка мобілізували до війська 5 вересня 2023 року. Він служив майстром екіпажу перехоплювачів БпЛА зенітної кулеметної роти. Старший солдат загинув 12 лютого 2026 року у місці дислокації підрозділу. Олег Грибачев народився 16 березня 1974 року та проживав у селі Липа Мирогощанської громади. Воїн пішов захищати Батьківщину в лави Збройних сил України. На жаль, життя Олега обірвалося 13 лютого 2026 року внаслідок серцево-судинної недостатності. Підтверджено, що 4 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у Курській області рф загинув земляк Володимир Васильович Гончарук із Здолбунівщини. Йому назавжди 48 років. Після опізнання рідними підтверджено загибельстаршого солдата Стельмаха Андрія Петровича із Дубровиччини. Андрій народився 9 березня 1989 року в селі Орв’яниця. Він із перших днів війни став на захист рідної землі. У 2014–2015 роках брав участь в антитерористичній операції. З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України, а згодом продовжив службу за контрактом. За відданість державі та мужність був нагороджений відзнаками: «Учасник АТО» «Ветеран війни – УБД» відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль утрати. Герої не вмирають!