Державна відзнака для захисника зі Шпанівської громади

Микола Ткачук, військовослужбовець зі Шпанівської громади, був відзначений відомчою нагородою Міністерства оборони України «За поранення». Почесну відзнаку захиснику вручив Юрій Колос, голова Рівненської РДА та начальник Рівненської РВА. Як зазначають у Рівненській РДА, ця нагорода засвідчує глибоку повагу та вдячність держави й громади за виявлену мужність, незламність і самовіддане виконання військового обов’язку під час захисту України. У відомстві висловили вдячність Миколі за його службу, побажавши йому міцного здоров’я, сил та швидкого одужання.

Таланти Рівненщини: підбито підсумки конкурсу дитячих малюнків для захисників

Рівненська обласна бібліотека для дітей завершила обласний етап ІІ Всеукраїнського конкурсу дитячого малюнка під назвою «Відважним воїнам і рідній Україні – любов і шана вдячної дитини!». Як повідомили у Рівненській обласній раді, діти з усієї області представили роботи, у яких висловили свою вдячність українським військовим та віру в Перемогу. Найкращі малюнки регіонального туру будуть направлені до Національної бібліотеки України для дітей для участі у всеукраїнському етапі.

Переможцями стали:

У віковій категорії дошкільнят та учнів 1–4 класів: Анастасія Олексієвець (Рівне), Анна Кравець (смт Гоща) та Олександра Ковальчук (Корець).

Серед учнів 5–8 класів: Дарія Дехтяр (с. Городище, Березнівська ТГ), Анастасія Іщук та Анна Красовська (обидві — Острог).

Серед учнів 9–11 класів: Дмитро Мазурець (Здолбунів) та Аліна Поліщук (с. Бочаниця, Рівненський район).

Захисник з Рівненщини загинув у боях за Україну

5 червня внаслідок ворожого артилерійського обстрілу загинув житель села Пустомити Володимир Миколайович Пилипей. Про це повідомив селищний голова Гощі Микола Панчук. Воїн був сержантом, старшим навідником 1-го артилерійського взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Загинув захисник на території Дніпропетровської області. Воїну України було 26 років.

Обмін полоненими: до України повернулися 193 захисники, серед них троє жителів Рівненщини

Сьогодні, 24 квітня, відбувся обмін полоненими, у межах якого в Україну вдалося повернути 193 захисники. Серед них — троє жителів Рівненщини. Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль.

Один із повернених захисників — із Дубенського району, йому 53 роки. Ще двоє — з Рівненського району, обом по 41 року.

Як повідомив омбудсман Дмитро Лубінець, серед звільнених сьогодні переважно військовослужбовці Збройних Сил України. Це бійці територіальної оборони, мотопіхотних, штурмових, танкових, механізованих військ, а також військові морської піхоти. Також є звільнені з НГУ, ДПСУ, ДССТ.

Переважно всі повернуті — солдатський склад. Найстаршому звільненому 59 років, наймолодшому — 23 роки. Двоє з них святкують день народження сьогодні — хлопцям 26 та 29 років. Ще в одного іменини були вчора — йому виповнилося 36 років. Інший хлопець відсвяткує день народження завтра — свої 49 років. Також серед звільнених є кілька однофамільців.

Повернення Захисників: Історії героїв з Рівненщини

Підтверджено загибель військовослужбовців з Рівненщини, які вважалися зниклими безвісти. Про це повідомили у місцевих громадах. 17 липня 2024 року під час виконання своїх обов’язків у Донецькій області загинув Володимир Стасюк, житель села Великий Олексин. Мати чекала на свого сина протягом 1 року і 9 місяців, сподіваючись на його повернення. На жаль, ця надія була зруйнована важкою звісткою. Лише у квітні 2026 року підтвердилася його загибель. Володимир Стасюк народився 11 лютого 1988 року, навчався у Великоолексинській загальноосвітній школі, а після її закінчення служив в армії. У мирному житті працював у будівельній галузі. У Володимира залишилися близькі: мама Людмила Вікторівна, брат Микола та племінники. Валерій Миронов, який народився 4 вересня 1970 року у Жалині на Костопільщині, закінчив місцеву школу та здобув кілька робітничих спеціальностей. Він одружився, у сім’ї народилося двоє дітей. Разом з дружиною працювали за кордоном, спочатку на сільськогосподарських роботах, а потім на заводі в Польщі. Коли почалася повномасштабна війна, Валерій наполіг на поверненні додому, адже залишилася їхня донька. На початку березня 2022 року він вступив до лав ЗСУ. “Мій чоловік сказав, що не буде ховатися чи уникати служби, інакше ворога ніхто не зупинить. І пішов”, – згадує дружина Оксана. Валерія зарахували механіком-кулеметником у 251-му окремому батальйоні. Він служив на Чернігівщині та Харківщині, а згодом став навідником у 21-й окремій механізованій бригаді. Влітку 2024 року він приїздив у відпустку, допомагав з ремонтом у домі. Після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину. “Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував вранці 21 грудня 2024 року, сказав, що має заходити на позицію. Це був його останній дзвінок. 31 грудня ми отримали сповіщення, що Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині”, – розповіла Оксана. Вона знайшла двох побратимів, які виходили з Валерієм на позицію. Вони розповіли, що вночі 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, отримали поранення, але вижили. Що сталося з Валерієм, вони не бачили. “Я не вірила, що Валерій загинув. Ми завжди були разом. Коли слідча з Полтави зателефонувала про збіг ДНК-профілю, я сподівалася, що це не він. Але за ДНК та іншими ознаками, а також за речами, які були при ньому… Мені важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік”, – каже Оксана. У Валерія залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра та брат, який також служить. Владислав Харламов, народжений 10 жовтня 1993 року в Рівному, навчався у загальноосвітній школі №11, а потім здобув професію столяра у Вищому професійному училищі №1. Після навчання працював в охоронних фірмах, а згодом став менеджером з продажу автомобілів. У травні 2024 року Владислава мобілізували до Збройних сил України. “Він не ховався: отримав повістку і пішов на медкомісію. Був на навчаннях у Великій Британії, де отримав нагороду та іменний годинник. У Владислава було складне дитинство, вихованням займалася бабуся. Але він став хорошою людиною та добрим батьком для доньки. Захоплювався автомобілями та спортом, зокрема боксом”, – розповіла колишня дружина. На жаль, 30-річний солдат Владислав Харламов загинув 3 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Довгий час він вважався зниклим безвісти, і лише нещодавно його тіло було ідентифіковане та передане рідним для гідного поховання. У Владислава залишилися донька та колишня дружина. Телеканал “ITV media group” висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль втрати. Герої не вмирають!

У Рівному відкрили меморіальну дошку на честь загиблих у Бахмуті

Учора на фасаді Рівненської гімназії №3 відкрили меморіальну дошку на честь загиблих Героїв, які воювали на Бахмутському напрямку. Про це повідомив в.о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян. Захисники народилися в місті Рівне. Один з них народився 6 травня 1995 року, інший – пізніше. Один з них навчався у гімназії №3. Після дев’ятого класу він вступив до Вищого професійного училища №1 міста Рівне. Після навчання він працював експедитором. Згодом продовжив свою трудову діяльність у товаристві «Спринтер-Центр». 19 березня 2023 року один із захисників був мобілізований до лав Збройних Сил України. 17 лютого 2024 року, під час виконання бойового завдання, внаслідок ворожого обстрілу він зник безвісти. Довгий час про нього не було жодної звістки. На жаль, 28-річний солдат Юрій Поліщук загинув 17 лютого 2024 року на Бахмутському напрямку під час захисту Батьківщини.

Рівненські воїни повертаються додому після обміну полоненими

13 воїнів з Рівненщини повернулися додому сьогодні, 6 березня. Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль. У рамках сьогоднішнього обміну звільнено 300 українських Захисників.

Раніше повідомлялося, що вчора, 5 березня, вдалося повернути 200 українських воїнів, з яких 14 були жителями Рівненщини.

Зміни в обігу та пенсійній системі: що потрібно знати з 1 березня

Індексація пенсій, вилучення кількох купюр із обігу, підвищення виплат сім’ям загиблих. Усе це та не тільки зміни, які вступили у дію із початком березня на території України та Рівненської області. Банкноти 1, 2, 5 та 10 більше не приймають. Таке рішення ухвалив Національний банк України. Це пов’язано з тим що наразі ці банкноти майже не зустрічаються у сфері роздрібної торгівлі, громадяни ними фактично не розраховуються. Середній термін їхньої придатності становить близько 2,5 років. Тобто банкноти цих номіналів, які ще залишалися в обігу, вже зношені. «Правління Національного банку прийняло рішення про надання їм повноважень на зберігання запасів готівки Національного банку та здійснення операцій з ними банкам України. З 02 березня 2026 року вилучати з готівкового обігу банкноти номіналами 1, 2, 5 та 10 гривень зразків 2003–2007 років. З 02 березня 2026 року банкноти зразків 2003–2007 років перестають бути засобом платежу під час здійснення розрахунків готівкою». Як альтернативу українці можуть використовувати монети відповідних номіналів — вони і надалі залишаються в обігу. Ті, у кого на руках ще залишись старі купюри, можуть обміняти їх на нові у відділеннях Національного банку — поки що безстроково. Зміни у березні чекають і на пенсіонерів. А саме, щорічна індексація пенсії. «Відбудеться в Україні чергова щорічна індексація пенсій більше, ніж для 10 мільйонів наших людей. Пенсіонери отримують підвищення більше, ніж на 12%. Індексація має бути вже зараз, в березні. Попри усі виклики повномасштабної війни, ми щороку проводимо таку індексацію», — Президент України Володимир Зеленський. Мінімальна надбавка до пенсії становитиме 100 грн, максимальна — 2595. Торік вона не перевищувала 1500 грн. Індексацію не проводитимуть для суддів і прокурорів, а також для тих, хто вже отримує максимальну пенсію — майже 26 тисяч гривень. Виняток — військові, на них це обмеження не діє. Також не індексуватимуть пенсії тим, хто вийшов на пенсію у 2023–2025 роках. Вважається, що їхні виплати ще «свіжі», тому протягом перших трьох років їх не перераховують. Водночас їм усе ж додадуть по 100 грн. Крім того, індексація не стосується пенсіонерів, яким держава вже підвищила виплати до мінімального гарантованого рівня для найуразливіших категорій. Зросте й адресна допомога для сімей захисників, які загинули або зникли безвісти, обороняючи Україну від російської агресії. Один непрацездатний член родини або дитина захисника тепер отримуватиме не менше 12 810 грн, раніше ж ця сума становила 7 800 грн. Сім’я, в якій одержувачів пенсії два або більше, отримає щонайменше 10 020 грн на кожного — раніше ж було 6 100. Крім того, з 1 березня 2027 року виплати рідним загиблих і зниклих військових будуть перераховувати щороку.

Рівненський військовий загинув у боях на Донеччині

14 лютого, захищаючи Україну від російських окупантів на Донеччині, загинув Андрій Вікторович Мазурець, житель села Малинівка Рівненської області. Про це повідомив Гощанський селищний голова Микола Панчук. Він виконував обов’язки старшого навідника мінометного розрахунку у складі 117-ї окремої важкої механізованої бригади. Воїну було 32 роки. Телеканал “ITV media group” висловлює глибокі співчуття родинам та розділяє з вами біль втрати. Герої не вмирають!

Захищаючи небо: боєць із Рівненщини про Майдан, війну і віру в людей

Костянтин на псевдо «Шило» зі Здолбунова, він пройшов шлях від юного майданівця до військового, який сьогодні захищає небо над Україною. Його історія — про боротьбу і втому, про родину, що чекає вдома, і про мрії, які не зникають навіть під гуркіт війни. Неспокійний, енергійний, завжди в русі — таким його знають побратими. Саме за цю рису він і отримав свій позивний. Бо шило, як відомо, у мішку не сховаєш. Історію бійця розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ «Горинь». Свій позивний він отримав ще під час Революції Гідності. «Я не міг сидіти на місці: коли інші після барикад ішли відпочивати, мене тягнуло далі — на чергування, до сусідніх наметів, де завжди знаходилися знайомі з різних куточків України. Одного разу побратим пожартував: «Тебе, як шило, нікуди не заховаєш». Так це ім’я і залишилося зі мною як характеристика характеру». На Майдан він поїхав не з цікавості й не за компанію, додає Костянтин: «Не міг спокійно дивитися, як влада намагається поставити народ на коліна. Це обурювало». У штабі Революції Гідності в Здолбунові він попросився на автобус до Києва, думаючи, що просто подивиться. Але побачене змінило все: запах буржуйок, гарячий плов із казана, люди, об’єднані спільною метою. Усе це затягнуло настільки, що дороги назад вже не було. Коли автобус рушав додому, він подякував водієві й залишився. На Майдані Костянтин пробув чотири місяці. Революція дала Костянтину головне — віру в силу людей. Він на власні очі побачив, що українці здатні об’єднуватися, коли є загроза, і що справжня влада в цій країні — це народ. Після Майдану «Шило», як і багато хто, шукав себе. Через нестабільність у країні поїхав на заробітки до Польщі та Чехії. Фізичної праці не боявся, але чужина давалася важко — не тілом, а душею. Зрештою зрозумів: його місце тут. Де народився — там і згодився. 24 лютого 2022 року Костянтин ішов із дружиною на маршрутку, коли зателефонувала мама й сказала, що почалася війна. «На заводі в Здолбунові, де працював, панувала розгубленість — люди збиралися в цехах, не знаючи, що робити далі. Батько на той час вже служив і коротко сказав: «Готуйся». Та тоді Костянтин залишився вдома — тримав тил: мама, сестра, дружина, теща. Лише з часом, коли стало зрозуміло, що війна затягується і потребує все більше людей, у березні 2023 року він прийняв рішення йти до війська. «Шило» починав у піхоті, де провів чотири місяці. Згодом його перевели до мобільно-вогневої групи ППО. Тепер його робота — захищати українське небо. Виїзди на позиції під час загрози ракетних ударів чи атак дронів, заряджені установки, прожектори, тепловізори — і майже завжди ніч. Саме в темряві їхня робота найважливіша. Його бойовий шлях пройшов через Рівненщину, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку та Харківську області. Під Куп’янськом, коли ворог тиснув особливо сильно, Костянтин разом із побратимами тримав лінію оборони. Про службу говорить просто: «У війську важко все, але до всього звикаєш. Найважче — це думки про сім’ю. Найлегше — нести службу, бо чітко знаєш, заради чого ти тут». Перемога для «Шила» — це день, коли всі повернуться додому: до родин, до роботи, до свого життя. Коли все нарешті стане на свої місця. Після війни він хотів би залишитися у війську й продовжити службу. Але водночас зізнається: з дитинства любить машини, сам ремонтував, «крутив гайки». Та й готувати любить — каже, що і на кухні себе знайде. Життя покаже.