Підтверджено загибель військовослужбовців з Рівненщини, які вважалися зниклими безвісти. Про це повідомили у місцевих громадах. 17 липня 2024 року під час виконання своїх обов’язків у Донецькій області загинув Володимир Стасюк, житель села Великий Олексин. Мати чекала на свого сина протягом 1 року і 9 місяців, сподіваючись на його повернення. На жаль, ця надія була зруйнована важкою звісткою. Лише у квітні 2026 року підтвердилася його загибель. Володимир Стасюк народився 11 лютого 1988 року, навчався у Великоолексинській загальноосвітній школі, а після її закінчення служив в армії. У мирному житті працював у будівельній галузі. У Володимира залишилися близькі: мама Людмила Вікторівна, брат Микола та племінники. Валерій Миронов, який народився 4 вересня 1970 року у Жалині на Костопільщині, закінчив місцеву школу та здобув кілька робітничих спеціальностей. Він одружився, у сім’ї народилося двоє дітей. Разом з дружиною працювали за кордоном, спочатку на сільськогосподарських роботах, а потім на заводі в Польщі. Коли почалася повномасштабна війна, Валерій наполіг на поверненні додому, адже залишилася їхня донька. На початку березня 2022 року він вступив до лав ЗСУ. “Мій чоловік сказав, що не буде ховатися чи уникати служби, інакше ворога ніхто не зупинить. І пішов”, – згадує дружина Оксана. Валерія зарахували механіком-кулеметником у 251-му окремому батальйоні. Він служив на Чернігівщині та Харківщині, а згодом став навідником у 21-й окремій механізованій бригаді. Влітку 2024 року він приїздив у відпустку, допомагав з ремонтом у домі. Після повернення з відпустки його підрозділ перекинули на Курщину. “Кожного разу перед заходом на позицію чоловік дзвонив, ми спілкувалися. Востаннє він зателефонував вранці 21 грудня 2024 року, сказав, що має заходити на позицію. Це був його останній дзвінок. 31 грудня ми отримали сповіщення, що Валерій Миронов зник безвісти у Суджанському районі на Курщині”, – розповіла Оксана. Вона знайшла двох побратимів, які виходили з Валерієм на позицію. Вони розповіли, що вночі 22 грудня потрапили під ворожий вогонь, отримали поранення, але вижили. Що сталося з Валерієм, вони не бачили. “Я не вірила, що Валерій загинув. Ми завжди були разом. Коли слідча з Полтави зателефонувала про збіг ДНК-профілю, я сподівалася, що це не він. Але за ДНК та іншими ознаками, а також за речами, які були при ньому… Мені важко це усвідомлювати, але це він, мій чоловік”, – каже Оксана. У Валерія залишилися дружина, двоє дітей, мама, сестра та брат, який також служить. Владислав Харламов, народжений 10 жовтня 1993 року в Рівному, навчався у загальноосвітній школі №11, а потім здобув професію столяра у Вищому професійному училищі №1. Після навчання працював в охоронних фірмах, а згодом став менеджером з продажу автомобілів. У травні 2024 року Владислава мобілізували до Збройних сил України. “Він не ховався: отримав повістку і пішов на медкомісію. Був на навчаннях у Великій Британії, де отримав нагороду та іменний годинник. У Владислава було складне дитинство, вихованням займалася бабуся. Але він став хорошою людиною та добрим батьком для доньки. Захоплювався автомобілями та спортом, зокрема боксом”, – розповіла колишня дружина. На жаль, 30-річний солдат Владислав Харламов загинув 3 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Довгий час він вважався зниклим безвісти, і лише нещодавно його тіло було ідентифіковане та передане рідним для гідного поховання. У Владислава залишилися донька та колишня дружина. Телеканал “ITV media group” висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль втрати. Герої не вмирають!
