У свої 29 років Ілля Петрина з Костополя – заступник командира бригади, підполковник. За успішне планування і реалізацію важливих бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького усіх трьох ступенів і є повним кавалером цієї державної нагороди. Одну з них, орден 2-го ступеня, Ілля отримав особисто з рук Президента Володимира Зеленського. Про це повідомили у Костопільській міській раді. Випускник відділення греко-римської боротьби обласного спортивного ліцею в Костополі, син кадрового військовослужбовця Ілля Петрина вступив на навчання до Одеської військової академії. У 2017 році закінчив академію і одразу поїхав на Донбас командиром взводу. 25 березня був випускний, а 29-го березня Ілля виконував завдання у складі підрозділу у Донецькій області. Там зустрів своє 21-ліття. Святкування було зовсім скромне, обмежилося банками з «енергетиками». Через пів року, у вересні 2017-го, Ілля став командиром роти. «Підлеглі були старші за мене, але сприймали нормально. Сержанти усі досвідчені, більшість – після Донецького аеропорту, мали великий бойовий досвід. Я завжди прислухався до їхніх порад і з усіма знайшов порозуміння. Сержанти – це вуха, очі, руки і найкраща опора кожного командира, їх треба цінувати і поважати. Командир роти приймає рішення, а сержант робить так, щоб ці рішення були виконані», – розповів Ілля Петрина. Повідомлення про початок великої війни Ілля отримав за кілька днів до 24 лютого. На той час його сім’я, дружина з новонародженою донькою, мешкала в Краматорську. Чоловік негайно перевіз їх в Костопіль, до своїх батьків. «Багато людей просто не вірили, що розпочнеться повномасштабна війна. Але ми всі були напоготові. Уранці 24-го лютого розпочався ракетний обстріл, мій підрозділ перебував у Краматорську. Задачі посипалися одразу, плюс купа дезінформації в Інтернеті, нібито українські міста падають одне за одним. Через контакти з однокурсниками я знав реальну обстановку по Україні. Наша 81 аеромобільна бригада спочатку на Ізюм поїхала. Там я уперше побачив ворога зблизька, це була колона танків та бойових машин піхоти. Але ми підірвали міст і зупинили їх. Знищили частину ворожої техніки», – розповів військовослужбовець. У квітні Іллю призначили заступником командира батальйону, який формувався. А вже у червні новосформований батальйон поїхав у Богородичне Краматорського району на Донеччині. «Саме тоді розпочалася Харківська контрнаступальна операція. Мій батальйон після звільнення Богородичного на човнах переправлявся через річку у Святогірськ. Човни були звичайні, познаходили, які у кого були. Першими йшли розвідники, вони зачепили трос, по якому всі інші переправилися, щоб течією не знесло. Течія була сильна через руйнування дамби», – пригадує Ілля. Замкомбата Петрина зайшов у Святогірськ одним з перших. Вдалося взяти в полон командира ворожої роти, майора. Той попросив цигарку, закурив і все розповів. Це був перший такий випадок, загалом полонених свого часу брали багато. Переважна більшість з них пішли воювати за гроші, піддавшись на пропаганду. Хтось не мав роботи, хтось борги мав і вирішив їх на війні відробити. Були серед них «ідейні», які й у полоні продовжували розповідати про велич їхньої росії. У вересні 2022-го було завдання взяти найбільш підготовлену роту і зайти в місто Лиман на Донеччині. «Ми рухалися дуже швидко, противник почав тікати. Захопили блокпост, закріпилися. Завдання було виконане. Біля міської ради записали відео, що Лиман звільнено. Воно потрапило у всі новини», – каже наш захисник. Тоді Ілля отримав свою першу нагороду – відзнаку Міністерства оборони «Знак пошани». Після Лиманської операції, у Білогорівці на Луганщині, за одну добу вдалося захопити 64 полонених. Напередодні вагнерівців, які тоді воювали, перекинули на Соледар, а ті, які зайшли замість них, не встигли зрозуміти, де опинилися. Вони щойно отримали платню і мали повні кишені рублів. Згодом його призначили командиром парашутно-десантного батальйону 25-ї бригади. Це єдина в Україні бригада, яка може здійснювати десантування техніки. Зараз в бойових діях цю можливість немає змоги використовувати, але вона є, залежно від обставин таке десантування може бути здійснене. Орден Богдана Хмельницького 3 ступеня Ілля Петрина отримав за реалізацію операцій на Харківщині. Були проведені успішні штурмові дії та повернуто раніше втрачені території. У березні 2023 року, в районі Покровська на Донеччині 25-та бригада провела операцію, про яку написало одне з найбільш авторитетних видань у світі The New York Times. Тоді за короткий проміжок часу було спалено 93 одиниці ворожої техніки, танків і БМП. За цю операцію Ілля Петрина отримав орден Богдана Хмельницького 2 ступеня особисто з рук Президента Володимира Зеленського.
Позначка: Донецька область
Рівненські воїни загинули в Донецькій області: Усвічено втрату
Двоє військовослужбовців із Рівненщини, які вважалися зниклими безвісти, загинули в Донецькій області під час бойових дій. Підтверджено загибель Павла Герасимчука з Дубровицької громади та Валентина Никитюка з Гощі.
Павло Герасимчук, народився 8 серпня 1989 року. Був призваний по мобілізації та служив стрільцем-санітаром у 6-й стрілецькій роті (з охорони та оборони ВП «Рівненська АЕС»). Він загинув 11 червня 2025 року в районі Романівка Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Валентин Никитюк, народився 14 травня 1994 року. З 14 травня 2025 року він вважався безвісти зниклим після мінометного обстрілу противника в Донецькій області. Йому було 31 рік.
Планується траурний кортеж та похорони обох воїнів. Прощання з Павлом Герасимчуком розпочнеться 11 липня 2025 року о 11:30 у будинку загиблого, а з Валентином Никитюком – 12 липня 2025 року.
Рівненські воїни, які вважалися зниклими безвісти, повертаються додому
Двоє військовослужбовців Рівненщини, які вважалися зниклими безвісти, були посмертно ідентифіковані. Це Олексій Коцюбайло з Вараської громади та Микола Дацюк зі Здовбиці.
За результатами ДНК-експертизи підтверджено загибель Олексія Олексійовича Коцюбайла, жителя села Мульчиці. Він був солдатом 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону військової частини А4447. Коцюбайло загинув 22 грудня 2024 року під час штурмових дій біля Курахова в Донецькій області.
Микола Дацюк, народився в 1983 році, також загинув під час бойових дій. Обидва воїни були на фронті з початків війни.
Стрілець Рівненщини на Донеччині ризикував життям, рятуючи побратимів від ворожого вогню
Боєць стрілецького батальйону Рівненщини, відомий як «Циган», протягом майже двох місяців утримував бойову позицію на Донеччині, забезпечуючи безпеку своїх побратимів. Про це повідомили у пресслужбі поліції Рівненщини.
Під час виконання службових обов’язків, він неодноразово ризикував життям, витягуючи поранених солдатів із зони бойових дій під шквальним вогнем ворожих сил. Одного разу, під час евакуації побратима, «Циган» отримав поранення внаслідок удару ворожого дрона. Капітан поліції, який дослужився до цієї посади після понад 20 років служби в ОВС, брав участь у створенні батальйону та здійснював обхід різних напрямків, зокрема Торецького.
«Лише з першого бойового виходу розумієш, що таке війна», – розповідає боєць. – «Під постійними атаками дронів ти намагаєшся вижити та починаєш цінувати буденні речі, зокрема наявність питної води. Бувало, коли ділили з хлопцями 400 грам води на чотирьох, або ж пили річкову воду. Суха мівіна чи маленький шматочок ковбаси — і ти вже ситий».
Під час одного з виходів, поліцейський «Пупс» наступив на протипіхотну міну. Побратими негайно наклали турнікет на ногу. Завдяки допомозі та бліндажу, вони змогли вивезти пораненого «Мастера». Загалом, «Циган» провів 41 день на позиції, врятувавши побратима «Барса» від ворожого обстрілу та допомагаючи пораненим. Після тяжких поранень, отриманих «Барсом» та «Писанкою», всі четверо проходять реабілітацію.
За мужність та героїзм, «Циган» отримав нагрудний знак Збройних Сил України «За збережене життя». Він повернувся додому, де його чекали близькі, які стали його натхненням.
Рівненський військовий загинув на Донецькому фронті
Офіційні представники повідомили про загибель Миколи Селепини, жителя Клевані, який виконував бойові завдання на Покровському напрямку. Селепина, 1982 року народження, був солдатом мінометного розрахунку та вважався зниклим безвісти протягом тривалого часу.
Воїн загинув 19 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в Покровському районі Донецької області. Микола народився та виховувався у Клевані, де закінчив Клеванський ліцей №1 та здобув професію слюсаря-ремонтника.
Зазначається, що інформація щодо дати та часу зустрічі кортежу з тілом загиблого, а також деталей поховання, буде повідомлена додатково.
Рівненський захисник загинув в обороні Краматорська
Головинська громада понесла ще одну трагічну втрату – загинув солдат Роман Токар, захисник з Рівненщини.
Роман Олексійович Токар народився 20 лютого 1977 року в сім’ї, де було багато дітей, у селі Ставок.
Він приєднався до Збройних Сил України під час загальної мобілізації у серпні 2025 року.
31 грудня 2025 року, виконуючи свій бойовий обов’язок в Краматорському районі Донецької області, Роман Токар загинув.
Його рідні – брати та сестри – зараз у грізі скорботи.
Сільська рада повідомить додатково про дату та час прощання та поховання.
Рівненська Область: Подія з Участю Військових та Групи Особистостей
У Рівненській області стався інцидент, пов’язаний з участю представників Територіальних Центрів Торгівлі та Дронів (ТЦД) та невідомих осіб.
Згідно з повідомленнями, група людей напала на працівників ТЦД, що відбувалося в місцевих умовах.
Причини та обставини події наразі встановлюються. Правоохоронні органи проводять розслідування.
П’ять воїнів із Рівненщини загинули у зоні бойових дій
Згорьовані новини прийшли з Рівненщини: підтверджено загибель п’ятьох військовослужбовців, які вважалися зниклими безвісти. Це Сергій Була, Назар Панькевич, Василь Петренко, Анатолій Лопуга та Іван Кучер.
Сергій Була (1977 р.н.)
Сергій Ярославович Була загинув 19 лютого 2025 року в районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області, виконуючи бойові завдання у складі 47 окремої інженерної бригади. Раніше він працював майстром з берегоукріплення.
Назар Панькевич (1997 р.н.)
Назар Панькевич, народився 6 вересня 1997 року у селі Повча, загинув 15 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання в Курській області. До повномасштабного вторгнення він проходив строкову службу в ЗСУ, а згодом служив солдатом з позивним «Волинь». Він був пиляром та мотористом-дизелістом.
Василь Петренко (1973 р.н.)
Василь Петренко, уродженець Вараша, загинув 10 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Новоєлизаветівка Покровського району Донецької області. Він виконував обов’язки механіка-водителя БМП, пройшовши службу в різних військових частинах, зокрема 4-й танковій роті та 42-й ОМБр.
Анатолій Лопуга (1973 р.н.)
Анатолій Лопуга, проживав у селі Переросля Дубенського району. Його загибель підтверджено ДНК-експертизою, що сталося під час бойових дій.
Іван Кучер (1994 р.н.)
Іван Борисович Кучер, народився 20 січня 1994 року у селі Перекалі, загинув 14 жовтня 2024 року, вважався зниклим безвісти. Він виконував посаду номера обслуги 2-го протитанкового відділення роти вогневої підтримки спеціального призначення.
Телеканал «ITV media group» висловлює глибокі співчуття родинам загиблих воїнів та пам’ятає їх як героїв.