Вчитель з Вербської громади став одним із незамінних у батальйоні безпілотників 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Його історію розповіли у ББпC Black Raven 93 у рубриці «Faces of Black Raven». Символічний вступ у ЗСУ До ЗСУ колишній учитель малювання, трудового навчання та інформатики вступив символічно — 1 вересня, у День знань. Потім — навчання у Великій Британії і вибір бригади. «Брат тоді вже був місяць у 92-й і казав: тут холодярці нормально так хєрають 3,14дерів. Так я й потрапив у другий мотопіхотний, гранатометником. Хоча домовлялися навпаки — я в 92-гу, він у 93-тю (за роками народження). Вийшло з точністю до навпаки (сміється)». Бойове хрещення — Бахмут «У перший же день — ближній бій із вагнерівцями, на об’їзній ми були тоді. Загалом, добряче так клали їхню піхоту, але й самі зазнали серйозних втрат: з усього взводу на ротацію вийшло лише п’ятеро». Другий захід у Бахмут — то вже були вуличні бої. «Деякі епізоди не для загалу. Але одне скажу — диво, що лишився живим». Потім — кілька місяців шпиталів після поранення. Частину уламків дістали, але алюміній так і залишився у тілі. Відновлення та нові ролі Після відновлення — знову навчання, і робота вже снайпером на Кліщіївсько-Андріївському напрямі: прикриття штурмів, розмінування посадок і т.д. А у безпілотники потрапив випадково. «У батальйон прийшла рознарядка на курси. Записали мого товариша, але він пішов у СЗЧ. Тож замість нього відправили мене». У підрозділі спершу опановував «кажана», далі — FPV, а перші бойові виходи здійснював мавіководом. Швидко став головним сержантом взводу, а згодом — командиром. Про колектив і дисципліну «За рік у нас не було жодного 200-го, жодного важкого 300-го, жодного переведення чи СЗЧ. Колектив дисциплінований і дружний — всі тримаються купи». Мій головний недолік? Мабуть, що хочу все робити сам. Хлопці добре знають основи, але щоб глибше зануритися — треба технічні знання. Я з кодами працював у цивільному житті, тож мені не складно. А у нас — будівельники, продавці… Не змушуватимеш же їх вивчати програмування. Хоча якби у взводі був ще один знавець дронів від «А» до «Я» — було б простіше». Взаємопідтримка та правила «У нас кожен може підстрахувати іншого. Я теж воюю нарівні із хлопцями, попри командирські обов’язки. І в нас є правило: шеврон отримуєш тільки після першого знищеного ворога. Пам’ятаю, один із пілотів двічі підходив після уражень — але забував вмикати окуляри, тож відеопідтвердження не було і шеврон не отримував. Зате тепер про окуляри не забуває». «Я накази не віддаю — мої хлопці не собаки, щоб служити, а воїни. Моє завдання — зробити так, щоб вони мали все потрібне для якісної роботи. І авторитет не погонами вимірюється. Хоч я офіцер, але знаки розрізнення навіть не ношу — не одразу й знайду, якщо треба». Рефлексії про війну та майбутнє «Не думав, що війна затягнеться. Спершу здавалося — рік-два, і все. А тепер ніхто не скаже, коли кінець. Я знаю, за що воюю. Хоч я із заходу, але на сході — багато моїх рідних, які пережили окупацію Куп’янська». «Нас і росіян неможливо порівняти. Вони — раби. Ми — вільні. Тут ніхто не воює за владу. Сьогодні вона одна, завтра — інша. І я вірю, що Україна знайде свою ідею і стане справжньою Державою у широкому сенсі цього слова — такою, де кожен житиме гідно».
Позначка: військова допомога
64 полонених за добу та спалені колони техніки: бойовий шлях підполковника з Рівненщини
У свої 29 років Ілля Петрина з Костополя – заступник командира бригади, підполковник. За успішне планування і реалізацію важливих бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького усіх трьох ступенів і є повним кавалером цієї державної нагороди. Одну з них, орден 2-го ступеня, Ілля отримав особисто з рук Президента Володимира Зеленського. Про це повідомили у Костопільській міській раді. Випускник відділення греко-римської боротьби обласного спортивного ліцею в Костополі, син кадрового військовослужбовця Ілля Петрина вступив на навчання до Одеської військової академії. У 2017 році закінчив академію і одразу поїхав на Донбас командиром взводу. 25 березня був випускний, а 29-го березня Ілля виконував завдання у складі підрозділу у Донецькій області. Там зустрів своє 21-ліття. Святкування було зовсім скромне, обмежилося банками з «енергетиками». Через пів року, у вересні 2017-го, Ілля став командиром роти. «Підлеглі були старші за мене, але сприймали нормально. Сержанти усі досвідчені, більшість – після Донецького аеропорту, мали великий бойовий досвід. Я завжди прислухався до їхніх порад і з усіма знайшов порозуміння. Сержанти – це вуха, очі, руки і найкраща опора кожного командира, їх треба цінувати і поважати. Командир роти приймає рішення, а сержант робить так, щоб ці рішення були виконані», – розповів Ілля Петрина. Повідомлення про початок великої війни Ілля отримав за кілька днів до 24 лютого. На той час його сім’я, дружина з новонародженою донькою, мешкала в Краматорську. Чоловік негайно перевіз їх в Костопіль, до своїх батьків. «Багато людей просто не вірили, що розпочнеться повномасштабна війна. Але ми всі були напоготові. Уранці 24-го лютого розпочався ракетний обстріл, мій підрозділ перебував у Краматорську. Задачі посипалися одразу, плюс купа дезінформації в Інтернеті, нібито українські міста падають одне за одним. Через контакти з однокурсниками я знав реальну обстановку по Україні. Наша 81 аеромобільна бригада спочатку на Ізюм поїхала. Там я уперше побачив ворога зблизька, це була колона танків та бойових машин піхоти. Але ми підірвали міст і зупинили їх. Знищили частину ворожої техніки», – розповів військовослужбовець. У квітні Іллю призначили заступником командира батальйону, який формувався. А вже у червні новосформований батальйон поїхав у Богородичне Краматорського району на Донеччині. «Саме тоді розпочалася Харківська контрнаступальна операція. Мій батальйон після звільнення Богородичного на човнах переправлявся через річку у Святогірськ. Човни були звичайні, познаходили, які у кого були. Першими йшли розвідники, вони зачепили трос, по якому всі інші переправилися, щоб течією не знесло. Течія була сильна через руйнування дамби», – пригадує Ілля. Замкомбата Петрина зайшов у Святогірськ одним з перших. Вдалося взяти в полон командира ворожої роти, майора. Той попросив цигарку, закурив і все розповів. Це був перший такий випадок, загалом полонених свого часу брали багато. Переважна більшість з них пішли воювати за гроші, піддавшись на пропаганду. Хтось не мав роботи, хтось борги мав і вирішив їх на війні відробити. Були серед них «ідейні», які й у полоні продовжували розповідати про велич їхньої росії. У вересні 2022-го було завдання взяти найбільш підготовлену роту і зайти в місто Лиман на Донеччині. «Ми рухалися дуже швидко, противник почав тікати. Захопили блокпост, закріпилися. Завдання було виконане. Біля міської ради записали відео, що Лиман звільнено. Воно потрапило у всі новини», – каже наш захисник. Тоді Ілля отримав свою першу нагороду – відзнаку Міністерства оборони «Знак пошани». Після Лиманської операції, у Білогорівці на Луганщині, за одну добу вдалося захопити 64 полонених. Напередодні вагнерівців, які тоді воювали, перекинули на Соледар, а ті, які зайшли замість них, не встигли зрозуміти, де опинилися. Вони щойно отримали платню і мали повні кишені рублів. Згодом його призначили командиром парашутно-десантного батальйону 25-ї бригади. Це єдина в Україні бригада, яка може здійснювати десантування техніки. Зараз в бойових діях цю можливість немає змоги використовувати, але вона є, залежно від обставин таке десантування може бути здійснене. Орден Богдана Хмельницького 3 ступеня Ілля Петрина отримав за реалізацію операцій на Харківщині. Були проведені успішні штурмові дії та повернуто раніше втрачені території. У березні 2023 року, в районі Покровська на Донеччині 25-та бригада провела операцію, про яку написало одне з найбільш авторитетних видань у світі The New York Times. Тоді за короткий проміжок часу було спалено 93 одиниці ворожої техніки, танків і БМП. За цю операцію Ілля Петрина отримав орден Богдана Хмельницького 2 ступеня особисто з рук Президента Володимира Зеленського.
Рівненські ветерани отримали сертифікати на житло: деталі та підтримка
У Рівному відбулося урочисте вручення сертифікатів на придбання житла сім’ятьям ветеранів. Цей етап – важливий крок у підтримці захисників України, що повертаються до мирного життя. Захід зібрав представників влади, ветеранів та бізнес-партнерів, а також підкреслив важливість співпраці для забезпечення гідного житла.
Загалом, цього року на Рівненщині 77 ветеранів отримали кошти для самостійного придбання житла. Отримання сертифікатів стало результатом державних програм підтримки, що охоплюють потребу в 70 квартирах з усіх територіальних громад області. Леонід Федорович, один із ветеранів, який отримав сертифікат, поділився: «Чекав я приблизно десь більш ніж пів року. Я то підглядував і в Київській області, і тут у Рівному, і в нас дивився. Ще поки не визначився. Просто не опускати руки. Найголовніше, щоб всі документи були».
Організатори заходу акцентували увагу на необхідності постійного інформування ветеранів про державні програми. Як зазначає начальниця Управління з питань ветеранської політики Рівненської ОДА Марина Корольова, метою є забезпечення того, щоб ветерани мали повну інформацію про доступні можливості та могли правильно скористатися ними. Також під час зустрічі було детально пояснено процес отримання житла та наголошено на важливості підтримки на всіх етапах – від подачі документів до отримання власного житла.