Позначка: безпілотники

Вчитель з Вербської громади став одним із незамінних у батальйоні безпілотників 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Його історію розповіли у ББпC Black Raven 93 у рубриці «Faces of Black Raven». Символічний вступ у ЗСУ До ЗСУ колишній учитель малювання, трудового навчання та інформатики вступив символічно — 1 вересня, у День знань. Потім — навчання у Великій Британії і вибір бригади. «Брат тоді вже був місяць у 92-й і казав: тут холодярці нормально так хєрають 3,14дерів. Так я й потрапив у другий мотопіхотний, гранатометником. Хоча домовлялися навпаки — я в 92-гу, він у 93-тю (за роками народження). Вийшло з точністю до навпаки (сміється)». Бойове хрещення — Бахмут «У перший же день — ближній бій із вагнерівцями, на об’їзній ми були тоді. Загалом, добряче так клали їхню піхоту, але й самі зазнали серйозних втрат: з усього взводу на ротацію вийшло лише п’ятеро». Другий захід у Бахмут — то вже були вуличні бої. «Деякі епізоди не для загалу. Але одне скажу — диво, що лишився живим». Потім — кілька місяців шпиталів після поранення. Частину уламків дістали, але алюміній так і залишився у тілі. Відновлення та нові ролі Після відновлення — знову навчання, і робота вже снайпером на Кліщіївсько-Андріївському напрямі: прикриття штурмів, розмінування посадок і т.д. А у безпілотники потрапив випадково. «У батальйон прийшла рознарядка на курси. Записали мого товариша, але він пішов у СЗЧ. Тож замість нього відправили мене». У підрозділі спершу опановував «кажана», далі — FPV, а перші бойові виходи здійснював мавіководом. Швидко став головним сержантом взводу, а згодом — командиром. Про колектив і дисципліну «За рік у нас не було жодного 200-го, жодного важкого 300-го, жодного переведення чи СЗЧ. Колектив дисциплінований і дружний — всі тримаються купи». Мій головний недолік? Мабуть, що хочу все робити сам. Хлопці добре знають основи, але щоб глибше зануритися — треба технічні знання. Я з кодами працював у цивільному житті, тож мені не складно. А у нас — будівельники, продавці… Не змушуватимеш же їх вивчати програмування. Хоча якби у взводі був ще один знавець дронів від «А» до «Я» — було б простіше». Взаємопідтримка та правила «У нас кожен може підстрахувати іншого. Я теж воюю нарівні із хлопцями, попри командирські обов’язки. І в нас є правило: шеврон отримуєш тільки після першого знищеного ворога. Пам’ятаю, один із пілотів двічі підходив після уражень — але забував вмикати окуляри, тож відеопідтвердження не було і шеврон не отримував. Зате тепер про окуляри не забуває». «Я накази не віддаю — мої хлопці не собаки, щоб служити, а воїни. Моє завдання — зробити так, щоб вони мали все потрібне для якісної роботи. І авторитет не погонами вимірюється. Хоч я офіцер, але знаки розрізнення навіть не ношу — не одразу й знайду, якщо треба». Рефлексії про війну та майбутнє «Не думав, що війна затягнеться. Спершу здавалося — рік-два, і все. А тепер ніхто не скаже, коли кінець. Я знаю, за що воюю. Хоч я із заходу, але на сході — багато моїх рідних, які пережили окупацію Куп’янська». «Нас і росіян неможливо порівняти. Вони — раби. Ми — вільні. Тут ніхто не воює за владу. Сьогодні вона одна, завтра — інша. І я вірю, що Україна знайде свою ідею і стане справжньою Державою у широкому сенсі цього слова — такою, де кожен житиме гідно».