Рівне: Плани щодо закриття автостанції «Чайка» та будівництва багатоповерхівки

Автостанція «Чайка» у Рівному припинить свою роботу з 1 квітня 2026 року. Купувати квитки пасажири зможуть до обіду 27 лютого. Після цього каси закриють, а всіх працівників звільнять. Рішення є остаточним.

Автостанція «Чайка» та земельна ділянка, на якій вона розташована, є приватною власністю товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Рівнеспецбудінвест». Рішення про закриття було прийнято через збитковість. Додає, всіх працівників буде звільнено.

З самого початку, коли автостанція працювала, був дуже великий пасажиропотік. Міжнародні рейси та велика кількість пасажирів призвели до періодів, коли автостанція взагалі не працювала, квитки не продавалися. Після поступового повернення працівників з відпустки, ситуація з пасажиропотоком суттєво змінилася, і зараз кількість людей, що їздить, значно зменшилася.

Після закриття «Чайки» перевізникам запропонують продовжити працювати на інших приватних автостанціях «Рівне» та «Залізничний», розташованих на вулицях Київській та Небесної Сотні відповідно. Про ці плани зазначив начальник управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОДА Федір Мисюра.

Автостанція «Чайка» була збудована інвестором у 2011 році за приватні кошти. Власники повідомили, що вирішили закрити станцію через видатки на комунальні платежі, зарплати працівників, благоустрій території тощо.

Земля під автостанцією призначена для будівництва та обслуговування торговельно-житлово-розважального комплексу.

64 полонених за добу та спалені колони техніки: бойовий шлях підполковника з Рівненщини

У свої 29 років Ілля Петрина з Костополя – заступник командира бригади, підполковник. За успішне планування і реалізацію важливих бойових завдань нагороджений орденом Богдана Хмельницького усіх трьох ступенів і є повним кавалером цієї державної нагороди. Одну з них, орден 2-го ступеня, Ілля отримав особисто з рук Президента Володимира Зеленського. Про це повідомили у Костопільській міській раді. Випускник відділення греко-римської боротьби обласного спортивного ліцею в Костополі, син кадрового військовослужбовця Ілля Петрина вступив на навчання до Одеської військової академії. У 2017 році закінчив академію і одразу поїхав на Донбас командиром взводу. 25 березня був випускний, а 29-го березня Ілля виконував завдання у складі підрозділу у Донецькій області. Там зустрів своє 21-ліття. Святкування було зовсім скромне, обмежилося банками з «енергетиками». Через пів року, у вересні 2017-го, Ілля став командиром роти. «Підлеглі були старші за мене, але сприймали нормально. Сержанти усі досвідчені, більшість – після Донецького аеропорту, мали великий бойовий досвід. Я завжди прислухався до їхніх порад і з усіма знайшов порозуміння. Сержанти – це вуха, очі, руки і найкраща опора кожного командира, їх треба цінувати і поважати. Командир роти приймає рішення, а сержант робить так, щоб ці рішення були виконані», – розповів Ілля Петрина. Повідомлення про початок великої війни Ілля отримав за кілька днів до 24 лютого. На той час його сім’я, дружина з новонародженою донькою, мешкала в Краматорську. Чоловік негайно перевіз їх в Костопіль, до своїх батьків. «Багато людей просто не вірили, що розпочнеться повномасштабна війна. Але ми всі були напоготові. Уранці 24-го лютого розпочався ракетний обстріл, мій підрозділ перебував у Краматорську. Задачі посипалися одразу, плюс купа дезінформації в Інтернеті, нібито українські міста падають одне за одним. Через контакти з однокурсниками я знав реальну обстановку по Україні. Наша 81 аеромобільна бригада спочатку на Ізюм поїхала. Там я уперше побачив ворога зблизька, це була колона танків та бойових машин піхоти. Але ми підірвали міст і зупинили їх. Знищили частину ворожої техніки», – розповів військовослужбовець. У квітні Іллю призначили заступником командира батальйону, який формувався. А вже у червні новосформований батальйон поїхав у Богородичне Краматорського району на Донеччині. «Саме тоді розпочалася Харківська контрнаступальна операція. Мій батальйон після звільнення Богородичного на човнах переправлявся через річку у Святогірськ. Човни були звичайні, познаходили, які у кого були. Першими йшли розвідники, вони зачепили трос, по якому всі інші переправилися, щоб течією не знесло. Течія була сильна через руйнування дамби», – пригадує Ілля. Замкомбата Петрина зайшов у Святогірськ одним з перших. Вдалося взяти в полон командира ворожої роти, майора. Той попросив цигарку, закурив і все розповів. Це був перший такий випадок, загалом полонених свого часу брали багато. Переважна більшість з них пішли воювати за гроші, піддавшись на пропаганду. Хтось не мав роботи, хтось борги мав і вирішив їх на війні відробити. Були серед них «ідейні», які й у полоні продовжували розповідати про велич їхньої росії. У вересні 2022-го було завдання взяти найбільш підготовлену роту і зайти в місто Лиман на Донеччині. «Ми рухалися дуже швидко, противник почав тікати. Захопили блокпост, закріпилися. Завдання було виконане. Біля міської ради записали відео, що Лиман звільнено. Воно потрапило у всі новини», – каже наш захисник. Тоді Ілля отримав свою першу нагороду – відзнаку Міністерства оборони «Знак пошани». Після Лиманської операції, у Білогорівці на Луганщині, за одну добу вдалося захопити 64 полонених. Напередодні вагнерівців, які тоді воювали, перекинули на Соледар, а ті, які зайшли замість них, не встигли зрозуміти, де опинилися. Вони щойно отримали платню і мали повні кишені рублів. Згодом його призначили командиром парашутно-десантного батальйону 25-ї бригади. Це єдина в Україні бригада, яка може здійснювати десантування техніки. Зараз в бойових діях цю можливість немає змоги використовувати, але вона є, залежно від обставин таке десантування може бути здійснене. Орден Богдана Хмельницького 3 ступеня Ілля Петрина отримав за реалізацію операцій на Харківщині. Були проведені успішні штурмові дії та повернуто раніше втрачені території. У березні 2023 року, в районі Покровська на Донеччині 25-та бригада провела операцію, про яку написало одне з найбільш авторитетних видань у світі The New York Times. Тоді за короткий проміжок часу було спалено 93 одиниці ворожої техніки, танків і БМП. За цю операцію Ілля Петрина отримав орден Богдана Хмельницького 2 ступеня особисто з рук Президента Володимира Зеленського.

Вандалізм над могилами героїв в Рівному: жінку затримали в стані алкогольного сп’яніння

У Рівному сталася надзвичайна ситуація, коли жінка спробувала пошкодити портрети загиблих героїв на Майдані Незалежності. На місці події прибула поліція, яка швидко виявила та затримала зловмисницю, 41-річну місцеву жительку, яка перебувала в стані алкогольного сп’яніння – показник 0,91 проміле.

Очевидці розповіли, що жінка перевертала меморіальні стенди та пошкодила вази та лампадки. Родини загиблих також відреагували на інцидент: дружина одного з героїв, Вікторія Васильєва, повідомила, що після виявлення вандалізму вони негайно прибули на місце події та побачили пошкоджені портрети та вази. Сестра загиблого Героя, Лілія, висловила глибоке обурення та закликала до суворого покарання для зловмисниці.

Міська влада Рівного пообіцяла якнайшвидше відновити пошкоджені портрети. Заступник міського голови Віктор Шакирзян заявив, що ситуація неприпустима, і що мерія негайно розпочне процес відновлення портретів.

Зловмисниця визнала свою провину та заявила, що її дратують пам’яті про війну, але вибачається перед родинами загиблих. Наразі слідство готує підозру, за якою жінці може бути призначено штраф, пробаційний нагляд або обмеження волі.

Рівне: Відзначення життя та внеску фундатора Рівненської АЕС

Днями у Рівному на 88-му році життя помер Володимир Федорович Дубенський – видатний спеціаліст в галузі атомної енергетики та ключова фігура у створенні Рівненської АЕС.

За інформацією пресслужби Рівненської АЕС, Володимир Дубенський відіграв вирішальну роль у запуску перших енергоблоків станції. З 1977 року він займав посади керівника, зокрема був заступником генерального директора з капітального будівництва, безпосередньо відповідальним за будівництво та пускові наступи першого, другого та третього енергоблоків.

Володимир Федорович пройшов довгий професійний шлях, завершивши кар’єру на заслуженому відпочинку з 2002 року. Його внесок у розвиток атомної енергетики України є неоціненним.