У Рівному відбулося відкриття меморіальної дошки, присвяченої Степану Чубенку — шістнадцятирічному воротарю юнацької команди ФК «Авангард» із Краматорська. Юнак загинув від рук бойовиків так званої «ДНР», відмовившись зректися України. Про це поінформували у Рівненській обласній раді. Цю дошку було встановлено у 2016 році на фасаді краматорської школи №12. Після початку повномасштабного вторгнення військовослужбовці 3-го армійського корпусу евакуювали її з прифронтового міста, щоб убезпечити пам’ять про Героя. Наразі дошка тимчасово перебуватиме у Рівному. На церемонії вшанування пам’яті були присутні батьки загиблого, представники духовенства, військові, які врятували та доставили дошку, а також небайдужі громадяни. Степан Чубенко був активним учасником руху опору на Донеччині: він допомагав літнім людям під час обстрілів та зняв прапор так званої «ДНР» із міської площі. У червні 2014 року бойовики угруповання «Керч» затримали його через жовто-блакитну стрічку на рюкзаку. Після жорстоких катувань хлопця розстріляли за його відмову зректися України. У 2025 році Степану Чубенку було посмертно присвоєно звання Героя України.
Позначка: Герой України
Рідні просять присвоїти Геннадію Торлопу звання Героя України посмертно
Родина полеглого військового Торлопа Геннадія Миколайовича з позивним «Лютий» звернулася з проханням надати йому почесне звання Героя України (посмертно). Відповідну петицію зареєстрували на сайті електронних петицій офіційного представництва Президента України.
Геннадій Торлоп народився 11 лютого 2004 року. У 19 років, 26 вересня 2023 року, він добровільно підписав контракт і став на захист України. Службу проходив у 80-ій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Спершу був штурмовиком, а також певний час виконував обов’язки кулеметника.
До лютого 2024 року військовий виконував бойові завдання, доки не зазнав тяжкого поранення поблизу села Іванівське. Після реабілітації він повернувся до служби, залишившись вірним військовій присязі, побратимам та українському народові. Згодом Геннадій служив оператором 2-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 1-го десантно-штурмового батальйону.
Як зазначається, він ніколи не відмовлявся від поставлених завдань, постійно прагнув опановувати нове та сумлінно виконував будь-яку роботу. Із 6 січня 2025 року Геннадій перестав виходити на зв’язок. Упродовж 14 місяців його вважали безвісти зниклим. Пізніше дружина захисника дізналася, що він загинув поблизу населеного пункту Руське Порічне під час виконання бойового завдання. Поховали воїна 16 березня 2026 року.
У петиції дружина військового Анастасія Торлоп написала, що Геннадій щиро любив життя і часто говорив, що пройде війну так само, як колись пройшов її його прадід, а після перемоги матиме велику й щасливу сім’ю — мріяв про чотирьох дітей. Вона зазначила, що війна забрала його життя раніше, ніж він встиг здійснити всі свої мрії. За її словами, Геннадій був люблячим чоловіком, який понад усе мріяв про майбутнє своєї дитини у вільній та мирній Україні, але не встиг побачити свого сина, якому наступного дня після поховання виповнився один рік.
Анастасія Торлоп також наголосила, що її чоловік віддав своє молоде життя за Україну у 20 років, маючи безліч мрій, планів і бажання жити. Вона підкреслила, що його подвиг, мужність та жертовність назавжди залишаться в пам’яті родини, побратимів і всього українського народу. Для сім’ї він був люблячим чоловіком, батьком і сином, а для України — справжнім Героєм, який до останнього подиху захищав свою державу. У зверненні вона просить гідно вшанувати пам’ять Торлопа Геннадія Миколайовича та присвоїти йому звання Героя України (посмертно).
У Рівному на ліцеї №19 відкрили меморіальну дошку загиблому Герою України
У Рівному на фасаді Рівненського ліцею №19 встановили меморіальну дошку на честь загиблого Героя України. Про це повідомив в. о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян.
Захисник народився у Рівному та навчався у Рівненській загальноосвітній школі №19. Ще з дитинства він мріяв стати десантником, а після завершення школи спершу обрав військову службу.
У 2019 році, у віці 18 років, він підписав перший контракт і проходив службу в 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді у Львові. Протягом 2020–2021 років перебував у зоні проведення ООС. Із початком повномасштабного вторгнення став на захист України.
Побратими та рідні згадують його як людину, яка навіть у найскладніші моменти підтримувала інших і вірила у перемогу. Загинув захисник 19 березня 2022 року під час виконання військового обов’язку із захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Меморіальні дошки у закладах освіти Рівненської громади встановлюють у межах програми «Рівне – місто Героїв».
Героя України Присвоїли Після Смерті: Капітан з Рівного
Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» присвоїли капітану Олександру Андрійовичу Подвишенному (посмертно). Відповідний Указ №142/2026 підписав Президент України В. Зеленський, сьогодні, 24 лютого. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ПОДВИШЕННОМУ Олександру Андрійовичу – капітану (посмертно)». Олександр Подвишенний народився 14 липня 1993 року у Рівному. Навчався в 11-й школі та Педагогічному ліцеї при РДГУ. Пізніше — в Острозькій академії за спеціальність «Літературна творчість». Під час навчання в аспірантурі Олександр досліджував творчість Уласа Самчука. Цікавився журналістикою: дописував у регіональних та всеукраїнських медіа, працював позаштатним кореспондентом газети «День». Паралельно писав вірші — у його доробку три поетичні збірки. У 2017-му стажувався у комітеті Верховної Ради України з питань оборони. Олександр проходив строкову службу в армії. Був учасником Революції Гідності, пізніше у складі Добровольчого українського корпусу брав участь в антитерористичній операції. Перед початком повномасштабного вторгнення долучився до лав територіальної оборони, був випускником «Вишколу капітанів». За словами дружини Олександра, захист України він називав своїм обов’язком, а оскільки під його командуванням була ціла рота — усвідомлював ще більшу відповідальність. Цінував своїх побратимів, був товариським, щирим, водночас принциповим та сміливим. До початку повномасштабного вторгнення чоловік вів активну громадську діяльність. Окрім поезії любив спорт, багато читав і подорожував. «Ніколи не здаватися в полон, ніколи не зрадити присягу українській Нації. Тоді, коли важко, коли безвихідь, коли немає надії — боротися і йти всупереч усім але. За нами наші родини, наша Батьківщина, все святе та недоторкане… Здобути, або не бути. Зі щитом, або на щиті. Шлях воїна — це йти до Кінця», — такі слова написав Олександр на своїй сторінці у соцмережі незадовго до останнього бойового виходу. На жаль, 30-річний капітан Олександр Подвишенний загинув 30 травня 2024 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області. Тривалий час боєць вважався зниклим безвісти. Захисника поховали 13 грудня 2025 року на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.
У Рівному віднесуть до пам’яті Героя України Максима Кривцова
Рівнерада прийняла рішення назвати одну з нових вулиць у районі забудови вулиць Новодвірської та академіка Кримського ім’ям Героя України Максима Кривцова. Про це повідомив в.о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян. Максим Кривцов брав участь у Революції Гідності, прослужив у зоні проведення АТО та з перших днів повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до Збройних сил України. Крім військової служби, він відомий як поет, фотограф і громадський діяч. 33-річний захисник загинув 7 січня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку.
У Рівному вшанували пам’ять Героя України
У Рівному на фасаді Рівненського ліцею №12 відкрили меморіальну дошку на честь загиблого Героя України – Назарія Сержанюка. Про це повідомив в.о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян.
Воїн народився 9 квітня 2001 року у Рівному. Навчався у ліцею №1, згодом – у ліцею №12. Тут минули його юні роки, формувався характер, з’являлися мрії та плани на майбутнє. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Назарій спершу став до лав територіальної оборони, а згодом приєднався до лав Національної гвардії України. На жаль, 22-річний нацгвардієць Назарій Сержанюк загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині 23 січня 2024 року.
Петиція про присвоєння звання Героя України кулеметнику з Рівненщини
Рідні загиблого військовослужбовця Збройних Сил України Ярослава Куришка просять присвоїти йому почесне звання Героя України (посмертно). Відповідну петицію вони зареєстрували на сайті електронних петицій офіційного представництва Президента України. Куришко Ярослав Русланович (позивний «Кожаний»), 09.02.1994 р. н., солдат-кулеметник 30-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Ярослав розпочав військову службу у 2012–2013 роках у 101-й окремій бригаді Генерального штабу Збройних сил України, проходячи строкову службу. Після її завершення він свідомо вирішив залишитися у лавах армії та у 2013 році підписав контракт, присвятивши своє життя захисту України. У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Ярослав («Кожаний») разом зі своїм підрозділом вирушив у зону АТО. Він мужньо брав участь у запеклих боях у Степанівці Донецької області та на Арабатській стрілці. 8 серпня 2014 року під час виконання ударно-пошукових дій батальйонно-тактичної групи 30-ї ОМБр у селищі Побєда Новоайдарського району Луганської області, Ярослав («Кожаний») загинув, віддавши своє життя за захист суверенітету та територіальної цілісності держави. «Він проявив надзвичайну мужність та вірність військовій присязі. Його вчинок є прикладом безстрашності та патріотизму, який надихає побратимів та майбутні покоління українців. На знак гідної пам’яті та визнання його героїзму, прошу присвоїти Куришко Ярославу Руслановичу (позивний «Кожаний») звання Героя України (посмертно)», — написала у петиції сестра загиблого Ірина Куришко. Підписати петицію можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/259224
Зустрічаючи Героя: Віддана донька добивається посмертної нагороди за подвиг батька
Михайло Орлов, житель Рівненської області, загинув, захищаючи Україну від ворожого дрона-камікадзе. Його донька розпочала активні дії, щоб віддати шану героїчному подвигу батька та добитися присвоєння йому почесного звання Героя України (посмертно).
Михайло народився 23 травня 1985 року в селі Ільпінь. Під час служби в Збройних Сил України, зокрема у 1-му механізованому батальйоні військової частини А2167, він виконував роль водія броньованої машини, забезпечуючи безпеку бійців та евакуюючи поранених з лінію фронту. Його героїчний подвиг завершився 18 червня 2024 року під час бойових дій поблизу села Костянтинівка, Донецька область.
Донька Михайла розпочала збір підписів під петицією до Президента України з метою присвоєння батьку звання Героя України. Підтримати ініціативу та ознайомитися з деталями можна за посиланням.
Земля прихильна: Сім’я загиблого захисника мріє про звання Героя України
Руслан Гапонюк, військовослужбовець з Дубенщини, загинув під час боїв біля Вугледара, захищаючи Україну. Його рідні просять присвоїти йому звання Героя України (посмертно), вважаючи його прикладом мужності та самовідданості.
Руслан Віталійович, народився в 1983 році, був одружений і мав двох доньок. Після служби в ЗСУ, він пройшов реабілітацію та повернувся на службу. Його загибель сталася 18 вересня 2024 року в результаті артилерійського обстрілу поблизу Вугледара.
Похорон відбувся 10 листопада 2025 року у селі Привільне. Сім’я вважає, що його героїчний вчинок заслуговує на найвищу нагороду – звання Героя України.