Війна – Сторінка 2 – УкраїнаOnline

Освіта в Рівненській громаді за час воєнного стану

Чотири роки повномасштабної війни змінили життя кожного з нас. Зокрема, вторгнення забрало у дітей їхній безтурботний час. А ще тепер вони навчаються не в класах, а в укриттях. І все це під звуки сирен. «Ранок 24 лютого 2022 багато дітей пам’ятають досі. Замість дороги до школи — новини про війну. Замість звичних уроків — перші онлайн-заняття і розмови про безпеку. З того часу минуло чотири роки, і разом із країною вони навчилися жити і навчатися під час війни», — журналістка Анна Авдєєва. Повномасштабне вторгнення змінило освітній процес на 180 градусів. У перші дні після 24 лютого школи фактично завмерли. Освітяни згадують: тоді головним було не навчання, а безпека дітей і вчителів. Багато родин виїжджали, класи порожніли, а уроки проводили в онлайн-режимі. «Я пригадую свою першу смс. Я тоді була класним керівником 10-Б класу. І я написала їм, що ми будемо навчатися дистанційно через класрум. Але якщо раптом уроків не буде, то не буде. І діти мені всі, я написала «Слава Україні», вони мені всі відповіли «Героям слава». І ніхто не запитував, коли буде, чому не буде, як буде. Всі прекрасно розуміли», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. Та школи швидко стали не лише місцем навчання. Тут почали організовувати волонтерські штаби, допомагати військовим і підтримувати одне одного. Хтось плів сітки із домашніх речей, хтось робив коктейлі молотова. «Розпочинали ми із простого одягу, який самі приносили до школи. Різали на клаптики, ми ще не знали як це робиться правильно. Ми зняли в спортзалі волейбольні сітки, наплітали на них ткнини. Сітки були досить тяжкими. Не знали як то всьо вдосконалювати, але потрохи вдосконалювали», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. З часом довелося пристосовуватися до нових реалій. Відтак, зайшла мова про повернення дітей до класів. У школах почали облаштовувати укриття, переносити парти в підвали, запасатися водою, ліхтарями та всім необхідним, аби навчання могло тривати навіть під час тривог. Саме тоді у навчальних закладах поступово почали відновлювати очні уроки. «На сьогоднішній день усі заклади освіти, я кажу зараз і про дошкільні заклади освіти, і заклади загальної середньої, — забезпечені укриттями. Деякі заклади мають власні укриття, найпростіші, протирадиційні укриття чи сховища, а є такі заклади, які не мають підвальних приміщень, тому вони використовують укриття інших суб’єктів господарювання», — начальник управління освіти Рівного Андрій Мазур. Війна вплинула і на кількість дітей в школах. Учнів стало менше — частина родин виїхала за кордон або в інші міста. Така тенденція спостерігається і дотепер. Діти вийшли на очне навчання. Проте війна переслідує їхнє дитинство. Довготривалі тривоги та навчання у підвалі . Вчителі кажуть: попри всі труднощі, вони намагаються зберегти для учнів відчуття звичайного шкільного життя. «Я пам’ятаю, перша тривога і ми прийшли в укриття. Ми співали пісні. Ми співали, що не вмерла Україна. Ми співали гімн України. Ми підтримали одне одного. Дізналися, в кого там день народження з дітей. Вітали. Ми намагалися дуже оптимістично до цього всього ставитись. Хоча було надзвичайно важко», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. Окрім того, школи та діти і досі намагаються допомагати та працювати на перемогу. Влаштовують благодійні ярмарки для підтримки наших військових, досі плетуть сітки та шиють плитоноски. «24 лютого змінив весь світ. Не виключенням став і наш Квасилівський ліцей. Спочатку повномасштабного вторгнення у Квасилівському ліцею всі учні, батьки та працівники доєдналися до допомоги Збройним силам України. Ми систематично проводимо ярмарки на підтримку Збройних сил України. Виручені кошти ми віддаємо нашому волонтерському центру, який має назву «Ніжна броня». Також закуповуємо генератори, реби, закуповуємо необхідне обладнання для хлопців та пересилаємо», — директор Квасилівського ліцею Сергій Валага. Ці діти подорослішали швидше, ніж мали б. Вони знають, що таке повітряна тривога, укриття і новини про війну. Та, попри все це, продовжують навчатися, мріяти і будувати плани на майбутнє. Щороку до шкіл приходять першокласники, а одинадцятикласники залишають їхні стіни і роблять перший крок у доросле життя.

Як Рівне підлаштувалося під нові воєнні реалії?

24 лютого. День, який змінив життя кожного українця. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Рівно чотири роки тому російська федерація здійснила збройний наступ на Україну та розпочала велику війну. З того дня Рівне стало тилом для тих, хто ховався від війни зі Сходу. 24 лютого 2022 року о 5 годину ранку пролунали перші сирени в столиці України. Почалося повномасштабне вторгнення росії в нашу державу. Люди стали масово виїжджати зі Сходу та Центральної частини України на Захід. Страх та паніка. Чималі черги утворилися біля банків, магазинів, АЗС та аптек. Ніхто не знав, що буде далі. Рівненська громада стала однією з тих, яка приймала внутрішньо-переміщених. «Коли пройшла оця перша хвиля переживань, турботи, до нас почали приїжджати внутрішньо переміщені особи. І ми були першими, хто їх зустрів. Якщо на 24 лютого в Рівненській громаді було 1610 таких людей, то практично вже до травня було 17 тисяч. Люди їхали: і Київська область, і Чернігівська область, і Макарівський район. Не було враження, що їде Схід, а їхала вся Україна», — директорка Департаменту соціальної та ветеранської політики РМР Олена Петрик. Того дня, пригадує Олена Петрик, рівняни згуртувалися як ніколи. Усі допомагали чим могли: волонтерили, приносили одяг, ліки та плели сітки. Багато людей йшло до центрів служби крові. Адже кожен розумів, наскільки це важливо. «Вже зареєструвалося 122 людини і ще в коридорі десь близько 25, а може навіть і більше людей. Зазвичай ми працюємо за графіком до третьої години, але сьогодні, звичайно, до останнього як то кажуть донора», — завідуюча відділом організації та методичного забезпечення Ніна Стиків. І хоч всі були налякані невідомістю, продовжували працювати задля спільної перемоги. Свої спогади за лютий 2022 року розповідає і пан Володимир. «За тиждень до початку вторгнення стало вже чітко зрозуміло, до чого іде. Як раз я був викладачем в університеті в Києві, але вирішив поїхати до свого рідного міста Чернігова, який, так виглядало, мало опинитися в оточенні. Чесно скажу, я боявся, що з дня на день це почнеться, і я не встигну. Я поїхав до рідного міста, щоб мобілізуватися, оскільки два майдани за спиною, пізно бігати від ворога», — начальник служби військового капеланства 21-го армійського корпусу Володимир. Задля безпеки населення на виїздах з Рівного встановлювали блокпости. Кожну автівку, яка в’їжджала в місто, перевіряли правоохоронці. Тоді до встановлення блокпостів долучилися і приватні підприємці. Усе вдалося зробити упродовж кількох годин. «До нас звернулась нацполіція, для того, щоб ми забезпечили ці блокпости. Ми їх встановили, швидко відреагували. Дуже дякую, хотілося б подякувати підприємствам, які дійсно розуміючи загрозу, яка нас очікує, вони швидко зреагували. Ми забезпечили їх перш за все — це блокпостами, це будівельні матеріали, такі блоки фундаментні. Доставили туди техніку», — секретар Рівнеради Віктор Шакирзян. З часом паніка спала. Рівняни навчилися жити в умовах війни. За кілька тижнів ажіотажу біля банків, магазинів та АЗС не було. Люди продовжували волонтерити та працювати, що роблять і на п’ятий рік війни. В згадку про тих, хто віддав своє життя за свободу України, та всіх, хто продовжує боротьбу на полі бою за нашу Незалежність, 24 лютого почали відзначати Національний день молитви в Україні, до якої долучилися і на Рівненщині. У Свято-Покровському кафедральному соборі відбулася міжконфесійна молитва за мир та злагоду у нашій державі. «Впевнений, що в той день, коли розпочалася війна, не було таких людей, які не просили Бога допомоги, щоб бути здоровими, бути неошкодженими, молилися за своїх дітей, за своїх близьких, телефонували один до одного, просили один одного про допомогу, а саме основне про допомогу Господа», — секретар Рівненської єпархії ПЦУ Петро Мартинюк. Цей день, 24 лютого, назавжди закарбується в пам’яті українців. День, коли життя повністю змінилося. Зараз же від перших хвилин страху не лишилося і сліду. Українці перейшли до активного спротиву, який триває і донині.

Зворушлива зустріч: Рівненщина знову об’єднує сім’ї, розлучені війною

На Рівненщині відбулася зворушлива зустріч матері та сина, яких роз’єднала війна. Після довгих місяців розлуки, евакуації та невизначеності син знову обійняв свою 87-річну маму. Про це повідомили у пресслужбі Рівненської ОДА.

До повномасштабного вторгнення Володимир Миколайович працював викладачем академічного вокалу у школі мистецтв міста Костянтинівка Донецької області. Це прифронтове місто, яке постійно зазнавало атак ворога. Щоденні обстріли, життя без світла, води й тепла. Виживання в таких умовах вимагало великої витримки. У вересні 2025 року пан Володимир разом із матір’ю ухвалили рішення евакуюватися. Поїздом вони прибули на Рівненщину. Маму поселили до Тучинського геріатричного відділення Рівненського психоневрологічного інтернату, а чоловіка – у селі на Березнівщині. Відтоді вони не бачилися. Згодом чоловік опинився у Рівненському обласному центрі з надання соціальних послуг. Заступниця директора закладу Наталія Микита поінформувала про це «Центр Інтеграції», адже з початку року у них працює мобільна бригада. За участю Департаменту соціальної та ветеранської політики Рівненської міської ради та Департаменту соціальної політики Рівненської ОДА чоловікові оформили довідку ВПО та знайшли місце проживання поряд із відділенням, де перебуває його мама. Днями відбулася довгоочікувана зустріч.

Прикордонник з Маріуполя повертається додому після 21 місяців у полоні

Пережив полон, а зараз доводить, що отримав травми під час захисту Батьківщини. Двадцятип’ятирічний Ярослав Годунко із 18-ти років служив у прикордонних військах. Повномасштабне вторгнення зустрів у Маріуполі. Боронив місто від загарбників, але потрапив у полон. Там схуд на 36 кілограмів, але вижив та повернувся до рідної Дубровиці. Вижив у полоні. Прикордонник Ярослав Годунко з Дубровиці дивом залишився живим після полону окупантів. Пригадує, доводилося терпіти як психологічні, так й фізичні тортури, але вдалося не зламатися. Його військовий шлях розпочався у 18 років. Він підписав контракт та став прикордонником. Повномасштабне вторгнення застало чоловіка у Маріуполі. Пізніше усе почало стрімко змінюватися. Оборону Маріуполя зі зброєю у руках тримали усі. Роби це доти, доки могли. Проте, у квітні 2022 року Ярослав потрапив у полон. Пригадує, перед тим, як усіх повантажити в автобус, росіяни повбивали службових собак. Із Маріуполя їх повезли у в’язницю. Зустріли там по-звіриному. Ярослав розповідає: щоб вижити, доводилося обмінюватись цінними речами із росіянами, аби ті дали шматок хліба та склянку води. Тортури були щодня. Не катували лише коли втрачав свідомість. Але після того, як приходив до тями – все починалося спочатку. Над полоненими насміхалися, роздягали, били, зав’язували руки і очі – змушували говорити російською. Ярослав пригадує момент, коли їх перевозили до іншої в’язниці. У російській неволі Ярослав втратив 36 кілограмів. У полоні, пригадує Ярослав, була повна антисанітарія, не було медичної допомоги. Через це він ледь не втратив ногу. У неволі прикордонник пробув 21 місяць. Повернули його на Батьківщину у січні 2024 року. Зараз йому 25 років. Уже його зіштовхнувся із українською бюрократією. Наразі Ярослав не може довести, що травми, які він отримав у полоні, повʼязані із захистом Батьківщини. Тож оббиває пороги різних установ аби йому повірили. Наразі Ярослав хоче, аби держава гідно зустрічала тих, хто повернувся з полону або з війни. Аби не доводилося роками доводити що травми вони отримали при захисті рідної держави.

Зеленський про перспективи завершення війни до літа

Президент України Володимир Зеленський повідомив, від чого залежить завершення війни Росії проти України до червня. Як передає кореспондент УНІАН, про це він сказав під час онлайн-брифінгу у WhatsApp. У президента запитали, чи вважає він, що завершення війни може відбутися до літа цього року. За словами Зеленського, це залежить не тільки від України. “Залежить від Америки, яка повинна тиснути. Вибачте, що кажу “повинна”, але по-іншому не виходить, – повинна тиснути на Росію. Якщо буде бажання не тільки з української сторони, але і з боку агресора, то у нас вийде закінчити бойові дії до літа”, – сказав президент. Він також пояснив, за яких обставин це може відбутися. “Поетапність цього процесу для українців залежить передусім від гарантій безпеки. Знати – не тільки вірити, а знати, – що у майбутньому неможлива агресія Росії. Або, якщо вона все ж піде на це, то ми будемо не наодинці і буде сильний захист”, – наголосив глава держави. Він додав, що йдеться про гарантію безпеки передусім від Сполучених Штатів Америки “з сильним military-пакетом тощо”. Тому, підкреслив Зеленський, підписання цієї угоди залежить сьогодні виключно від США. Відбудова України Як розповів президент, відбудова нашої держави, її економічна стійкість залежать сьогодні від Prosperity package [пакет підтримки України щодо відновлення після закінчення війни]. “Тут нам потрібні і американці, і готовність Європи долучитись відповідно до цих процесів. Наша сторона до цього готова”, – сказав Зеленський. Питання Донбасу За його словами, якщо це буде, то далі рух спрямує до мирного плану із 20 пунктів. “Безумовно, це паралельні процеси, але я вважаю, що та чи інша послідовність щодо впевненості для наших людей все-таки потрібна. Тож ідемо до плану з 20 пунктів, якщо ми знайшли кроки назустріч тим чи іншим можливим речам щодо питання сходу нашої держави, частини нашого сходу, частини Донецької області. Поки що в питаннях території у нас погляди різні”, – додав Зеленський. Референдум Глава держави пояснив, коли може настати момент для оголошення референдуму. “Якщо знайдемо можливості, то підемо із планом з 20 пунктів, який повинен поважати українців. Безумовно, передусім, підемо на референдум. І я думаю, що, у принципі, ви запитуєте про такі терміни, – можна все це встигнути до літа”, – сказав президент. Чи може Трамп змусити Путіна піти на компроміси У президента запитали, чи зможе Україна продовжити захищатися без американців. “А чому ми повинні з вами розглядати ситуацію без американців? Не ми агресор, а Росія. Не ми продовжуємо війну, а Росія. Не ми не хочемо зупинятись! Не хоче поки що зупинятись Російська Федерація. То чому через нас американці вийдуть із процесу? На мій погляд, це не чесно”, – зазначив президент. При цьому, на думку президента, вихід із переговорному процесі не відповідатиме жодним інтересам. “Я вірю в те, що Трамп зможе змусити Путіна на ті чи інші компроміси. І на мій погляд, виходити з цього процесу не в інтересах ні наших, ні американців, і не росіян, якщо чесно”, – сказав Зеленський.

Зеленський про перспективи завершення війни до літа

Рівненщина: У січні утворилася сотня тисяч тривог через ракетні удари

З початку повномасштабного вторгнення в Рівненській області було зафіксовано 1028 повітряних тривог. Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль. Підсумки січня: найдовша тривога тривала 7 годин 36 хвилин і сталася 1 січня; максимальний режим тиші тривав 2 доби і повторювався 5 разів. Всього у січні лунало 35 повітряних тривог. Попереднього місяця, у грудні, їх було 16.

Міністр оборони України вручив нагороду розважному ветеранові з Радивилівської громади

Ветерана російсько-української війни з Радивилівської громади Вадима Гарнеця відзначив Міністр оборони України. Про це повідомили у Радивилівській громаді. Вадиму Гарнецю вручили відомчу медаль «За поранення», якою нагороджують військовослужбовців ЗС України, що отримали поранення під час захисту суверенітету й територіальної цілісності України. У Збройні сили України Вадим Гарнець прийшов за контрактом. Захищав Україну у складі окремої механізованої бригади «Маґура» (47 ОМБр) Збройних Сил України. У жовтні 2023 — лютому 2024 року бригада воювала в Авдіївці. Згодом на Покровському напрямку, а з осені 2024 року — на Курщині. Поблизу Покровська, що на Донеччині, під час виконання бойового завдання, Вадим отримав поранення та переніс ампутацію кінцівки.

Економічні перспективи України: аналіз поточного стану та майбутні виклики

У Березнівській громаді відбулася церемонія вручення державних нагород рідним загиблих Захисників України.

Про це повідомили в Березнівській міській раді.

Згідно з Указами Президента України, орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) нагороджено:

Валерія Булку, жителя села Новий Моквин, 1968 року народження, солдата, стрільця-санітара механізованої роти окремої механізованої бригади. Загинув 19 січня 2025 року на Донеччині.
Дмитра Кобзаря, уродженця села Корсунка Херсонської області, 2003 року народження, солдата, стрільця-санітара стрілецького спеціалізованого взводу окремої механізованої бригади імені короля Данила. Загинув 23 березня 2025 року на Донеччині.
Дмитра Гайдука, жителя села Зірне, 1991 року народження, молодшого сержанта, сапера інженерно-саперного взводу окремої механізованої бригади імені короля Данила. Загинув 16 травня 2025 року на Донеччині.
Володимира Пасічника, жителя міста Березне, 1972 року народження, солдата, навідника механізованого батальйону. Помер 9 серпня 2024 року у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги внаслідок тяжкого поранення, отриманого під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Медаллю «За військову службу Україні» (посмертно) нагороджено Сергія Гуменного, жителя села Колодязне. Він 1985 року народження, солдата, гранатометника механізованого батальйону окремої механізованої бригади «Маґура». Загинув 12 лютого 2024 року на Донеччині.

Міждержавні Перетини Кордону в Часі: Аналіз Руху Українців у 2024-2025 роках

За даними Опендатабот, протягом 2024-2025 років Державна прикордонна служба України зафіксувала понад 37 мільйонів перетинів кордону. В’їздів і виїздів було приблизно однаково – 18,4 мільйона та 18,7 мільйона відповідно.

Ключові Факти щодо Міждержавного Руху

У 2025 році 290 300 українців офіційно виїхали за кордон і не повернулись.
Це число значно менше, ніж у попередньому році – у 2024 році, не повернулось близько 443 тисяч осіб.
За чотири роки повномасштабної війни, офіційно поїхало з України 3,1 мільйона громадян.
72% з них здійснили виїзд в перший рік війни.

Тенденції в Перетині Кордону

Зростання кількості перетинів кордону спостерігається рік за роком. У 2024 році кордон перетинали близько 2,7 мільйона разів на місяць, що є суттєвим збільшенням порівняно з попередніми періодами, коли цей показник складав близько 2,5 мільйонів.

Водночас, кількість людей, які офіційно виїхали, але не повернулись, поступово зменшується. У 2025 році не повернулось 290 тисяч громадян, що менше, ніж у 2024 році, коли не повернулось майже 443 тисячі.