Позначка: Релігія

Кремація в Україні: чому попит зростає, а система не встигає за змінами

В Україні впродовж останніх років помітно змінюється ставлення до способів прощання з померлими: дедалі більше людей схиляються до кремації замість традиційного поховання.

За даними експертів ВГО «Асоціація сприяння самоорганізації населення», 53,5% опитаних українців позитивно ставляться до кремації, і цей показник стабільно зростає. Рівень підтримки різниться залежно від регіону, освіти та доходів. У великих містах, зокрема в Києві, він сягає 80,6%, у центральних областях становить 62,9%, а в інших регіонах коливається в межах 50%. На зміну ставлення впливають не лише світові тенденції, а й українські обставини.

Однією з причин є вартість. У середньому кремація коштує від 3000 до 12000 грн залежно від ритуальної атрибутики, форми поховання та додаткових послуг. Для порівняння, звичайне поховання обходиться від 15 000 до 35 000 грн. Водночас важливим чинником залишається гострий дефіцит місць на міських кладовищах. Міста збільшуються, а території традиційних цвинтарів майже вичерпані. До того ж підхоронення “труни в труну” заборонене санітарними нормами протягом 20 років.

Попри зростання попиту, інфраструктура залишається вкрай обмеженою. В Україні активно працюють лише три крематорії комунальної форми власності: Харків, Київ та Одеса. Через це мешканці більшості областей змушені перевозити тіла померлих за сотні кілометрів. Будівництво нових об’єктів у західних областях анонсували, але просувається воно повільно. У результаті ринок ритуальних послуг залишається глибоко монополізованим.

Однак перехід до кремації пояснюється не тільки браком територій і фінансовим прагматизмом. Відчутний вплив має і війна, яка змінює похоронні традиції. Повномасштабна війна в Україні докорінно змінює благоустрій громадян. Якщо раніше церемонії прощання спиралися на обрядовість, осілість і концепцію “сімейного гнізда”, то тепер вони часто стають коротшими, зокрема через страх обстрілів. Мільйони людей виїхали за кордон, а цілі регіони перебувають під окупацією або зазнають постійних обстрілів. За таких умов традиційна могила для багатьох стає або недосяжною розкішшю, або зоною ризику для життя.

Про це працівник похоронного бюро Osiris Роман Мельник розповідав виданню Le Monde, передає УНІАН. “У нас також є люди, настільки травмовані війною, що просять нас кремувати їхніх близьких за їхньої відсутності, без церемонії, бо бояться бути мішенями. У такому разі ми віддаємо їм урну, і це все”.

Ще одним чинником, який довго стримував розвиток кремації, були культурні упередження та релігійний консерватизм. Проте нині багато християнських конфесій дедалі частіше заявляють, що спосіб повернення тіла в першооснову не визначає спасіння душі. Представник Католицької церкви Ярослав Рудий у коментарі зазначає, що сьогодні кремація офіційно дозволена і не суперечить Божій науці. Прощання біля урни та літургійна молитва можуть відбуватися за всіма канонами. Церква також бере до уваги практичні виклики сучасності, зокрема ситуації, коли людина помирає далеко за кордоном і перевезення тіла стає майже неосяжним.

Водночас, як наголошує священник, визначальним залишається мотив родини: «Сама по собі кремація на воскресіння не впливає — ми все одно воскреснемо. Але якщо хтось цілеспрямовано обирає такий спосіб, бо заперечує віру у воскресіння мертвих, тоді церква не має права відправляти похоронну літургію».

Окремо обговорюється питання подальшої долі праху. Хоча в Європі поширена практика розвіювати попіл або зберігати урну вдома, Католицька церква такого не схвалює. Натомість вона закликає ховати урну в землю або розміщувати її в колумбарії: «Не є прийнятним розсипати прах по вулиці чи на річці — це не є виразом пошани до людини, яка мала несмертельну душу. Церква не заохочує тримати урну вдома, адже для цього є спеціально призначене, освячене місце…»

Подібної позиції дотримуються і в євангельському середовищі. Голова Департаменту освіти УЦХВЄ Віктор Вознюк зазначає, що традиційне поховання є частиною української культури. Водночас у країнах із дефіцитом землі, як наприклад, у Південній Кореї, кремація є звичною і для місцевих п’ятидесятників. За його словами, це не суперечить біблійним текстам: «Найважливіша — це душа. Писання каже, що ти порох і в порох повернешся, а під час Воскресіння Господь створить нове тіло. Зрештою, є чимало людей, які загинули в морі, але вони так само воскреснуть».

Релігійні громади також визнають складність нинішніх обставин, коли йдеться про перевезення праху з-за кордону або поховання загиблих військових. «Траурне служіння пов’язане із пам’яттю про людину, а не зі станом її тіла, яке в умовах війни може бути в різному стані. Тому у виняткових ситуаціях ми обов’язково проводимо служіння, виконуючи Боже повеління»…

У світі кремація вже давно стала не лише соціальною, а й екологічною нормою. У Японії її рівень перевищує 99%, у Чехії та Великій Британії — 70–80%. Крім того, поширюються «зелені поховання» з використанням біорозкладних урн, з яких згодом виростають дерева. Існують і інші способи поховання тіла, зокрема промесія та ресомація. Промесія передбачає перероблення тіла померлої людини на прах через заморожування з подальшим розколюванням на мікрочастинки завдяки вібрації. Ресомація — це розчинення тіла у спеціальному герметичному резервуарі під дією води, температури близько 160°C та лужного розчин.

В Україні ситуація ускладнюється законодавчою монополією. Закон дозволяє, щоб печі перебували виключно у комунальній власності, а це блокує прихід приватних інвестицій у розвиток такої інфраструктури. Цим нерідко користуються ритуальні бюро-посередники. Хоча сама державна послуга є недорогою, приватні агенції додають до фінального чека великі суми за транспортування тіла спецтранспортом з інших областей, черги та оформлення документів. Саме тому для жителя маленького міста кремація через такі націнки часто виявляється дорожчою за класичне поховання.

Великий піст: традиції та обмеження

Великий піст — це період перед Пасхою, коли християни молитовно проживають та поминають найважчий період буття Ісуса Христа перед розп’яттям. Обмеження в їжі, поведінці, розвагах та думках — намагання вірян наслідувати Христа та святих, спосіб духовно наблизитися до Бога. Коли починається Великий піст 2026 та скільки триватиме Великодній піст 2026 починається 23 лютого та завершується 11 квітня. Період від початку Великого посту до Входу Господнього в Єрусалим (Вербної неділі, 5 квітня) називають Чотиридесятницею. Він пов’язаний із наслідуванням сорока днів посту та молитви Ісуса Христа в пустелі. Цей період завжди триває близько 40 днів, залежно від обчислення дати Пасхи — цьогоріч випало 41. Кожен із шести тижнів Чотиридесятниці в Місяцеслові (перелік днів пам’яті святих і кола церковних свят) називається за порядковим номером. Завершується Неділями пам’яткування: 1 березня — Торжество Православ’я; 8 березня — Святителя Григорія Палами; 15 березня — Хрестопоклонна неділя; 22 березня — Преподобного Іоана Ліствичника; 29 березня — Преподобної Марії Єгипетської; 5 квітня — пальмова, вербна. Три суботи Великого посту є поминальними (друга, третя і четверта). Далі, після Вербної неділі наступає Страсний тиждень (з 6 по 11 квітня), час особливо суворого посту та ревних молитов, коли християни літургійно проживають муки розіп’ятого Христа, смерть та погребіння. Завершується піст на Великдень, після святкового богослужіння та освячення паски. Цьогоріч християни східного та західного обряду розговлятимуться (почнуть вживати не пісну їжу) разом, вранці 12 квітня. Як правильно постити у Великий піст Церква так визначає, що можна їсти у Великий піст: помірну кількість простої скромної їжі, звичної для нашої культури та місцевості. Перед тим, як почати піст варто попросити благословення на це у свого священника. Правила посту в православних і греко-католицьких вірян дещо відрізняються. У греко-католиків, що можна їсти у великий піст чітко визначають канони партикулярного права. У перший день Великого посту (23 лютого) і Страсну п’ятницю (10 квітня) слід утриматися від вживання яєць, м’ясних і молочних продуктів; у перший тиждень Великоднього посту (триває з 23 лютого по 1 березня), під час Страсного тижня (період з 6 по 11 квітня) та у понеділок, середу та п’ятницю інших тижнів посту не можна вживати м’яса; решта днів дозволено всі види їжі. Крім того, греко-католицька церква чітко визначає тих, хто звільнений від обов’язку тримати піст: діти до 14 років; люди похилого віку після 60 років; важкохворі; вагітні; матері, які годують грудьми; ті, що подорожують, якщо час подорожі перевищує вісім годин; ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; люди, котрі живуть із милостині. У православних християн церковний устав повністю виключає з раціону під час Великого посту молочні продукти, м’ясо та яйця. Риба дозволена на Благовіщення (25 березня) та на Вербну неділю (5 квітня). Існують також певні дні, коли церква радить утриматися від їжі, не використовувати у приготуванні страв олію, їсти лише хліб та пити воду. Однак, у Свято-Преображенському соборі в Києві зазначають, у православній церкві вже багато років існує лише монастирський устав, який передусім стосується ченців. Щодо парафіяльної практики, вірянам радять брати обмеження, які будуть досить відчутними, але не зашкодять здоров’ю. Діти можуть не дотримуватися посту або постити частково з батьками (наприклад, вдома їсти пісне, а в школі — те, що пропонують в меню). Церква радить батькам зосередитися на поясненні дітям суті Великого посту, власним прикладом показувати, як слід поводитися в цей період. Що не можна робити під час великого посту Пісні страви у Великий піст не мають такого великого значення як поведінка та думки. Протягом усього Великого посту християни мають не брати участь в гучних забавах, весіллях, співах, танцях, надмірних розвагах та інших веселощах. Особливу увагу слід приділити стосункам з ближніми: не можна ображатися, гніватися, сваритися, лихословити. Церква не дозволяє цього і у звичайні дні, однак у піст радить зосередитися на викоріненні таких почуттів. Під час посту важливо утримуватися від конфліктів, не бажати нікому зла, більше молитися та виявляти милосердя до ближніх. Що не можна їсти у піст В цей період зі свого раціону віряни виключають мʼясні та молочні продукти, а також будь-яку їжу тваринного походження: м’ясо та м’ясні вироби ковбаси, паштети молоко та молочні продукти сир, масло, сметана яйця випічка з додаванням молока або яєць. Основу пісного раціону становлять рослинні продукти. Традиційно у піст обмежують алкоголь і намагаються уникати надмірностей у їжі. У деякі дні дозволяється також риба та морепродукти. Однак на вихідні, а також у дні великих свят, які збігаються з Великим постом, дозволяється додати до раціону вино Що можна їсти у піст Овочі та зелень Картопля, морква, буряк, капуста, цибуля, огірки, помідори, кабачки, гарбуз, листя салату та інші овочі. Їх можна варити, тушкувати, запікати або їсти сирими. Фрукти та ягоди Без обмеження можна вживати яблука, груші, банани, цитрусові, сухофрукти, сезонні ягоди тощо. Крупи та бобові Основне джерело білка у піст — це бобові, як от — квасоля, горох, сочевиця, нут. Крупи — гречка, рис, пшоно, перловка, вівсянка тощо — відповідають за відчуття ситості. Хліб і випічка Дозволені хліб та різна випічка, але без додавання молока, яєць і масла. Горіхи та насіння Волоські горіхи, мигдаль, соняшникове та гарбузове насіння — це хороше джерело корисних жирів. Олія Соняшникова, оливкова та інші олії дозволені в більшість днів посту. Однак в деякі суворі дні її вживання обмежують. Гриби Різні види грибів можуть стати чудовою заміною м’ясу — їх можна смажити, тушкувати, додавати до супі.

Сороча поїздка церкви “Христос є відповідь” до Карпат: відпочинок, духовне збудження та екскурсії

Церква “Христос є відповідь” організувала сороку поїздку до Карпат. Це вже усталена традиція – збирати молодь та забезпечувати корисний відпочинок для тіла та душі. Учасники слухали Боже слово та відпочивали. Церква “Христос є відповідь” очолила цю поїздку. Це вже сороковий табір, який зібрав молодь з різних куточків України та навіть з-за кордону. Усі 54 людини провели 4 дні в Карпатах. Основні учасники були з Рівненщини, а також з Миколаївської області та Німеччини. Протягом 4-х днів учасники мали час для відпочинку, спілкування та екскурсій, духовного збудження, спільних молитов та поклоніння Богові. Пастор церкви “Христос є відповідь” Тарас Сень зауважував, що основною метою було зібрати молодь, дати їм відпочити в мальовничих Карпатах, розповісти Слово Боже, виховати добро та любов до своєї Батьківщини. Він пояснював, що вони навчають молодих людей бути чесними, любити ближніх, любити Бога, бути вірними, бути патріотами і своєї країни і царства небесного. Він зазначав, що вони навчають молодих людей, що в Бога є доля для них і їм важливо ввійти в ту долю від Бога і виконати своє призначення. Учасники поїздки взяли участь в екскурсіях до водоспаду, підйомі на гору, а також візиті до церкви у Заріччі, де вони також змогли послуговуватись співом. Вони також мали достатньо часу для спілкування та відпочинку. Євгеній, учасник поїздки, поділився, що поїздка зробила його духовно сильнішим та відпочив. Він зазначив, що найбільше йому запам’яталися зібрання, заходи та чаювання, коли всі разом спілкувалися. Церква «Христос є відповідь» вже майже 9 років організовує туристичні поїздки в Карпати, щоб різні люди мали змогу вперше в житті побачити українські Карпати, гарно відпочити та почути слово Боже. У планах на цей рік здійснити мінімум ще 3 поїздки.