48-річного військовослужбовця Петра Станіславовича Ловина з Вараської громади нагородили почесною відзнакою Президента України «За оборону України». Петро Станіславович проживає у селі Щоків. Він став на захист рідної землі 17 березня 2022 року та до сьогодні мужньо бореться за Україну. Служить у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. У цей же день донька Петра Станіславовича, також військовослужбовець, також отримала почесну нагороду за захист Батьківщини.
Позначка: військовий
З дитинства мріяв про службу: історія воїна з Вараського району
Дмитро – представник нового покоління воїнів, який прийшов до війська одразу після школи. У свої 18 він свідомо обрав шлях служби й швидко виріс з оператора БпЛА до головного сержанта взводу, взявши на себе відповідальність не лише за техніку, а й за людей. Його історію розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ “Горинь”. Дмитро родом із села Кошмаки Вараського району. До війська долучився у 2024 році — щойно йому виповнилося вісімнадцять. “Це була мрія ще з дитинства — про службу думав із восьми років. Після школи не вступав до вишу, одразу пішов підписувати контракт. Так опинився у 104-й окремій бригаді”. Зізнається, що тоді навіть не надто знав про неї, не мав там знайомих — усе сталося природно. До військової служби Дмитро займався боксом і пауерліфтингом. Спорт сформував характер і дисципліну, що згодом знадобилися на фронті. Його позивний — Гатті. “Він пов’язаний із характером і любов’ю до боксу — колись був боєць із подібним ім’ям і схожим стилем”, — додає Дмитро. Службу розпочав оператором БпЛА. Уже понад рік працює з дронами, а нині обіймає посаду головного сержанта взводу БпЛА. З підвищенням зросла й відповідальність: організація роботи, забезпечення, комунікація, контроль, планування. “Мороки додалося значно більше. Інколи навіть простіше було бути просто оператором”, — каже він. Втім, додає: “Тут я як риба у воді”. Про побратимів говорить коротко: “Довіра, надійність, безпека. Саме це перше приходить у голову. І саме це тримає, коли навколо війна”. Найбільше в пам’яті закарбувався епізод на Покровському напрямку, коли довелося евакуйовувати пораненого побратима вагою близько 150 кілограмів. “Спершу думали, що впораємося вдвох, але швидко зрозуміли — сил не вистачить. Несли п’ятеро. Було жорстко”, — згадує Дмитро. І додає: “Займайтеся спортом, дбайте про здоров’я — на війні це рятує життя”. Про еволюцію війни говорить серйозно: “Дронів стає дедалі більше, з’являються нові типи, змінюється тактика. Технології розвиваються швидше, ніж засоби протидії — і це відчувається щодня”. Вдома на нього чекають батьки, дівчина, брати й сестри. Після війни Дмитро мріє купити будинок і просто жити — спокійно, з родиною. “У цивільному житті поки не уявляю себе так чітко, як у війську”.
Ветерана АТО із Рівненщини про війну 2015 та 2023 років
Валерій родом із села Бокійма Дубенського району. Його військовий шлях розпочався задовго до повномасштабного вторгнення. Ще у 2015–2016 роках він брав участь в АТО, служив у 40-й артилерійській бригаді на посаді водія. Його історію розповіли у Рівненському обласному ТЦК та СП. Після повернення з війни на певний час повернувся до цивільного життя — працював, забезпечував родину. За місяць до повномасштабного вторгнення Агроном підписав контракт із Збройними Силами України. «Спочатку мене призначили на посаду завідувача складу — я відповідав за облік і збереження майна. У 2025 році посаду, яку я обіймав, скоротили у зв’язку зі скороченням штатів. Покивати своїх побратимів, з якими був разом із першого дня, я не хотів. Тож мене перевели на посаду водія-електрика», – розповів Валерій. Його позивний — Агроном. Так його назвали побратими ще у 2015 році — не випадково й без зайвих пояснень. У цивільному житті Валерій працював агрономом: знав землю, умів чекати результату й відповідати за врожай. Ці ж риси залишилися з ним і на війні — уважність, витримка та розуміння, що кожна справа має свій час і свою ціну. Позивний прижився одразу. Особливо в пам’яті Валерія закарбувалися події 2015–2016 років: «Тоді війна вже була жорсткою, але саме ті перші завдання залишили найглибший слід. Часті обстріли, постійні “прильоти”, напруження, яке не відпускало ні на хвилину. Там, серед вибухів і хаосу, прийшло справжнє усвідомлення, що таке війна. Робота була ризикованою, але необхідною — логістика на війні часто вирішує більше, ніж здається. І попри все — вижив. Мабуть, просто пощастило». Порівнюючи війну 2015 року і теперішню, Валерій говорить просто: «Зараз значно важче. Тоді не було такої кількості обстрілів і дронів. Безпілотники лише починали використовувати — примітивно, інколи навіть із запалювальними засобами. Сьогодні ж війна стала значно технологічнішою й небезпечнішою». За роки служби він знову опинився на Донеччині — і в 2015-му, і в 2023-му роках. Цей напрямок став для нього основним бойовим маршрутом. Головною мотивацією для Валерія залишається родина. Вдома на нього чекають мама, дружина Лариса, донька Валерія та син Владислав. Саме заради них він продовжує службу. Валерій зізнається: «Після багатьох років війни цивільне життя вже здається чужим: тиша насторожує, а відсутність вибухів — незвична». Нині Валерій служить у ремонтному підрозділі. Його завдання — ремонт і відновлення техніки, запуск машин та забезпечення їхньої готовності до виконання завдань. Це непомітна, але критично важлива частина війська.
Рівненський військовий загинув у зоні бойових дій
29 січня під час виконання бойового завдання у Дніпропетровській області загинув Валентин Калежнюк, мешканець села Бочаниця. Про це повідомили в Гощанській селищній раді. Йому було 37 років. Про дату поховання та зустріч із загиблим військовослужбовцем обіцяють повідомити додатково. Телеканал “ITV media group” висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль утрати. Герої не вмирають!
Рівненського сержанта нагородили за героїзм
Сержанта із Рівненщини відзначено почесною нагородою «Золотий хрест». Про це повідомили. Михайло Харчук, 28 років, — сержант військової частини А1008, 14-ї окремої механізованої бригади імені Князя Романа Великого. Він служить у бригаді з 2020 року. До повномасштабного вторгнення, сержант виконував бойові завдання в зоні проведення ООС на Луганщині. З перших днів великої війни, Михайло разом із побратимами стримував наступ ворога на Київщині та Житомирщині, брав участь у контрнаступі на Харківщині. Нині, четвертий рік після контрнаступу, він захищає місто Куп’янськ. Раніше служить у мотопіхотному батальйоні. У 2023 році сержант отримав поранення, але повернувся до строю. З 2024 року він проходить службу в батальйоні безпілотних систем як оператор БпЛА типу FPV, де активно знищує ворога.
Острозький Герой: Уродженець Острозької громади повернувся з полону
5 лютого відбувся обмін полоненими. Серед тих, хто повернувся з полону — уродженець Острозької громади, Данилишин Юрій В’ячеславович, родом із села Дерев’янче. Про це повідомив в. о. міського голови Острозької громади Костянтин Кирилюк.
Юрій — воїн, який ще з часів АТО став на захист України та має посвідчення Учасника бойових дій. З початку повномасштабної війни він був мобілізований, а з 28 травня 2022 року вважався безвісти зниклим. Лише в лютому 2025 року родина отримала звістку, що Юрій перебуває в полоні. Вдома на Героя чекали дружина та дві маленькі донечки, які проживають у місті Немирів Вінницької області. Чекали, вірили й не здавалися. Низький уклін Юрію за мужність і витримку. Слава Герою, який вистояв і повернувся до своїх рідних. До слова, 5 лютого під час обміну повернулися 38-річний та 39-річний жителі Рівненського району.
Кава як шанс на виживання: історія поліцейського з Рівного на сході України
Поліцейський з Рівного утримував бойову позицію на сході України майже півтора місяця. Він рятував побратимів від атаки ворожих дронів та сам неодноразово був мішенню ворога. Вижив у складних умовах війни та не втратив почуття гумору. Колишній інспектор з дотримання прав людини в ізоляторі тимчасового тримання, Циган, приєднався до стрілецького батальйону поліції на Торецькому напрямку. Він розповідає про момент, коли звичайна кава з другом врятувала життя. «Вже мали йти, тут він каже, давай ще кави поп’ємо. Заходимо до бліндажа, де маємо копати, буквально де ми копаємо, метра 3, де тільки шо був прильот перший, ще порохом чуть. Добре, що на 20 хвилин раніше не прийшли. Кава спасла», — боєць стрілецького батальйону поліції Циган. Під час евакуації одного з побратимів він зазнав поранення внаслідок удару ворожого дрона. Найбільше, каже боєць, він переживав не за себе, а за побратимів. Бували моменти, коли поранених бійців везли кілька кілометрів на тачці. Циган пригадує, як ризикуючи власним життям, разом з іншими захисниками шукали та виносили з поля бою поранених побратимів. «Наш побратим Барс та Писанка потрапили під ворожий обстріл. Просто коли ми йшли, то усвідомлювали, який там ризик був. Знайшли там возика, знайшли ноші, нам визначили, де його шукати. Кричали, кричали, в бліндажі не виявили. Виявили його в окопній лінії», — боєць стрілецького батальйону поліції Циган. На позиціях усі — як одне ціле. Коли поруч надійне плече побратима — страх відступає, ділиться Циган. Найдовший вихід з позиції тривав 41 день. Пригадує: сиділи днями голодні та холодні. Великим щастям на фронті для них була питна вода. «Обіцяють на ранок скинуть дроном воду, а як обично, то не получається, то погода не дозволяє, то не долетіли. Ну от і дивимся на 400 грам води на 4-5 чоловік, по глотку, по глотці. На другий день не має. Так і тягнули до наступного дня», — боєць стрілецького батальйону поліції Циган. Боєць зазначив: лише з бойовим виходом розумієш, що таке війна. Спогади тих страшних днів закарбуються назавжди в пам’яті. Адже найстрашніше — це втрачати побратимів. «Ми йшли і нам, як-то кажуть, дрони не дали змоги йти. Ми були в укритті. Після чого нам дали команду ”ви туда не йдете, приймайте другу позицію”. А вже на другий день ми узнаємо, що на ту позицію, на яку ми йшли, до хлопців прилетів каб і їх позицію повністю розібрали, хлопці загинули», — боєць стрілецького батальйону поліції Циган. Наразі Циган продовжує нести службу в стрілецькому батальйоні. За свою мужність та героїзм рівненський стрілбатівець отримав відзнаку «За збережене життя». Як додав боєць, згадка про сім’ю надає наснаги вижити на війні. Наразі має єдине бажання — аби нарешті закінчилася війна.
На Рівненщині сталася смертельна ДТП за участі військового
Збитий і залишений помирати. На Рівненщині, у селі Шубків, сталася смертельна автопригода за участі військового. Правоохоронці з’ясували, що командир батареї однієї з військових частин Рівненської області наїхав на чоловіка та втік з місця аварії. Унаслідок ДТП 25-річний потерпілий загинув. «Неподалік Шубкова, що біля Рівного, 29 січня сталася смертельна ДТП. Військовий на смерть збив 25 річного чоловіка. Після скоєного водій втік із місця події, залишивши потерпілого помирати на узбіччі», — журналістка Дарина Черемшина. Про страшну трагедію на дорозі нагадує сигнальна стрічка та вінки. Як з’ясували правоохоронці, усе сталося близько 20 години вечора. Військовий, керуючи службовим автомобілем, наїхав на пішохода, який рухався узбіччям. Але замість того, щоб зупинитися та надати допомогу, водій втік із місця ДТП. Тіло жителя села Нова Українка знайшли лише зранку наступного дня. «Водій залишив місце аварії, не викликав швидку допомогу та не перевірив стан потерпілого. Того ж дня правоохоронці виявили автомобіль із характерними пошкодженнями та встановили особу водія. Військовому повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 415 Кримінального кодексу України (порушення правил водіння або експлуатації машин, що спричинило загибель потерпілого) та ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (залишення в небезпеці)», — речниця Теруправління ДБР у м. Хмельницькому Катерина Герасімук. Пані Валентина майже щодня ходить дорогою, де сталася аварія. Розповідає: ця ділянка є дуже небезпечною, адже водії нехтують правилами дорожнього руху і їздять зазвичай із перевищенням швидкості. «Оце я йшла в суботу, як подивилася, що тут вінки стоять, думаю, Господи, хто це вже тут загинув. Це страшне. І я сюдою хожу весь час, на велосипеді їжджу на хутор. І зі мною таке могло б статися. Я осьо йду навпроти, бо страшно. Літають прямо страшне», — проживає неподалік Валентина. Загиблим виявився жителем села Нова Українка, звали його Олег. Місцеві і досі не можуть оговтатися від трагедії. Адже кілька місяців тому на війні загинув його рідний брат. Менш як за пів року мама поховала двох синів. Друзі та знайомі розповідають: Олег був дуже хорошим та чуйним, і що така біда спіткає сім’ю, навіть не могли уявити. «Він в мене сусід майже був. Пару хат. Хороша людина була, не раз зустрічалися. Шкода, що так вийшло. Він старший, він вже закінчив школу, як я з ним познайомився, просто на тренуваннях якось зустрілися. Ми з ним на волейбол ходили, на змагання їздили там. Хороша людина», — знайомі Олега Сергій та Дмитро. «Хороша дитина. Дуже хороша. Його всі любили», — жителька с. Нова Українка Ніна. Стежка, яка веде до дому Олега досі вкрита живими квітами, якими знайомі та сусіди встеляли шлях під час похорону. Наразі винуватцю ДТП обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави. Попередньо, за інформацією від ДБР, військовому може загрожувати до 5 років позбавлення волі.
Затримано військового через смертельну ДТП на Рівненщині
Працівники ДБР затримали та повідомили про підозру командиру батареї однієї з військових частин Рівненської області, який став винуватцем смертельної дорожньо-транспортної пригоди та залишив потерпілого на узбіччі. Про це повідомили у ДБР.
Аварія сталася ввечері 29 січня на автотрасі неподалік села Шубків Рівненського району. Командир, керуючи службовим автомобілем, здійснив наїзд на пішохода, який рухався узбіччям. Унаслідок ДТП 25-річний чоловік отримав тілесні ушкодження, від яких згодом помер. Його тіло виявили лише вранці 30 січня. Призначено експертизи для встановлення точного часу та причини смерті.
Водій залишив місце аварії, не викликав швидку допомогу та не перевірив стан потерпілого. Того ж дня правоохоронці виявили автомобіль із характерними пошкодженнями та встановили особу водія. Командиру повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 415 Кримінального кодексу України (порушення правил водіння або експлуатації машин, що спричинило загибель потерпілого) та ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (залишення в небезпеці). Санкція статті – до 5 років позбавлення волі. Йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави.
Рівненська мати отримала визнання сина померлим у суді
Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду попередньої інстанції, яким задоволено заяву матері безвісти зниклого військовослужбовця про визнання його померлим. Про це повідомили у прес-службі Рівненського апеляційного суду.
Син мешканки Рівненщини пішов на фронт ще у 2016 році. У квітні 2022 року, під час боїв на Херсонщині, він зник безвісти. Мати отримала офіційне сповіщення, звернулася до поліції, але за два роки жодних новин не з’явилося. Щоб мати змогу розпоряджатися майном та отримати виплати, жінка пішла до суду, аби її сина визнали померлим. Суд першої інстанції погодився. Міноборони подало апеляцію. Юристи відомства стверджували: ще зарано. Мовляв, війна в тому населеному пункті ще не закінчилася, тому й рахувати терміни для визнання смерті не можна. На їхню думку, треба чекати офіційного завершення бойових дій плюс ще пів року. Апеляційний суд став на бік матері. Суд зазначив, що, якщо людина зникла в самому пеклі боїв (за обставин, що загрожували смертю), можна звертатися до суду вже через 6 місяців після того фатального дня.
“Визнання особи померлою в суді — це юридичне припущення. Це робиться для того, щоб рідні могли жити далі (оформити документи, пенсії, спадок). Навіть якщо є рішення суду про смерть, держава зобов’язана продовжувати розшук, поки не буде знайдено тіло або саму людину (якщо вона, наприклад, у полоні)”, – зазначили у суді. Так, суд підтвердив, що жінка має повне право вважати сина померлим юридично, не чекаючи кінця війни. Отримавши рішення суду про оголошення сина померлим, вона тепер має право на одноразову грошову допомогу від держави, а також на оформлення спадщини, спеціальну пенсію та пільги.