Чотири роки повномасштабної війни змінили життя кожного з нас. Зокрема, вторгнення забрало у дітей їхній безтурботний час. А ще тепер вони навчаються не в класах, а в укриттях. І все це під звуки сирен. «Ранок 24 лютого 2022 багато дітей пам’ятають досі. Замість дороги до школи — новини про війну. Замість звичних уроків — перші онлайн-заняття і розмови про безпеку. З того часу минуло чотири роки, і разом із країною вони навчилися жити і навчатися під час війни», — журналістка Анна Авдєєва. Повномасштабне вторгнення змінило освітній процес на 180 градусів. У перші дні після 24 лютого школи фактично завмерли. Освітяни згадують: тоді головним було не навчання, а безпека дітей і вчителів. Багато родин виїжджали, класи порожніли, а уроки проводили в онлайн-режимі. «Я пригадую свою першу смс. Я тоді була класним керівником 10-Б класу. І я написала їм, що ми будемо навчатися дистанційно через класрум. Але якщо раптом уроків не буде, то не буде. І діти мені всі, я написала «Слава Україні», вони мені всі відповіли «Героям слава». І ніхто не запитував, коли буде, чому не буде, як буде. Всі прекрасно розуміли», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. Та школи швидко стали не лише місцем навчання. Тут почали організовувати волонтерські штаби, допомагати військовим і підтримувати одне одного. Хтось плів сітки із домашніх речей, хтось робив коктейлі молотова. «Розпочинали ми із простого одягу, який самі приносили до школи. Різали на клаптики, ми ще не знали як це робиться правильно. Ми зняли в спортзалі волейбольні сітки, наплітали на них ткнини. Сітки були досить тяжкими. Не знали як то всьо вдосконалювати, але потрохи вдосконалювали», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. З часом довелося пристосовуватися до нових реалій. Відтак, зайшла мова про повернення дітей до класів. У школах почали облаштовувати укриття, переносити парти в підвали, запасатися водою, ліхтарями та всім необхідним, аби навчання могло тривати навіть під час тривог. Саме тоді у навчальних закладах поступово почали відновлювати очні уроки. «На сьогоднішній день усі заклади освіти, я кажу зараз і про дошкільні заклади освіти, і заклади загальної середньої, — забезпечені укриттями. Деякі заклади мають власні укриття, найпростіші, протирадиційні укриття чи сховища, а є такі заклади, які не мають підвальних приміщень, тому вони використовують укриття інших суб’єктів господарювання», — начальник управління освіти Рівного Андрій Мазур. Війна вплинула і на кількість дітей в школах. Учнів стало менше — частина родин виїхала за кордон або в інші міста. Така тенденція спостерігається і дотепер. Діти вийшли на очне навчання. Проте війна переслідує їхнє дитинство. Довготривалі тривоги та навчання у підвалі . Вчителі кажуть: попри всі труднощі, вони намагаються зберегти для учнів відчуття звичайного шкільного життя. «Я пам’ятаю, перша тривога і ми прийшли в укриття. Ми співали пісні. Ми співали, що не вмерла Україна. Ми співали гімн України. Ми підтримали одне одного. Дізналися, в кого там день народження з дітей. Вітали. Ми намагалися дуже оптимістично до цього всього ставитись. Хоча було надзвичайно важко», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. Окрім того, школи та діти і досі намагаються допомагати та працювати на перемогу. Влаштовують благодійні ярмарки для підтримки наших військових, досі плетуть сітки та шиють плитоноски. «24 лютого змінив весь світ. Не виключенням став і наш Квасилівський ліцей. Спочатку повномасштабного вторгнення у Квасилівському ліцею всі учні, батьки та працівники доєдналися до допомоги Збройним силам України. Ми систематично проводимо ярмарки на підтримку Збройних сил України. Виручені кошти ми віддаємо нашому волонтерському центру, який має назву «Ніжна броня». Також закуповуємо генератори, реби, закуповуємо необхідне обладнання для хлопців та пересилаємо», — директор Квасилівського ліцею Сергій Валага. Ці діти подорослішали швидше, ніж мали б. Вони знають, що таке повітряна тривога, укриття і новини про війну. Та, попри все це, продовжують навчатися, мріяти і будувати плани на майбутнє. Щороку до шкіл приходять першокласники, а одинадцятикласники залишають їхні стіни і роблять перший крок у доросле життя.
Автор: admin
Обмеження руху через ДТП на трасі Київ — Чоп
Сьогодні на автодорозі М-06 Київ — Чоп, поблизу повороту до населеного пункту Квасилів, сталася дорожньо-транспортна пригода. Про це повідомили у пресслужбі патрульної поліції Рівненської області. За попередньою інформацією, зіткнулися дві вантажівки, є травмовані. Рух автодорогою обмежено. На місці працюють поліцейські та інші необхідні служби. Врахуйте цю інформацію при плануванні свого маршруту. Обставини ДТП та інших потерпілих встановлює слідчий слідчого управління поліції області.
Зростання цін на продукти харчування: аналіз за чотири роки війни
Зростання цін на продукти харчування. Внаслідок російської агресії в Україні спостерігалося значне подорожчання більшості продуктів харчування. Багато виробників зазнали економічних збитків через руйнування підприємств, скорочення виробництва та нестачу працівників. Війна ускладнила логістику, підвищила видатки на утримання виробництв і внаслідок обстрілів створила загрозу для роботи промислової інфраструктури. Загалом за чотири роки повномасштабного вторгнення спостерігався дефіцит окремих товарів і значне подорожчання продуктів у магазинах. З початком повномасштабного вторгнення в Україні суттєво зросли ціни на продукти харчування. За даними Державної служби статистики, з червня 2024 року по червень 2025 найбільше здорожчало борошно, куряче філе, яйця, вершкове масло, олія, молоко, яблука, капуста, морква. Причини цьому — інфляція, збільшення видатків та зниження обсягів виробництва, проблеми з логістикою, нестача працівників, руйнування інфраструктури внаслідок російських атак тощо. «Ми на сьогоднішній день, 4 рік повномасштабного вторгнення загалом війна вже більше 11 років, і ми все рівно напевно, що 80% забезпечуємо країну власними продуктами харчування, ми на відсотків 70 виготовляємо власну комбікормову базу для тваринницького комплексу і плюс ще величезну кількість більше 50 мільйонів тонн експортуємо до країн, які цього потребують», — народний депутат, член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики Дмитро Соломчук. Впродовж останніх чотирьох років війни вітчизняні аграрії, попри значні втрати й логістичні труднощі, продовжували експортувати власну продукцію. Щоб отримувати більший прибуток і створювати додану вартість, виробники аграрного сектору прагнуть налагодити внутрішню переробку замість експорту дешевої сировини. «Ми маємо досі доволі спотворену структуру посівних площ: у нас є суттєві перекоси між культурами. Багато продуктивних земель на Півдні та Сході просто випали з обробітку. У 2025 році суттєво піднялася закупівельна ціна на соняшник, що позитивно для агровиробників, але не дуже позитивно для споживачів, у тому числі внутрішніх, тому що вартість олії суттєво зросла. Багато великих виробників зараз ідуть у напрямі намагання створити внутрішню переробку», — доцент кафедри агрохімії, ґрунтознавства та землеробства НУВГП Олег Фурманець. Окрім того, трагічні події під час війни негативно впливають і на здоров’я громадян. Внаслідок бойових дій, переїзду чи втрати близьких, люди нехтують власним харчуванням, менше займаються спортом та більше стресують. «Якщо взяти спочатку, коли у всіх був абсолютно стрес, не було роботи, всі сиділи вживали алкоголь, їли і стресували, тому що ніхто не знав, що робити. В мене є на веденні дівчата, які втратили чоловіків і в них єдине, що їм приносить задоволення і зараз заспокоює і те, що вони можуть собі дозволити — це їжа, тому що зал чи тренування з тренером це все-таки кошти», — нутриціологиня, тренерка Ірина Шніт. У 2025 році річна інфляція споживчих цін в Україні сягала близько 14–16 %, при цьому продовольчі товари подорожчали значно більше, ніж у довоєнний період. Загалом за чотири роки повномасштабного вторгнення окремі продукти харчування зросли в ціні з рекордними темпами.
Як на Рівненщині змінився процес мобілізації від початку повномасштабного вторгнення
Стати на захист країни чи «моя хата скраю». Мова про мобілізацію під час повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Рівненщину теж не оминула мобілізаційна хвиля. Тримати оборону спочатку ринулися всі. Та наразі, за чотири роки, спостерігається дефіцит чоловіків на фронті. Та й у тилу їх доводиться шукати. «Мобілізація — це не лише про цифри та статистику. Це про родини, які чекають. Про батьків, які проводжають синів. Про чоловіків, які змінюють цивільний одяг на військову форму», — журналістка Сніжана Твардовська. Повномасштабне вторгнення. Його розпочала росія 24 лютого 2022 року, того ж дня в Україні було оголошено загальну мобілізацію. З самого ранку вистроїлися черги з тих, хто хотів боронити кордони своєї держави. Охочих було тисячі. «Люди йшли ранок, обід, ніч, вечір — взагалі різниці не було. Люди спали в нас на сходах. Люди просто йшли масово, бо хотіли захищати свою Батьківщину. Частина людей, це оперативний резерв, люди, які вже відслужили за часів АТО та ООС, вони йшли до своїх частин або до тих частин, які були поруч. І точно так же вступали до війська», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова. Втім, мобілізація затяглася на роки і стала інструментом, що забезпечив формування стійкої оборони в перші дні війни. Та був нюанс: відразу до війська вступити могли не усі. Спочатку туди брали людей з бойовим досвідом, військовими спеціальностями та добровольців. Одним з таких є Олександр Мурашов. До повномасштабної війни чоловік проживав за кордоном. Та, почувши про ракетні обстріли міст України, без вагань повернувся на Батьківщину. І вже 25 лютого одягнув піксельну форму. «Перебуваючи у Фінляндії, все було мирно, спокійно, до дзвінка доньки. Як кожен батько, я поїхав рятувати дитину. Чому я пішов добровільно? У кожного з нас є своя домівка, свої батьки, сім’ї, яких треба було рятувати. Як не ми, то хто. На сьогоднішній день в нас людей на фронті не вистачає», — доброволець, ветеран 5-ої окремої штурмової бригади Олександр Мурашов. Відтоді тисячі чоловіків залишили свої домівки, роботу й мирне життя, аби стати до лав Збройних сил. Для когось це було усвідомлене рішення ще з перших днів війни, для когось — повістка стала несподіванкою. І вже з часом мобілізація зайшла в глухий кут. А все тому, що чоловіків силоміць почали ловити посеред вулиці та «пакували» у буси. Окрім того, були випадки, коли чоловіків навіть били та рвали їхній одяг. Як зазначила речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова, чим далі від лінії фронту, тим менше охочих захищати рідну землю від окупанта. «А з приводу мобілізації, то темпи так, насправді спадають. Маса свідомих громадян вже відвоювала або воює. Ну а ті, які залишились, то скажімо так: частина з людей добре зустрів наряд територіальний центр комплектування з поліцією, ну я йду воювати. Доставила поліція, зазвичай порушників, як правило військового обліку, ну людина вже йде воювати. Вже такого ентузіазму і запалу, чи 14-16 чи 22-23 рік, вже насправді немає», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова. Не стояли осторонь і жінки. Хоч мобілізація жіночої статі в Україні є добровільною та, як зазначила майор ЗСУ Тетяна Камерістова, навіть в юному віці дівчата за власним бажанням стають до лав війська. «У порівнянні з власним досвідом, якщо 14-16 рік, ну скажімо до часів повномасштабного вторгнення, жінок у війську було мало. Зараз фактично всі посади, не має різниці, яку може обіймати посаду чоловік чи жінка, жінок насправді дуже багато. І більше жінок не мобілізовуються, а укладають контракт», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова. На сьогодні система мобілізації продовжує працювати, адже війна триває. І поки на фронті точаться бої, у тилу вирішується не менш важливе питання — як забезпечити армію людьми, зберігаючи баланс між потребами фронту та можливостями суспільства. Наразі воєнним станом загальна мобілізація продовжена щонайменше до 4 травня 2026 року.
Чотири роки великої війни: як вистояли медики Рівного
24 лютого 2022 року змінило роботу всіх медичних закладів країни. У перші дні повномасштабного вторгнення лікарні функціонували в умовах невизначеності, під звуки сирен та з підвищеним навантаженням. «Чотири роки тому Україна прокинулася від вибухів. Повномасштабне вторгнення росії змінило життя кожного та розділило на до та після. Медики ж із перших годин війни стали на свій — медичний — фронт», — журналістка Олеся Мороз. 24 лютого 2022 року для колективу однієї із лікарень Рівного розпочалося з тривожних дзвінків і термінових зборів. Уже в перші години повномасштабного вторгнення росії в Україну медзаклад перейшов у посилений режим роботи. «Першочергове, що було це оцінка наших резервних запасів — це є електроживлення, в нас генератор ще був встановлений, в нас були запаси палива, також продукти харчування запас і оцінка того, що необхідне. Це медикаменти, які мали б бути. Ми розуміли, які ми маємо запаси і що ми маємо ще докупити. Щоб зробити все, аби себе захистити», — директор лікарні Олександр Шегера. Першими викликами стали невизначеність і напруга. Медики готувалися до різних сценаріїв. «Ми вже тоді зрозуміли, що нам треба буде надавати допомогу для людей, які постраждали від цієї війни. Відповідно ми вже спланували роботу відділення. Спланували ці палати, які могли б ми використовувати для пацієнтів, які могли б до нас поступати. Перший пацієнт до нас почав поступати в травні 2022 року», — директор лікарні Олександр Шегера. У лікарні облаштували укриття для пацієнтів і персоналу, переглянули маршрути евакуації, провели інструктажі з надання допомоги в умовах надзвичайних ситуацій. «Ми не знали, що буде, ця невідомість нас лякала, але ми мусили підготуватися. Ми проводили навчання серед персоналу, серед сортування поступаючих, навчання невідкладної допомоги ми запрошували до нас різні організації по навчанню і розробляли всі плани, евакуації і надзвичайних ситуацій, в нас цей час ішов саме на це», — заступниця медичного директора з медсестринства Ніна Нестерук. У перші тижні війни довелося швидко адаптуватися. Медики працювали цілодобово. З’явилися нові виклики — лікування поранених військових, психологічна підтримка пацієнтів, робота в умовах постійних повітряних тривог. «Ми зробили в укритті повністю і вентиляцію, і обігрів, і електропроводку, і поставили ліжка, в нас там є операційна, є реанімаційні палати, є палати для пацієнтів, які можуть там перебувати», — директор лікарні Олександр Шегера. З часом лікарня почала змінюватися системно. Оновили обладнання, розширили можливості, налагодили співпрацю з волонтерами та благодійними організаціями. «Завдячуючи нашим партнерам з інших країн у нас покращилось матеріальна база, в нас відкрився центр реабілітації, ментального здоров’я», — заступниця медичного директора з медсестринства Ніна Нестерук. Окремим напрямком стала реабілітація — як фізична, так і психологічна. Лікарня поступово перетворилася на багатопрофільний центр допомоги, де підтримку отримують і військові, і цивільні. Сьогодні, через чотири роки великої війни, медики зізнаються: працювати стало інакше, але не легше. Усі навчилися швидко приймати рішення, робити все злагоджено та бути витривалими. Попри втому й втрати, вони продовжують займатися своєю справою — рятувати життя. «Робота в нас стала більш інтенсивніша, тобто більш відповідальна, тому що ми маємо надавати допомогу і скоріше надавати цю допомогу, тобто для пацієнтів», — директор лікарні Олександр Шегера.
Концерт Оксани Білозір у Рівному: Теплий Вечір з Улюбленими Піснями
У Рівному відбудеться концерт Оксани Білозір 3 березня 2026 року о 19:00 в Рівненському міському Будинку культури. Про це повідомили організатори заходу.
Оксана Білозір виступить у Рівному з ексклюзивною концертною програмою «Не в тому річ». Глядачів чекає теплий вечір улюблених пісень у виконанні неперевершеної Оксани Білозір та band FEST.
До програми «Не в тому річ» увійшли композиції про випробування долі і силу духу, про кохання, світлі почуття та радість життя. Усі вони пронизані надією й вірою в добро. Атмосфера концерту, душевне спілкування і тепло сцени створять відчуття справжнього родинного свята.
Оксана Білозір — знакова постать української культури і справжня хранителька пісенної душі народу. У її творчості органічно поєднуються класичні естрадні традиції, особисті переживання та щирі почуття. Кожна пісня артистки — цілий світ, справжній та чуттєвий.
Рівненщина: Очікується хмарна погода та ожеледиця
Завтра, 25 лютого, на Рівненщині синоптики прогнозують хмарну погоду. У Рівненському гідрометцентрі повідомили, що очікується невеликий мокрий сніг. Вночі та вранці спостерігатиметься слабкий туман. На дорогах буде ожеледиця. Вітер буде північно-західним, зі швидкістю 7-12 м/с. Температура повітря вночі становитиме -3..+2°; вдень -3..+2°.
Як Рівне підлаштувалося під нові воєнні реалії?
24 лютого. День, який змінив життя кожного українця. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Рівно чотири роки тому російська федерація здійснила збройний наступ на Україну та розпочала велику війну. З того дня Рівне стало тилом для тих, хто ховався від війни зі Сходу. 24 лютого 2022 року о 5 годину ранку пролунали перші сирени в столиці України. Почалося повномасштабне вторгнення росії в нашу державу. Люди стали масово виїжджати зі Сходу та Центральної частини України на Захід. Страх та паніка. Чималі черги утворилися біля банків, магазинів, АЗС та аптек. Ніхто не знав, що буде далі. Рівненська громада стала однією з тих, яка приймала внутрішньо-переміщених. «Коли пройшла оця перша хвиля переживань, турботи, до нас почали приїжджати внутрішньо переміщені особи. І ми були першими, хто їх зустрів. Якщо на 24 лютого в Рівненській громаді було 1610 таких людей, то практично вже до травня було 17 тисяч. Люди їхали: і Київська область, і Чернігівська область, і Макарівський район. Не було враження, що їде Схід, а їхала вся Україна», — директорка Департаменту соціальної та ветеранської політики РМР Олена Петрик. Того дня, пригадує Олена Петрик, рівняни згуртувалися як ніколи. Усі допомагали чим могли: волонтерили, приносили одяг, ліки та плели сітки. Багато людей йшло до центрів служби крові. Адже кожен розумів, наскільки це важливо. «Вже зареєструвалося 122 людини і ще в коридорі десь близько 25, а може навіть і більше людей. Зазвичай ми працюємо за графіком до третьої години, але сьогодні, звичайно, до останнього як то кажуть донора», — завідуюча відділом організації та методичного забезпечення Ніна Стиків. І хоч всі були налякані невідомістю, продовжували працювати задля спільної перемоги. Свої спогади за лютий 2022 року розповідає і пан Володимир. «За тиждень до початку вторгнення стало вже чітко зрозуміло, до чого іде. Як раз я був викладачем в університеті в Києві, але вирішив поїхати до свого рідного міста Чернігова, який, так виглядало, мало опинитися в оточенні. Чесно скажу, я боявся, що з дня на день це почнеться, і я не встигну. Я поїхав до рідного міста, щоб мобілізуватися, оскільки два майдани за спиною, пізно бігати від ворога», — начальник служби військового капеланства 21-го армійського корпусу Володимир. Задля безпеки населення на виїздах з Рівного встановлювали блокпости. Кожну автівку, яка в’їжджала в місто, перевіряли правоохоронці. Тоді до встановлення блокпостів долучилися і приватні підприємці. Усе вдалося зробити упродовж кількох годин. «До нас звернулась нацполіція, для того, щоб ми забезпечили ці блокпости. Ми їх встановили, швидко відреагували. Дуже дякую, хотілося б подякувати підприємствам, які дійсно розуміючи загрозу, яка нас очікує, вони швидко зреагували. Ми забезпечили їх перш за все — це блокпостами, це будівельні матеріали, такі блоки фундаментні. Доставили туди техніку», — секретар Рівнеради Віктор Шакирзян. З часом паніка спала. Рівняни навчилися жити в умовах війни. За кілька тижнів ажіотажу біля банків, магазинів та АЗС не було. Люди продовжували волонтерити та працювати, що роблять і на п’ятий рік війни. В згадку про тих, хто віддав своє життя за свободу України, та всіх, хто продовжує боротьбу на полі бою за нашу Незалежність, 24 лютого почали відзначати Національний день молитви в Україні, до якої долучилися і на Рівненщині. У Свято-Покровському кафедральному соборі відбулася міжконфесійна молитва за мир та злагоду у нашій державі. «Впевнений, що в той день, коли розпочалася війна, не було таких людей, які не просили Бога допомоги, щоб бути здоровими, бути неошкодженими, молилися за своїх дітей, за своїх близьких, телефонували один до одного, просили один одного про допомогу, а саме основне про допомогу Господа», — секретар Рівненської єпархії ПЦУ Петро Мартинюк. Цей день, 24 лютого, назавжди закарбується в пам’яті українців. День, коли життя повністю змінилося. Зараз же від перших хвилин страху не лишилося і сліду. Українці перейшли до активного спротиву, який триває і донині.
Сучасна журналістика в Україні: виклики та перспективи — інтерв’ю з Сергієм Чернявським
Сучасні медіа постійно змінюються під впливом технологій, соціальних мереж і нових форматів споживання інформації. Водночас журналістика стикається з економічними труднощами, трансформацією ринку праці та зміною ролі традиційних медіа. Про стан сучасної журналістики в Україні, основні виклики професії та її майбутнє ми поговорили з членом ради директорів Української асоціації медіабізнесу Сергієм Чернявським. — Як ви оцінюєте стан сучасної журналістики в Україні сьогодні? — Я оцінюю стан сучасної журналістики як доволі складний, але водночас динамічний. Якщо говорити про підготовку кадрів, то вже сьогодні приблизно до 10% студентів бакалаврату можуть працювати в редакціях журналістами. Це непоганий показник. Наприклад, зі свого досвіду можу сказати, що з курсу фізтеху, де навчалося близько 400 студентів, інженерами на виробництві також стали приблизно 10% випускників. Це означає, що частина студентів має базові навички пошуку інформації, створення та адаптації контенту для різних аудиторій. Водночас подальший професійний розвиток журналіста значною мірою залежить від редакції та її керівництва. Головний редактор у медіа виконує роль тренера команди — саме від нього залежить, чи зможе журналіст реалізувати свій потенціал і вписатися у формат видання. — Які основні виклики стоять перед журналістами у сучасних умовах? — Основні виклики пов’язані не стільки з підготовкою кадрів, як часто стверджують, скільки з економічним станом медіаринку. Багато онлайн-медіа сьогодні є збитковими: понад 95% національних і понад 90% локальних медіа працюють у складних фінансових умовах. Тому проблема полягає передусім у створенні якісного контенту та ефективному управлінні медіа, а не лише у нестачі журналістів. Важливим викликом є також пошук і розвиток кадрів. Журналістів потрібно не лише знаходити, а й інвестувати час у їхній професійний розвиток. Це можна порівняти зі спортом: щоб фахівець розкрив свій потенціал, з ним потрібно працювати. — Як соціальні мережі впливають на роботу журналістів та медіа? — Соціальні мережі суттєво вплинули на медіаринок, особливо на онлайн-видання. Через перехід рекламних коштів у Telegram-канали, діяльність соціальних платформ і пошукових систем вебсайти втратили значну частину фінансування. Частину аудиторії також перехопили інфлюенсери. Це змінює модель роботи медіа та змушує редакції адаптуватися до нових умов, шукати нові формати роботи з аудиторією та змінювати підходи до створення контенту. — Які навички, на вашу думку, необхідні сучасному журналісту? — Насамперед важливими є бажання навчатися та готовність працювати. Багато залежить від наставників, викладачів і редакторів, які допомагають журналісту розвиватися професійно. З власного досвіду можу сказано, що у великих західних редакціях часто вважають ефективнішим навчити фахівця з іншої галузі журналістиці, ніж навпаки. Це пов’язано з тим, що сучасна журналістика потребує глибокого розуміння різних сфер життя. Водночас кількість робочих місць у медіа скорочується. Якщо раніше велика кількість журналістів була потрібна для друкованої преси, телебачення та радіо, то сьогодні ці локальні медіа значно зменшилися, а онлайн-редакції зазвичай мають до десяти працівників. Це суттєво впливає на ринок праці. — Як змінюється роль традиційних медіа сьогодні? — Традиційні медіа поступово трансформуються, оскільки значна частина аудиторії переходить в онлайн-середовище. Водночас разом із розвитком цифрових платформ зменшується кількість локальних медіа та скорочується кількість робочих місць у цій сфері. Це змушує редакції змінювати формати роботи, адаптуватися до цифрового середовища та шукати нові моделі функціонування. — Якими ви бачите перспективи розвитку журналістики у майбутньому? — Я переконаний, що українська журналістика має гарне майбутнє. Водночас потрібно розуміти реальні потреби ринку. Щороку в Україні випускається кілька тисяч студентів за спеціальністю «Журналістика», але кількість робочих місць у медіа значно менша. Навіть якщо лише 3–10% випускників вирішать працювати за професією, цього достатньо для сучасного ринку. Журналістика буде розвиватися разом із цифровими технологіями, але ключовими залишаться професіоналізм, якість контенту та здатність медіа адаптуватися до нових умов. Сучасна журналістика в Україні перебуває у стані активних змін і водночас стикається з економічними та професійними викликами. Як зазначає Сергій Чернявський, розвиток медіасфери залежить від здатності редакцій адаптуватися до нових умов, інвестувати у фахівців і створювати якісний контент. Попри труднощі, експерт переконаний, що українська журналістика має перспективи розвитку в цифровому середовищі.
Швидкий пісний шоколадний пиріг: Простий рецепт
Пісний шоколадний пиріг в духовці виходить неймовірно смачним, повітряним і апетитним. Ідеальне рішення для вашого чаювання або свята під час посту.
Інгредієнти:
Борошно – 210 гр.
Вода – 240 мл
Олія – 75 мл
Какао-порошок – 35 гр.
Цукор – 180 гр.
Цукор ванільний – 20 гр.
Сіль – 0,5 ч. л.
Розпушувач – 10 гр.
Для глазурі:
Какао-порошок – 3 ст. л.
Цукрова пудра – 3 ст. л.
Крохмаль кукурудзяний – 1,5 ст. л.
Вода – 7 ст. л.
Приготування
Крок 1. Просійте борошно разом із какао-порошком і розпушувачем. У цю суміш додайте сіль і два види цукру. Перемішайте за допомогою вінчика.
Крок 2. До отриманої суміші поступово влийте теплу воду і рослинну олію. Поступово вимішайте масу вінчиком до утворення ніжного однорідного тіста.
Крок 3. Перелийте шоколадне тісто у форму для випікання. Поставте в розігріту до 170 градусів на 45-50 хвилин.
Крок 4. Готовий пиріг акуратно перекладіть на решітку і дайте йому охолонути.
Крок 5. Для глазурі з’єднайте какао-порошок, цукрову пудру і крохмаль. Поступово влийте до них холодну воду і вимішайте до однорідної шоколадної суміші.
Крок 6. Глазур’ю покрийте остиглий пиріг. Можна прикрасити його за своїм смаком.
Крок 7. Пісний шоколадний пиріг в духовці готовий. Наріжте порційними шматочками. Смачного.