Вчора, 24 лютого, о 8:55, на лінію “103” надійшов виклик про те, що у Рівному на зупинці громадського транспорту знепритомнів чоловік. Про це повідомили у Рівненському обласному центрі екстреної медичної допомоги. О 9:04 на місце виклику прибула бригада «екстренки». Медики побачили на зупинці громадського транспорту чоловіка — він лежав на лавці без ознак життя. За словами очевидців, чоловік раптово знепритомнів, впав та вдарився головою об землю. Свідки перенесли його на лавку та викликали «швидку». О 09:05 бригада негайно розпочала серцево-легеневу реанімацію. Завдяки швидким та злагодженим діям медиків, пацієнту вже о 09:09 вдалося відновити спонтанний кровообіг та дихання. Після цього чоловіка госпіталізували до ЦМЛ м. Рівне для подальшого лікування.
Позначка: Безпечне місто Рівне
Несанкціоновані салюти у Рівному: поліція розслідує
Поліція Рівного проводить розслідування щодо осіб, які запустили салюти у місті. Про інцидент стало відомо після повідомлення місцевої мешканки ввечері 24 лютого. Управління патрульної поліції Рівненської області та Рівненського райуправління поліції негайно розпочали пошуки тих, хто здійснив цей акт. Наголошується, що в умовах воєнного стану використання піротехнічних виробів, зокрема салютів і феєрверків, є суворо забороненим. Представники поліції Рівненщини закликають громадян дотримуватися встановлених обмежень, проявляти відповідальність та обережність. У разі отримання інформації про осіб, причетних до порушення, просять повідомляти на спецлінію 102.
Тоді і зараз: зміни у волонтерському русі Рівного за чотири роки війни
24 лютого 2022 року українці згуртувалися для допомоги постраждалим від повномасштабного вторгнення росії та підтримки українського війська. «Я лежала в Клеванському шпиталі, я хотіла зробити операцію на коліні, але не встигла, було запалення, потрібно було його пригасити, тому я приїхала сюди в піжамі, з самого ранечку, оце відчуття, коли я їду сюди по пустій смузі, зворотня смуга забита ланцюжком автомобілів», — директорка КЗ «Будинок ветеранів», волонтерка Віта Шинкаренко. Так, 24 лютого 2022 року пригадує волонтерка та директорка Рівненського будинку ветеранів Віта Шинкаренко. Розповідає: розуміла, що велика війна почнеться, тож намагалася готуватися до неї. У комунальному закладі відразу розгорнули волонтерський штаб: почали закупляти ліки, провізію, приймати іншу гуманітарну допомогу та розподіляти її. Волонтерка пригадує: тоді біля Будинку ветеранів був ажіотаж. «В перші два дні у нас тут люди стояли в черзі, просто реально стояли в черзі, люди незнайомі, що допомогти, були розставлені стелажі, завозилася допомога, хтось завозив сам, хтось шукав, хтось домовлявся. Люди приходили і говорили — я водій, в мене є бус на вісім людей, я можу вивозити людей закордон, я медсестра, якщо потрібна моя допомога я на пенсії», — директорка КЗ «Будинок ветеранів», волонтерка Віта Шинкаренко. Тоді волонтером був чи не кожен. Запити від військовослужбовців, територіальної оборони та тих, хто постраждав внаслідок нападу росії, не припинялися. Люди приносили все: одяг, їжу, техніку. «Підійшов чоловік, який там десь годину стояв, не може ніяк добратися, там сказати, каже: я вибачаюсь, вийдіть на хвилинку, я виходжу, він вручає ключ від швидкої 2019 року, ну тобто в 22, трьохрічна машина, мерседес, реанімобіль, каже візьміть, може вам де пригодиться, тому що на митниці стояли, людина привезла автомобіль вона не може його не розмитнити, нічого», — директорка КЗ «Будинок ветеранів», волонтерка Віта Шинкаренко. Тоді волонтерський хаб, який облаштували на базі Будинку ветеранів, допомагав з евакуацією, матеріальним забезпеченням, ліками населеним пунктам на Київщині, медзакладам зі східних областей України. Допомога надходила не лише від місцевих, а й з-за кордону, зокрема від діаспори. Пригадуючи події 2022 року Віта Шинкаренко розповідає, що зараз об’єм допомоги зменшився. «Впала допомога з-за кордону, практично, один відсоток від того, що заходило, один не більше, може і 0,5 від того, що заходило раніше, ті люди, які жили там по 20 років, діаспора, вони ще якось допомагають», — директорка КЗ «Будинок ветеранів», волонтерка Віта Шинкаренко. Віта Шинкаренко наголошує: хоча об’єм підтримки зменшився, зупинятися не можна, адже потреби наших захисників нікуди не поділися. Дрони, одяг, транспорт треба на вчора.
Освіта в Рівненській громаді за час воєнного стану
Чотири роки повномасштабної війни змінили життя кожного з нас. Зокрема, вторгнення забрало у дітей їхній безтурботний час. А ще тепер вони навчаються не в класах, а в укриттях. І все це під звуки сирен. «Ранок 24 лютого 2022 багато дітей пам’ятають досі. Замість дороги до школи — новини про війну. Замість звичних уроків — перші онлайн-заняття і розмови про безпеку. З того часу минуло чотири роки, і разом із країною вони навчилися жити і навчатися під час війни», — журналістка Анна Авдєєва. Повномасштабне вторгнення змінило освітній процес на 180 градусів. У перші дні після 24 лютого школи фактично завмерли. Освітяни згадують: тоді головним було не навчання, а безпека дітей і вчителів. Багато родин виїжджали, класи порожніли, а уроки проводили в онлайн-режимі. «Я пригадую свою першу смс. Я тоді була класним керівником 10-Б класу. І я написала їм, що ми будемо навчатися дистанційно через класрум. Але якщо раптом уроків не буде, то не буде. І діти мені всі, я написала «Слава Україні», вони мені всі відповіли «Героям слава». І ніхто не запитував, коли буде, чому не буде, як буде. Всі прекрасно розуміли», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. Та школи швидко стали не лише місцем навчання. Тут почали організовувати волонтерські штаби, допомагати військовим і підтримувати одне одного. Хтось плів сітки із домашніх речей, хтось робив коктейлі молотова. «Розпочинали ми із простого одягу, який самі приносили до школи. Різали на клаптики, ми ще не знали як це робиться правильно. Ми зняли в спортзалі волейбольні сітки, наплітали на них ткнини. Сітки були досить тяжкими. Не знали як то всьо вдосконалювати, але потрохи вдосконалювали», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. З часом довелося пристосовуватися до нових реалій. Відтак, зайшла мова про повернення дітей до класів. У школах почали облаштовувати укриття, переносити парти в підвали, запасатися водою, ліхтарями та всім необхідним, аби навчання могло тривати навіть під час тривог. Саме тоді у навчальних закладах поступово почали відновлювати очні уроки. «На сьогоднішній день усі заклади освіти, я кажу зараз і про дошкільні заклади освіти, і заклади загальної середньої, — забезпечені укриттями. Деякі заклади мають власні укриття, найпростіші, протирадиційні укриття чи сховища, а є такі заклади, які не мають підвальних приміщень, тому вони використовують укриття інших суб’єктів господарювання», — начальник управління освіти Рівного Андрій Мазур. Війна вплинула і на кількість дітей в школах. Учнів стало менше — частина родин виїхала за кордон або в інші міста. Така тенденція спостерігається і дотепер. Діти вийшли на очне навчання. Проте війна переслідує їхнє дитинство. Довготривалі тривоги та навчання у підвалі . Вчителі кажуть: попри всі труднощі, вони намагаються зберегти для учнів відчуття звичайного шкільного життя. «Я пам’ятаю, перша тривога і ми прийшли в укриття. Ми співали пісні. Ми співали, що не вмерла Україна. Ми співали гімн України. Ми підтримали одне одного. Дізналися, в кого там день народження з дітей. Вітали. Ми намагалися дуже оптимістично до цього всього ставитись. Хоча було надзвичайно важко», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк. Окрім того, школи та діти і досі намагаються допомагати та працювати на перемогу. Влаштовують благодійні ярмарки для підтримки наших військових, досі плетуть сітки та шиють плитоноски. «24 лютого змінив весь світ. Не виключенням став і наш Квасилівський ліцей. Спочатку повномасштабного вторгнення у Квасилівському ліцею всі учні, батьки та працівники доєдналися до допомоги Збройним силам України. Ми систематично проводимо ярмарки на підтримку Збройних сил України. Виручені кошти ми віддаємо нашому волонтерському центру, який має назву «Ніжна броня». Також закуповуємо генератори, реби, закуповуємо необхідне обладнання для хлопців та пересилаємо», — директор Квасилівського ліцею Сергій Валага. Ці діти подорослішали швидше, ніж мали б. Вони знають, що таке повітряна тривога, укриття і новини про війну. Та, попри все це, продовжують навчатися, мріяти і будувати плани на майбутнє. Щороку до шкіл приходять першокласники, а одинадцятикласники залишають їхні стіни і роблять перший крок у доросле життя.
Чотири роки великої війни: як вистояли медики Рівного
24 лютого 2022 року змінило роботу всіх медичних закладів країни. У перші дні повномасштабного вторгнення лікарні функціонували в умовах невизначеності, під звуки сирен та з підвищеним навантаженням. «Чотири роки тому Україна прокинулася від вибухів. Повномасштабне вторгнення росії змінило життя кожного та розділило на до та після. Медики ж із перших годин війни стали на свій — медичний — фронт», — журналістка Олеся Мороз. 24 лютого 2022 року для колективу однієї із лікарень Рівного розпочалося з тривожних дзвінків і термінових зборів. Уже в перші години повномасштабного вторгнення росії в Україну медзаклад перейшов у посилений режим роботи. «Першочергове, що було це оцінка наших резервних запасів — це є електроживлення, в нас генератор ще був встановлений, в нас були запаси палива, також продукти харчування запас і оцінка того, що необхідне. Це медикаменти, які мали б бути. Ми розуміли, які ми маємо запаси і що ми маємо ще докупити. Щоб зробити все, аби себе захистити», — директор лікарні Олександр Шегера. Першими викликами стали невизначеність і напруга. Медики готувалися до різних сценаріїв. «Ми вже тоді зрозуміли, що нам треба буде надавати допомогу для людей, які постраждали від цієї війни. Відповідно ми вже спланували роботу відділення. Спланували ці палати, які могли б ми використовувати для пацієнтів, які могли б до нас поступати. Перший пацієнт до нас почав поступати в травні 2022 року», — директор лікарні Олександр Шегера. У лікарні облаштували укриття для пацієнтів і персоналу, переглянули маршрути евакуації, провели інструктажі з надання допомоги в умовах надзвичайних ситуацій. «Ми не знали, що буде, ця невідомість нас лякала, але ми мусили підготуватися. Ми проводили навчання серед персоналу, серед сортування поступаючих, навчання невідкладної допомоги ми запрошували до нас різні організації по навчанню і розробляли всі плани, евакуації і надзвичайних ситуацій, в нас цей час ішов саме на це», — заступниця медичного директора з медсестринства Ніна Нестерук. У перші тижні війни довелося швидко адаптуватися. Медики працювали цілодобово. З’явилися нові виклики — лікування поранених військових, психологічна підтримка пацієнтів, робота в умовах постійних повітряних тривог. «Ми зробили в укритті повністю і вентиляцію, і обігрів, і електропроводку, і поставили ліжка, в нас там є операційна, є реанімаційні палати, є палати для пацієнтів, які можуть там перебувати», — директор лікарні Олександр Шегера. З часом лікарня почала змінюватися системно. Оновили обладнання, розширили можливості, налагодили співпрацю з волонтерами та благодійними організаціями. «Завдячуючи нашим партнерам з інших країн у нас покращилось матеріальна база, в нас відкрився центр реабілітації, ментального здоров’я», — заступниця медичного директора з медсестринства Ніна Нестерук. Окремим напрямком стала реабілітація — як фізична, так і психологічна. Лікарня поступово перетворилася на багатопрофільний центр допомоги, де підтримку отримують і військові, і цивільні. Сьогодні, через чотири роки великої війни, медики зізнаються: працювати стало інакше, але не легше. Усі навчилися швидко приймати рішення, робити все злагоджено та бути витривалими. Попри втому й втрати, вони продовжують займатися своєю справою — рятувати життя. «Робота в нас стала більш інтенсивніша, тобто більш відповідальна, тому що ми маємо надавати допомогу і скоріше надавати цю допомогу, тобто для пацієнтів», — директор лікарні Олександр Шегера.
Концерт Оксани Білозір у Рівному: Теплий Вечір з Улюбленими Піснями
У Рівному відбудеться концерт Оксани Білозір 3 березня 2026 року о 19:00 в Рівненському міському Будинку культури. Про це повідомили організатори заходу.
Оксана Білозір виступить у Рівному з ексклюзивною концертною програмою «Не в тому річ». Глядачів чекає теплий вечір улюблених пісень у виконанні неперевершеної Оксани Білозір та band FEST.
До програми «Не в тому річ» увійшли композиції про випробування долі і силу духу, про кохання, світлі почуття та радість життя. Усі вони пронизані надією й вірою в добро. Атмосфера концерту, душевне спілкування і тепло сцени створять відчуття справжнього родинного свята.
Оксана Білозір — знакова постать української культури і справжня хранителька пісенної душі народу. У її творчості органічно поєднуються класичні естрадні традиції, особисті переживання та щирі почуття. Кожна пісня артистки — цілий світ, справжній та чуттєвий.
Як Рівне підлаштувалося під нові воєнні реалії?
24 лютого. День, який змінив життя кожного українця. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Рівно чотири роки тому російська федерація здійснила збройний наступ на Україну та розпочала велику війну. З того дня Рівне стало тилом для тих, хто ховався від війни зі Сходу. 24 лютого 2022 року о 5 годину ранку пролунали перші сирени в столиці України. Почалося повномасштабне вторгнення росії в нашу державу. Люди стали масово виїжджати зі Сходу та Центральної частини України на Захід. Страх та паніка. Чималі черги утворилися біля банків, магазинів, АЗС та аптек. Ніхто не знав, що буде далі. Рівненська громада стала однією з тих, яка приймала внутрішньо-переміщених. «Коли пройшла оця перша хвиля переживань, турботи, до нас почали приїжджати внутрішньо переміщені особи. І ми були першими, хто їх зустрів. Якщо на 24 лютого в Рівненській громаді було 1610 таких людей, то практично вже до травня було 17 тисяч. Люди їхали: і Київська область, і Чернігівська область, і Макарівський район. Не було враження, що їде Схід, а їхала вся Україна», — директорка Департаменту соціальної та ветеранської політики РМР Олена Петрик. Того дня, пригадує Олена Петрик, рівняни згуртувалися як ніколи. Усі допомагали чим могли: волонтерили, приносили одяг, ліки та плели сітки. Багато людей йшло до центрів служби крові. Адже кожен розумів, наскільки це важливо. «Вже зареєструвалося 122 людини і ще в коридорі десь близько 25, а може навіть і більше людей. Зазвичай ми працюємо за графіком до третьої години, але сьогодні, звичайно, до останнього як то кажуть донора», — завідуюча відділом організації та методичного забезпечення Ніна Стиків. І хоч всі були налякані невідомістю, продовжували працювати задля спільної перемоги. Свої спогади за лютий 2022 року розповідає і пан Володимир. «За тиждень до початку вторгнення стало вже чітко зрозуміло, до чого іде. Як раз я був викладачем в університеті в Києві, але вирішив поїхати до свого рідного міста Чернігова, який, так виглядало, мало опинитися в оточенні. Чесно скажу, я боявся, що з дня на день це почнеться, і я не встигну. Я поїхав до рідного міста, щоб мобілізуватися, оскільки два майдани за спиною, пізно бігати від ворога», — начальник служби військового капеланства 21-го армійського корпусу Володимир. Задля безпеки населення на виїздах з Рівного встановлювали блокпости. Кожну автівку, яка в’їжджала в місто, перевіряли правоохоронці. Тоді до встановлення блокпостів долучилися і приватні підприємці. Усе вдалося зробити упродовж кількох годин. «До нас звернулась нацполіція, для того, щоб ми забезпечили ці блокпости. Ми їх встановили, швидко відреагували. Дуже дякую, хотілося б подякувати підприємствам, які дійсно розуміючи загрозу, яка нас очікує, вони швидко зреагували. Ми забезпечили їх перш за все — це блокпостами, це будівельні матеріали, такі блоки фундаментні. Доставили туди техніку», — секретар Рівнеради Віктор Шакирзян. З часом паніка спала. Рівняни навчилися жити в умовах війни. За кілька тижнів ажіотажу біля банків, магазинів та АЗС не було. Люди продовжували волонтерити та працювати, що роблять і на п’ятий рік війни. В згадку про тих, хто віддав своє життя за свободу України, та всіх, хто продовжує боротьбу на полі бою за нашу Незалежність, 24 лютого почали відзначати Національний день молитви в Україні, до якої долучилися і на Рівненщині. У Свято-Покровському кафедральному соборі відбулася міжконфесійна молитва за мир та злагоду у нашій державі. «Впевнений, що в той день, коли розпочалася війна, не було таких людей, які не просили Бога допомоги, щоб бути здоровими, бути неошкодженими, молилися за своїх дітей, за своїх близьких, телефонували один до одного, просили один одного про допомогу, а саме основне про допомогу Господа», — секретар Рівненської єпархії ПЦУ Петро Мартинюк. Цей день, 24 лютого, назавжди закарбується в пам’яті українців. День, коли життя повністю змінилося. Зараз же від перших хвилин страху не лишилося і сліду. Українці перейшли до активного спротиву, який триває і донині.
Зростає кількість ДТП у Рівному: причиною невдача водіїв
У Рівному спостерігається значне збільшення кількості дорожньо-транспортних пригод. Про це повідомили у Департаменті муніципальної варти Рівненської міської ради. Інспектори відділу «Центр безпеки громади» Департаменту муніципальної варти, використовуючи систему відеоспостереження «Безпечне місто Рівне», зафіксували численні ДТП. Причиною цих аварій стала неуважність водіїв.
Героя України Присвоїли Після Смерті: Капітан з Рівного
Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» присвоїли капітану Олександру Андрійовичу Подвишенному (посмертно). Відповідний Указ №142/2026 підписав Президент України В. Зеленський, сьогодні, 24 лютого. «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ПОДВИШЕННОМУ Олександру Андрійовичу – капітану (посмертно)». Олександр Подвишенний народився 14 липня 1993 року у Рівному. Навчався в 11-й школі та Педагогічному ліцеї при РДГУ. Пізніше — в Острозькій академії за спеціальність «Літературна творчість». Під час навчання в аспірантурі Олександр досліджував творчість Уласа Самчука. Цікавився журналістикою: дописував у регіональних та всеукраїнських медіа, працював позаштатним кореспондентом газети «День». Паралельно писав вірші — у його доробку три поетичні збірки. У 2017-му стажувався у комітеті Верховної Ради України з питань оборони. Олександр проходив строкову службу в армії. Був учасником Революції Гідності, пізніше у складі Добровольчого українського корпусу брав участь в антитерористичній операції. Перед початком повномасштабного вторгнення долучився до лав територіальної оборони, був випускником «Вишколу капітанів». За словами дружини Олександра, захист України він називав своїм обов’язком, а оскільки під його командуванням була ціла рота — усвідомлював ще більшу відповідальність. Цінував своїх побратимів, був товариським, щирим, водночас принциповим та сміливим. До початку повномасштабного вторгнення чоловік вів активну громадську діяльність. Окрім поезії любив спорт, багато читав і подорожував. «Ніколи не здаватися в полон, ніколи не зрадити присягу українській Нації. Тоді, коли важко, коли безвихідь, коли немає надії — боротися і йти всупереч усім але. За нами наші родини, наша Батьківщина, все святе та недоторкане… Здобути, або не бути. Зі щитом, або на щиті. Шлях воїна — це йти до Кінця», — такі слова написав Олександр на своїй сторінці у соцмережі незадовго до останнього бойового виходу. На жаль, 30-річний капітан Олександр Подвишенний загинув 30 травня 2024 року під час виконання бойового завдання у Херсонській області. Тривалий час боєць вважався зниклим безвісти. Захисника поховали 13 грудня 2025 року на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі.
Зрадники: Трьох колабораціоністів засудили у Рівному
За матеріалами Служби безпеки України заочно засуджено ще трьох осіб, які добровільно перейшли на бік держави-агресора та сприяли окупаційній владі. Про це повідомили в Управлінні СБ України в Рівненській області. Зокрема, до 15 років позбавлення волі засуджено 69-річного мешканця Луганської області, який погодився на співпрацю з окупаційною адміністрацією. Спочатку він очолив так званий «Луганський кадетський корпус імені маршала авіації Олександра Єфімова», а згодом обійняв посаду «заступника директора Республіканського козачого кадетського корпусу імені маршала авіації Олександра Єфімова зі спортивної роботи». Суд визнав його винним за ч. 1 ст. 111, ч. 3 ст. 111-1, ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України (державна зрада та колабораційна діяльність). Також за матеріалами СБУ до 15 років позбавлення волі засуджено 41-річного жителя тимчасово окупованого Криму. Після незаконної окупації півострова він добровільно брав активну участь у проведенні пропагандистських заходів серед мешканців м. Красноперекопськ на підтримку незаконного «референдуму» щодо входження АР Крим до складу рф. Крім того, як представник партії «єдіная росія», зловмисник був обраний депутатом першого та другого скликань так званої «Красноперекопської міської ради», де організовував заходи з матеріально-технічного забезпечення окупаційних військ держави-агресора. Суд визнав його винним за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада). Ще одна засуджена — 56-річна жителька тимчасово окупованого півострова, яка добровільно обійняла посаду так званої «голови адміністрації Бахчисарайського району АР Крим». Встановлено, що вона брала активну участь в організації та проведенні незаконного голосування під час виборів президента рф на території Бахчисарайського району. Суд визнав її винною за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада) та призначив покарання у вигляді 14 років позбавлення волі.