Право – Сторінка 5 – УкраїнаOnline

Міністерство Оборони отримало право завершувати будівництво фортифікаційних споруд

Міністерство оборони України тепер зможе самостійно завершувати будівництво оборонних споруд, які не були завершені державним замовником. Про це повідомили в Міністерстві оборони України.

«Таким чином Міноборони зможе самостійно завершувати будівництво критично важливих об’єктів на стратегічних напрямках. Своєчасне введення в експлуатацію фортифікаційних об’єктів дозволить мінімізувати втрати серед військовослужбовців», – йдеться в повідомленні установи.

Зміни дозволяють ліквідувати «довгобуди» на критичних напрямках фронту та сконцентрувати управління фортифікаційними об’єктами у руках військових. Якщо державний замовник не може завершити будівництво, він може передати об’єкт на баланс Міноборони, надіславши письмове повідомлення з обґрунтуванням причин, проєктну документацію, акти виконаних робіт та довідку про вартість. Протягом 10 діб Міноборони має повідомити замовника про рішення. Відмова можлива лише у разі відсутності обґрунтування або документів. Після згоди замовника оборонне відомство формує комісію та приймає споруду на баланс.

Довідково: зміни внесені до Порядку передачі, прийняття, утримання, обслуговування та охорони військових інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2024 року № 514.

Одинадцятирічний хлопець з Рівного досяг ремісії після лікування лімфоми Ходжкіна

Шість місяців боротьби, чотири курси хіміотерапії, безсонні ночі та сльози. Сьогодні в родині Сухораб панує радість. 11-річний Іванко досяг стану ремісії та переміг лімфому Ходжкіна. Це 11-річний Іванко. Він поборов рак. Каже: емоції, коли йому повідомили про цю радісну новину, були неймовірними. Я був дуже радий і сказав, що нарешті настала ремісія, – поборов рак Іван.
Розповідає: найперше, що він хоче зробити, коли приїде додому, – це зайти в свою кімнату на пограти в ігри на ноутбуці. А для дітей, які продовжують боротись із хворою, побажав:

Коли мама Іванка Алла згадує останні пів року, її голос тремтить. Проте сьогоднішні сльози від радості. Нарешті ми досягли стану ремісії. Хочу сказати всім дякую, хто в цих важких 6 місяців був з нами, поруч, всім, хто нам допомагав. Ми це зробили, ми перемогли цю хворобу, – мама Івана Алла Сухораб.
Пів року тому сину пані Алли поставили діагноз лімфома Ходжкіна, тоді ця новина прозвучала зовсім несподівано, адже до лікарні приїхали через пневмонію. Здавалося, звичайне обстеження. Але додаткові аналізи показали страшну правду. Шок, це дуже легко сказано. Тому що дитина спортивна, дитина активна. Шість років займався футболом на той момент.
Попереду були шість місяців лікування і чотири курси хіміотерапії. Виснажливі процедури, очікування результатів, страх невідомого. Та найбільше маму дивувала сила волі її сина. Іван сприйняв усе по-дорослому. Те, чого не розуміли, читали разом. Розбиралися, ставили питання, шукали відповіді. Вчилися жити з новою реальністю. Пані Алла каже: були моменти, коли вона відчувала повний відчай. Жінка вдячна, що поруч були ті, хто боровся разом із ними.
Хлопчик вів активний спосіб життя, любив рибалити, збирати гриби, також відвідував тренування з футболу. За кілька місяців до страшної звістки почав займатися у футбольній академії Верес. Часу, який провів із командою, було достатньо, аби встигнути запам’ятатися своєю наполегливістю та характером, розповідає тренер Антон Литовченко. Я думаю, що це його такий характер, якщо він переміг тут, то він буде перебагатити завжди. Це головне, як кажуть, в голові все йде. Якщо в голові він з таким сильним характером, не опустив руки, не здався, то я думаю по житті у нього буде все добре. Це, як можна сказати, такий другий день народження, така звістка, – тренер ФА “Верес” Антон Литовченко. Далі у планах сім’ї життя – справжнє, активне, наповнене мріями. Зокрема хочуть поїхати туди, де ще не були та побачити нові місця.

Пенсіонери без доплат: на Дубровиччині люди змушені доводити право на «чорнобильські» виплати

А віз і нині там. На Дубровиччині не вщухає хвиля невдоволення серед пенсіонерів, яких позбавили «чорнобильських» доплат. Згідно із законом, надбавки передбачені лише для непрацюючих пенсіонерів, які постійно проживали в зонах радіоактивного забруднення у 1986-1993 роках. Та з кінця 2024 року ці кошти почали затримувати. Усе, як пояснювали в Уряді, через війну та перегляд «чорнобильської» політики. Проте з року в рік проблема лише загостшується. Нині, щоб отримати свою законну «чорнобильську» доплату пенсіонерам потрібно ще довести, що вони проживають у чорнобильській зоні. Зібралися, аби їх почули. Вже не перший день у Дубровиці пенсіонери оббивають пороги місцевої влади. Причина все та ж — вже понад рік вони не отримують «чорнобильської» надбавки до пенсії. А все через те, що їм тепер необхідно довести своє місце проживання в радіаційній зоні. Пані Надія приїхала із села Бережки. З купою паперів, де описано чи не кожний рік її життя, вона ходить в різні установи. Втім, чіткої відповіді ніде так і не отримала. «Ну де, де ділася наша інформація? Заходиш у міграційну службу у нас у Дубровиці, в нас відомості нема, звертайтеся в територіальну громаду. Зверталися в тергромаду — в нас відомостей нема. То я хочу того, щоб донести до нашої влади, до наших депутатів, до наших міністрів, до нашого президента, який обіцяв підтримувати наш український народ. Мій висновок такий на даний час: це йде геноцид української нації, це йде знищення нашого корінного населення», — пенсіонерка Надія Алексєєвець. Згідно із новим законодавством, доплату у розмірі понад 2 тисячі гривень до основної пенсії, всі не можуть отримати. Бо необхідні дані беруть із єдиного державного демографічного реєстру. А, як виявилося, у нього потрапляють дані за останнім зверненням особи. Пан Віктор теж став заручником цієї ситуації. Каже: вже рік не отримує доплат. «Чого нема 2500 грн, не 2360, а зараз 2500. Чого їх нема? Куди не звертаєшся, отказ 100 процентовий. Треба реєстр, треба реєстр. А що я должен той реєстр робить був чи хто?» — пенсіонер Віктор Колотовченков. Ще однією, хто зіткнувся з такою проблемою є пані Тетяна. Жінка теж не отримує доплату до пенсії за проживання в «чорнобильській» зоні. Каже: куди тільки не зверталася — все безрезультатно. «Я весь час проживала в цій зоні, працювала, виховувала дітей. Чому мене нема в реєстрі? Це питання до органів влади. Як це вони так відносяться до людей, що люди пропали з реєстрів? Чому я повинна доказувати, що я тут постійно проживаю? На це є компетентні органи, на це є влада, хай вони доказують, чого мене нема в реєстрах», — пенсіонерка Тетяна Нечвидна. Як зазначає начальниця юридичного відділу Дубровицької міської ради Оксана Драган, уся проблема в тому, що наявна документація не містить точної адреси, де людина проживала. Та додає: пояснення свідків не беруться до уваги. «Законодавством передбачено, що в реєстрі територіальної громади дані про реєстрацію осіб вносяться виключно на основі даних паспорта або даних будинкової книги. На жаль, інших підстав, немає. Було б дуже влучно, включити таку підставу як по господарській книзі. Бо 80 % людей — це є люди із сільських населених пунктів. І на сьогоднішній день дані погосподарської книги заборонено вносити до реєстру територіальної громади», — начальниця юридичного відділу Дубровицької міської ради Оксана Драган. Аби люди не обурювалися та чекали якогось вирішення цієї ситуації, на думку більшості пенсіонерів, їх почали годувати обіцянками «щось вирішити». Як зазначила директорка Департаменту соціальної політики облдержадміністрації Роза Слободенюк, на сьогодні усі звернення опрацьовуються. «На розгляді у комісії зараз перебуває теж ще певна кількість звернень. Найближчим часом планується ще чергове засідання і відповідно будуть прийняті рішення. Всі рішення, які будуть прийняті надсилаються до територіальної громади, оскільки саме територіальна громада має здійснити певні дії щодо внесення даних до реєстру вже за результатами роботи комісії», — директорка Департаменту соціальної політики РОДА Роза Слободенюк. Нагадаємо, що щомісячну доплату отримують непрацюючі пенсіонери, які постійно проживали і працювали на момент Чорнобильської катастрофи або до 1 січня 1993 року, і мають офіційний статус постраждалих. Якщо пенсіонер залишив територію відселення або працевлаштувався поза її межами, виплата автоматично припиняється. У свою чергу, з 1 січня 2026 року доплата до пенсій становить 2 595 гривень. І такі доплати на сьогодні отримують ті, хто таки «знайшовся» в реєстрах. «Виплата доплати в зоні обов’язкового безумовного відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання або у разі працевлаштування особи. Відповідно тоді така доплата виплачуватися припиняється», — заступниця начальника головного управління ПФУ в Рівненській області Тетяна Панащук. На сьогодні єдиний вихід для жителів Дубровиці повернути свої законні виплати — це довести офіційно своє проживання у радіаційній зоні, аби потрапити нарешті у реєстр. Адже, за це все несе відповідальність територіальна громада.

П’ять Героїв Рівненщини, які повернулися додому

Підтверджено загибель п’ятьох військовослужбовців, які вважалися зниклими безвісти. Івана Сташківа з Острозької громади, Андрія Кушніра із Зорянської громади, Олександра Жучені із Сарн, Руслана Макаренка з Каноницької громади та Олега Півня з Рівного. Про це повідомили у громадах. Підтвердилася загибель Івана Мироновича Сташківа, 11.09.1987 року народження, жителя села Плоске Острозької громади. Захисник загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання на Донецькому напрямку. З 26 вересня 2025 року Іван Миронович вважався зниклим безвісти за особливих обставин. Зорянська громада в скорботі — підтвердилася загибель Андрія Михайловича Кушніра, 1984 року народження, жителя села Грабів. Андрій став на захист України від початку повномасштабного вторгнення та гідно ніс військову службу у найгарячіших точках бойових дій. 22 січня родині було повідомлено про те, що він зник безвісти. На жаль, згодом підтвердилася найболючіша звістка — Андрій загинув 20 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на території Харківської області. Підтвердилася загибель 50-річного солдата Олександра Миколайовича Жучені, жителя міста Сарни. «У мирному житті Олександр був людиною праці й сили духу. За освітою — механізатор меліоративних робіт, за покликанням — тренер із греко-римської боротьби. Він виховував молодь, передавав не лише спортивні навички, а й характер, дисципліну, віру в себе. Для багатьох він був наставником, для рідних — надійною опорою, для друзів — людиною, яка завжди поруч», — зазначили у міськраді. У перші дні повномасштабного вторгнення Олександр вступив до лав Збройних сил України. Проходив службу у військовій частині А1590, де його знали під позивним «Жук». Пережите на війні він не переносив у родинне життя. Повертаючись додому, намагався бути спокоєм і опорою для близьких, не говорив про біль і не скаржився, оберігаючи рідних від зайвих тривог. Умів підтримати жартом, влучним словом, простим і щирим: «Я поруч». Саме таким — добрим, відкритим, щирим і комунікабельним — Олександра пам’ятатимуть усі, хто його знав. 21 лютого 2025 року внаслідок скиду боєприпасу з ворожого БПЛА в Сумській області Захисник зник безвісти. 3 лютого 2026 року родина отримала болюче підтвердження — Олександр Миколайович загинув, виконуючи бойове завдання. На Героя вдома чекали донька Аліна, онучка Єва та брат Іван. Майже рік родина жила між надією і тривогою, щодня чекаючи звістки, молячись і вірячи, що він повернеться додому. 2 листопада 2023 року в Пологівському районі Запорізької області загинув Руслан Макаренко, житель Новаків. Захисник служив у в/ч А 2582 стрільцем-десантником. Військовослужбовець вважався зниклим безвісти за особливих обставин. 13 лютого Рівне попрощається із військовослужбовцем Олегом Півнем. Він народився 15 квітня 1983 року в селі Милостів Рівненського району. Навчався у 19-й школі в Рівному, а згодом здобув фах столяра у першому училищі. Після навчання працював майстром з обслуговування автомобілів. На початку повномасштабного вторгнення Олег добровольцем приєднався до лав Збройних Сил України. «Це було його свідоме рішення — захищати свою родину, країну, щоб ми були вільні. Навіть коли чоловік приїздив у відпустку, постійно думав про своїх побратимів. Він завжди першочергово переживав за інших. Олег був прекрасним чоловіком, люблячим батьком, сини були для нього найбільшою гордістю», — розповіла дружина Захисника. 41-річний солдат Олег Півень загинув 5 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. Із найрідніших в Олега залишилися дружина, двоє дітей та батьки. Прощання з Олегом Півнем відбудеться у п’ятницю, 13 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу проведуть у Свято-Покровському соборі. Поховають військовослужбовця на кладовищі «Нове» в обласному центрі.

Від учителя до командира дронів: історія бійця із Рівненщини

Вчитель з Вербської громади став одним із незамінних у батальйоні безпілотників 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Його історію розповіли у ББпC Black Raven 93 у рубриці «Faces of Black Raven». Символічний вступ у ЗСУ До ЗСУ колишній учитель малювання, трудового навчання та інформатики вступив символічно — 1 вересня, у День знань. Потім — навчання у Великій Британії і вибір бригади. «Брат тоді вже був місяць у 92-й і казав: тут холодярці нормально так хєрають 3,14дерів. Так я й потрапив у другий мотопіхотний, гранатометником. Хоча домовлялися навпаки — я в 92-гу, він у 93-тю (за роками народження). Вийшло з точністю до навпаки (сміється)». Бойове хрещення — Бахмут «У перший же день — ближній бій із вагнерівцями, на об’їзній ми були тоді. Загалом, добряче так клали їхню піхоту, але й самі зазнали серйозних втрат: з усього взводу на ротацію вийшло лише п’ятеро». Другий захід у Бахмут — то вже були вуличні бої. «Деякі епізоди не для загалу. Але одне скажу — диво, що лишився живим». Потім — кілька місяців шпиталів після поранення. Частину уламків дістали, але алюміній так і залишився у тілі. Відновлення та нові ролі Після відновлення — знову навчання, і робота вже снайпером на Кліщіївсько-Андріївському напрямі: прикриття штурмів, розмінування посадок і т.д. А у безпілотники потрапив випадково. «У батальйон прийшла рознарядка на курси. Записали мого товариша, але він пішов у СЗЧ. Тож замість нього відправили мене». У підрозділі спершу опановував «кажана», далі — FPV, а перші бойові виходи здійснював мавіководом. Швидко став головним сержантом взводу, а згодом — командиром. Про колектив і дисципліну «За рік у нас не було жодного 200-го, жодного важкого 300-го, жодного переведення чи СЗЧ. Колектив дисциплінований і дружний — всі тримаються купи». Мій головний недолік? Мабуть, що хочу все робити сам. Хлопці добре знають основи, але щоб глибше зануритися — треба технічні знання. Я з кодами працював у цивільному житті, тож мені не складно. А у нас — будівельники, продавці… Не змушуватимеш же їх вивчати програмування. Хоча якби у взводі був ще один знавець дронів від «А» до «Я» — було б простіше». Взаємопідтримка та правила «У нас кожен може підстрахувати іншого. Я теж воюю нарівні із хлопцями, попри командирські обов’язки. І в нас є правило: шеврон отримуєш тільки після першого знищеного ворога. Пам’ятаю, один із пілотів двічі підходив після уражень — але забував вмикати окуляри, тож відеопідтвердження не було і шеврон не отримував. Зате тепер про окуляри не забуває». «Я накази не віддаю — мої хлопці не собаки, щоб служити, а воїни. Моє завдання — зробити так, щоб вони мали все потрібне для якісної роботи. І авторитет не погонами вимірюється. Хоч я офіцер, але знаки розрізнення навіть не ношу — не одразу й знайду, якщо треба». Рефлексії про війну та майбутнє «Не думав, що війна затягнеться. Спершу здавалося — рік-два, і все. А тепер ніхто не скаже, коли кінець. Я знаю, за що воюю. Хоч я із заходу, але на сході — багато моїх рідних, які пережили окупацію Куп’янська». «Нас і росіян неможливо порівняти. Вони — раби. Ми — вільні. Тут ніхто не воює за владу. Сьогодні вона одна, завтра — інша. І я вірю, що Україна знайде свою ідею і стане справжньою Державою у широкому сенсі цього слова — такою, де кожен житиме гідно».

Рівненська бабуся вирушає до Німеччини, щоб зустрітися з правнуками

У Сарненському відділі УДМС у Рівненській області було оформлено та видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон Валентині Сергіївні, яка народилася у 1945 році та проживає в селі Катеринівка.

80-річна Валентина Сергіївна має велике бажання здійснити подорож до Німеччини з метою зустрічі з правнуками. «Мрії не мають віку, а родинні зустрічі — безцінні», – повідомили у Міграційній службі Рівненської області.

У Рівному розширено спектр адміністративних послуг для сімей з дітьми

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо надання державної допомоги сім’ям з дітьми» від 05.02.2026 №169, розширено послуги, доступні через центри надання адміністративних послуг. Інформацію про це надали у пресслужбі Центру надання адміністративних послуг у Рівному. Тепер у ЦНАПі міста Рівного можна подати документи та заяви для отримання призначення допомоги, зокрема, допомоги для догляду за дитиною до досягнення нею однорічного віку, та «єЯсел». Прийом заявок на ці види допомог здійснюється відповідно до законодавства України. Для подачі заявок та документів щодо призначення державних допомог сім’ям з дітьми необхідний попередній запис. За будь-які питання звертайтеся до Call-центру за номером (0362) 40 00 43 або до гарячої лінії відділу інтегрованих послуг за номером (097) 143 00 43.

Реформа пільгових перевезень: основні зміни

Реформа пільгових перевезень — одне з тих рішень, які давно назріли, але потребують зваженого і відповідального підходу з боку держави. У Міністерстві розвитку громад та територій України відповіли на поширені запитання. Законопроєкт №5651-2 пропонує системну відповідь на багаторічну проблему пільгового проїзду — коли пільга гарантована законом, але не підкріплена прозорими правилами, обліком і фінансуванням.

1. Що конкретно зміниться після ухвалення закону? Реформа змінює сам підхід до користування пільгами — від посвідчень і конфліктів до зрозумілого фінансового механізму. Сьогодні пільговик змушений пред’являти посвідчення водієві та доводити своє право на проїзд. Після ухвалення закону: пільговик користується банківською карткою, на яку нараховуються кошти на пільговий проїзд. Тобто у транспорті не потрібно буде показувати посвідчення, а достатньо буде прикласти картку — так само як і будь-який інший пасажир. Тобто поїздка автоматично буде фіксуватись, а перевізник отримуватиме оплату. У результаті немає конфліктів із водіями, пільга працює без принижень і пояснень, перевізник отримує гарантовану оплату за поїздку, а держава й громади бачать реальну кількість поїздок. Інакше кажучи, реформа переводить пільговий проїзд із «паперової» площини в фінансову та цифрову, де кожна поїздка має підтвердження і оплату.

2. Чи скасовує законопроєкт №5651-2 чинні пільги? Ні. Законопроєкт не скасовує і не скорочує жодної пільги. Він запроваджує механізм їх реальної реалізації — щоб пільга працювала не на папері, а в транспорті.

3. Хто і за рахунок чого фінансуватиме пільговий проїзд? Законопроєкт передбачає збалансовану модель, напрацьовану спільно з Асоціацією міст України. Пільги ветеранів війни — фінансуються з державного бюджету (обсяг визначатиме Уряд спільно з Мінветеранів). Інші категорії — фінансуються громадами в межах їх фінансової спроможності. Окремі пільги — за рахунок відповідних державних органів. Тобто відповідальність чітко розмежована, без «перекладання» витрат.

4. Чи потребує реформа додаткових коштів із держбюджету? Так, але обґрунтовано і поетапно. Для реалізації реформи потрібен запуск Єдиної автоматизованої системи обліку оплати проїзду (ЄАСООП). Орієнтовно йдеться щонайменше про 60 млн грн за розробки та запуску відповідної системи протягом двох років. З урахуванням розширеного функціоналу ЄАСООП (облік пільг, компенсацій, контроль, обмін із державними реєстрами) потреба може бути вищою, але ці витрати одноразові, створюють інфраструктуру прозорості, дозволяють уникнути системних втрат у майбутньому.

5. Чи є ризик, що компенсації будуть неповними або із затримками? Законопроєкт усуває головну причину затримок — відсутність обліку. Кожна пільгова поїздка фіксується в системі. Періодичність перерахування коштів визначається Кабінетом Міністрів. Компенсація базується на фактичних даних, а не «середніх нормах». Це принципово інша модель, ніж нинішня.

6. Чи не перекладає законопроєкт відповідальність на громади? Ні. Законопроєкт розроблявся з врахуванням позиції Асоціації міст України, органів місцевого самоврядування та перевізників. Громади самі визначають обсяг гарантій для пільговиків (крім ветеранів), платять лише за реально здійснені поїздки та отримують інструменти планування маршрутів і витрат.

7. Як реформа захищає людей з пільгами? Для людини реформа означає відсутність конфліктів із водіями, відсутність «доведення» права на пільгу та зрозумілий і простий механізм користування. Пільга реалізується через банківську картку, яку вже мають майже всі отримувачі пенсій і соцдопомоги. У разі втрати картки її можна заблокувати в банку, отримати нову, перереєструвати через ЦНАП.

8. Чи працюватиме система у разі технічних збоїв або без інтернету? Так. Територіальні системи обліку (АСООП) можуть працювати офлайн. Передбачено, що дані мають накопичуватись та передаватись після відновлення зв’язку. Це вже застосовується в існуючих транспортних системах.

9. Як законопроєкт гарантує оплату перевізникам? Ключовий принцип реформи: кожна поїздка оплачується. Незалежно від того, пільговик чи платний пасажир: пасажир прикладає картку, система фіксує поїздку; перевізник отримує оплату. Це знімає фінансові ризики та конфлікти.

10. Чому передбачено перехідний період до 1 липня 2028 року? Перехідний період потрібен, щоб впровадження було поступовим. Йдеться про розробку підзаконних актів, проведення конкурсів органів місцевого самоврядування та обласними адміністраціями на визначення операторів територіальних систем обліку оплати проїзду, монтаж обладнання та підключення до національної системи обліку та оплати проїзду, реєстрацію пільговиків. Це реалістичний, технічно обґрунтований графік.

11. Що станеться, якщо законопроєкт не буде ухвалений? Відмова від реформи означатиме збереження системи, яка вже не працює. На практиці це призведе до: подальшого зростання конфліктів у транспорті між водіями та пільговиками; збільшення кількості відмов у пільговому проїзді, зокрема для ветеранів; фінансового виснаження перевізників, які виконують соціальну функцію без компенсації; згортання або припинення маршрутів із високою часткою пільгових пасажирів; посилення соціальної напруги та втрати довіри до держави; ускладнить перехід на європейську модель організації перевезень пасажирів.

На Дубровиччині немає харчування через брак фінансування

Заручники ситуації. На Рівненщині не вщухають обурення батьків щодо шкільного харчування дітей-«чорнобильців». Найгостріше це відчутно на Сарненщині. А все через те, що там дітей у навчальних закладах не годують. Хоча закон про безоплатне чорнобильське харчування ніхто не відміняв. Гроші є, а харчування немає. Мама четвертокласниці Селецького ліцею Дубровицької громади говорить, що школярі не отримують гарячих страв. Востаннє їх годували у навчальному закладі минулого року. «Ми вже не харчуємся давно. Вже десь з листопада-грудня місяця. І в тому році також у вересні, жовтні не харчувалися. У травні місяці не харчувалися. Єдине, що трохи листопад похарчувалися. Харчування так і досі немає. Чого очікувати — ми не знаємо», — мама школярки Галина Потапенко. Наразі діти змушені харчуватися перекусами у шкільній їдальні. Адже гарячих страв немає ще з грудня 2025 року. Причина, як кажуть, у тому, що новий тендер не оголошували. Батьки не в змозі дати кожній дитині з собою обід, а відтак порятунком стають бутерброди або сухпайки. За відсутність гарячого харчування у школі виплачують компенсацію. Проте, як зазначає пані Оксана, не всі батьки її отримали. «Це кожного дня. Я на 8 годин біжу на роботу, щоб в садочку приготувати їсти і мусимо готувати якісь бутерброди: щось гаряче, чай обов’язково, бо дитя день в школі. 229 гривень ми отримали за вересень місяць за харчування. Дівчата, мої колеги, взагалі хтось отримав щось, а хтось взагалі нічого не отримав», — мама школярки Оксана Велика. Відтепер, згідно з новою постановою, організація харчування покладена на органи місцевого самоврядування. Раніше ж ці функції виконували управління соціального захисту районних державних адміністрацій. Наразі 30% вартості забезпечує місцева влада, а 70% є державною субвенцією. Втім, деякі школи не можуть забезпечити гаряче харчування через відсутність обладнання та персоналу. «У нас із обладнання тільки плита для підігріву і бойлер — це, що на балансі закладу освіти. Все решта — умовно орендоване. На сьогоднішній день у штаті в нас не має кухарів. Кухарі — це працівники харчуючої організації, яка забезпечувала харчування. Якщо ми будемо організовувати харчування самостійно, то нам необхідно буде внести в штатні розписи зміни, ввести кухарів, працівників їдальні», — директорка Селецького ліцею імені О. Ващишина Людмила Семенчук. Тим часом, уряд затвердив розподіл субвенції на харчування учнів у 2026 році. Зокрема, для Рівненської області на ці потреби передбачено понад 300 мільйонів гривень, що дозволить забезпечити організацію якісного харчування учнів початкових класів у закладах загальної середньої освіти. До бюджетів громад кошти надійшли на початку січня цього року. «19 громад області, які перебувають на території забрудненої внаслідок Чорнобильської катастрофи, з січня 2026 року вперше здійснюватимуть безоплатне харчування учнів 1-11 класів (29 000 учнів) за рахунок коштів субвенції. До зазначених змін у всіх 19 ТГ харчування здійснювалось шляхом надання послуги аутсорсингу/кейтерингу приватними підприємцями (надавачами послуг із організації харчування) та покривалось державою на 100%. Наразі, кошти субвенції покривають лише 70% витрат на організацію харчування (лише продукти харчування), решту 30% коштів ТГ мають запланувати видатки з місцевих бюджетів». Втім, як виявилося, Дубровицька громада не готова виконувати вимоги закону й організовувати харчування школярам власними силами. «Виділено кошти державного бюджету як освітня субвенція на харчування дітей в розмірі, в нашому випадку 19 млн 611 тис. Проблематика полягає в тому, що ці кошти, які виділені на 5 місяців, наразі вони виділені з такою умовою, щоби орган місцевого самоврядування долучив додатково 30 % власного бюджету, які не заплановано у бюджеті на 2026 рік», — начальниця юридичного відділу Дубровицької міської ради Оксана Драган. Та все ж, місцева влада сподівається, що до кінця лютого цю ситуацію вдасться вирішити. «Навіть якщо ми й затвердимо суму харчування, то ми матимемо певні технічні моменти з оголошенням тендеру. Тому на сесії ми затверджуємо вартість харчування і надіємося, що на рівні держави будуть прийняті всі необхідні і відповідні підзаконні акти, які би нам дозволили провести тендер», — начальниця юридичного відділу Дубровицької міської ради Оксана Драган. Тож наразі у Дубровицькій громаді і школи і місцева влада є заручниками ситуації. Адже кошти на харчування держава виділила пізно. Проте така ситуація з тендерами — з року в рік, і місцева влада теж цього не передбачила. До слова, Дубровицька не єдина «чорнобильська» громада, яка не змогла вчасно забезпечити гаряче харчування у навчальних закладах.

Отруєння чадним газом на Рівненщині: 6 постраждалих

Невидима небезпека. На Рівненщині внаслідок неправильного використання генератора чадним газом отруїлися 6 осіб, один із них — неповнолітній. Такий газ є смертельно небезпечним, адже не має запаху та кольору. Жахливі наслідки. 7 лютого на території Рівненської області шість осіб отруїлися чадним газом. За даними від ДСНС, причиною стало порушення правил експлуатації електрогенераторів. Випадки сталися в Корецькій та Сарненській громадах. «До реанімаційного відділення Корецької міської лікарні госпіталізовано чоловіка 2003 року народження та двох жінок 2000 і 2006 років народження з діагнозом «отруєння чадним газом». Внаслідок отруєння чадним газом постраждали чоловік 1976 року народження, жінка 1979 року народження та хлопець 2010 року народження», — пресофіцерка ДСНС Рівненщини Дар’я Мілютіна. Чадний газ вважається одним із найнебезпечніших, адже не має ні кольору, ні запаху. У разі якщо людина відчула запаморочення, розповідає лікар-анестезіолог відділення інтенсивної терапії Павло Бураков, їй слід негайно вийти на свіже повітря. «Одним із перших признаків отруєння чадним газом є головокружіння, запаморочення, можливо спутаність свідомості і важкість дихання. Ці симптоми, вони по своїй важкості залежать від ступеня отруєння. І дуже важливо вчасно розпізнати перші ознаки та діяти швидко», — лікар-анестезіолог відділення інтенсивної терапії Павло Бураков. Найчастіше, за словами фахівця з питань цивільного захисту Центральної міської лікарні Олександра Заверухи, чадним газом можна отруїтися через генератор, пічне опалення та газові котли або обладнання. Щоб уникнути випадків отруєння із такою системою опалення варто регулярно провітрювати приміщення. «Сьогодні люди використовують для збереження енергії та уникнення тепловтрат металопластикові вікна в квартирах. Якщо у таких вікнах немає клапанів для провітрювання, це створює велику небезпеку всередині приміщень. Оскільки утворюється вакуум і в разі горіння всередині твердих горючих речовин немає куди дітися продуктам згорання і вони створюють небезпечну концентрацію всередині приміщень», — фахівець з питань цивільного захисту Центральної міської лікарні РМР Олександр Заверуха. За словами інженера Володимира Сніцаренка, задля безпеки генератор має бути розташований за 6 метрів від вікон та будинків. «Заземлювати генератор потрібно обов’язково для того, щоб він працював справно й електроприлади не зазнавали ушкоджень. Заправляти генератор потрібно на відкритому повітрі, в холодному стані і дотримуватись правил пожежної безпеки. Підключати генератор можна тільки через справні подовжувачі», — інженер Володимир Сніцаренко. Рятувальники та лікарі вкотре наголошують: електрогенератори дозволено використовувати винятково на відкритому просторі або в добре провітрюваних місцях. І пам’ятайте: нехтування цими правилами може коштувати життя.