В Україні стартує пілотний проєкт єЧек — державна програма електронних чеків. Про це повідомила Премʼєр-міністр Юлія Свириденко. «Запускаємо пілотний проєкт єЧек — державну програму електронних чеків у вашому банкінгу. Продовжуємо спрощувати ведення бізнесу в Україні та підтримувати підприємців навіть в умовах війни. Менше паперу — менше зайвих витрат», — йдеться в повідомленні примʼєр-міністерки. Пілот вже запрацює в перших чотирьох банках: Приватбанк, ПУМБ, VST bank та monobank, а також у торговельних мережах Аврора, Фора, Auchan та на АЗС Укрнафта. За підрахунками, друк одного паперового чеку обходиться приблизно в 7 копійок. Минулого року українські підприємці сформували понад 9 млрд чеків, тож перехід на цифрові документи допоможе значно скоротити витрати. Крім економії, ініціатива матиме позитивний ефект для довкілля: термопапір, на якому друкують чеки, містить бісфеноли, що не підлягають переробці. Для покупців цифровий чек буде доступний у банківському застосунку після оплати карткою, як у магазині, так і онлайн. Він зберігатиметься у цифровому форматі та завжди буде доступний для повернення товару, обміну чи гарантійного обслуговування. Під час тестового запуску покупцям надаватимуть обидва чеки — цифровий та паперовий.
Категорія: Право
Останні новини, матеріали та корисний контекст на тему «Право».
У Рівному загрожує закриття дитячого садочка №16
Обурені та виступають проти. Дитячий садочок номер 16 у Рівному може припинити свою роботу до кінця навчального 2026 року. Таке можливе рішення міської влади обурило батьків, які не погоджуються з посадовцями та просять зберегти заклад. Під загрозою закриття. У Рівному один із найстаріших закладів дошкільної освіти під номером 16 може припинити свою роботу. Рішення про ймовірне закриття садочку обурило батьків. Дворічний син та чотирирічна донька рівнянки Анастасії Мельничук відвідують заклад. Жінка переконана, що роботу садочку важливо зберегти через зручне розташування, навколишню природу та хороший колектив, до якого звикли діти. «Ми звісно з батьками всі дуже обурені, тому що ми дуже любимо цей заклад, по-перше тут надзвичайні вихователі, тут таких вихователів я не знаю чи хтось знайде у Рівному. Я би хотіла, щоб ми були в діалозі з владою, з управлінням освіти, опитали батьків, опитали вихователів, тому що в нас ніхто та нічого не питає і мені від цього болісно, що це приймаються такі рішення», — рівнянка Анастасія Мельничук. Також проти закриття дошкільного закладу рівнянин Руслан Петрук. Садочок №16 відвідує чотирирічна донька чоловіка. «Доньці, яка сьогодні ще відвідує, вже на наступний рік нам будуть пропонувати інші садочки, що ми дуже не хотіли б. Ну і меншу дитину також вже треба думати про абсолютно іншу локацію. Ми дуже цінуємо цей дошкільний заклад. Зберегти його треба однозначно, у мене є ще двоє старших дітей, які ходили в різні садочки у мене є з цим порівнювати, це дуже чудовий заклад в першу чергу через їхній колектив», — рівнянин Руслан Петрук. Станом на зараз функціонування закладу дошкільної освіти під номером 16 є економічно недоцільним, пояснюють у профільному управлінні. Причини цьому — критично низька відвідуваність дітей, відсутність спеціалізованого укриття та великі видатки з міського бюджету на утримання садочка, пояснив Андрій Мазур. Посадовець додав: за останні три роки кількість дітей у комунальному закладі суттєво зменшилася. «Ми були змушені йти на таку річ, яка називається оптимізація груп, ми групи об’єднували, закривали і так далі. Я хочу наголосити, що абсолютно права батьків діти, яких відвідують цей заклад не будуть порушені на отримання дошкільної освіти, оскільки у нас у закладах є маса місць вільних», — начальник Управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради Андрій Мазур. Остаточне рішення, чи припинить працювати дитячий садочок будуть ухвалювати депутати Рівненської міської ради на найближчій сесії. У будь-якому випадку, начальник управління освіти запевнив, що на місці закладу не з’явиться забудова.
Рівненська область надає безкоштовну стоматологічну допомогу ‘чорнобильцям’
На Рівненщині розширили програму безоплатного зубопротезування та стоматологічної допомоги. Тепер нею можуть скористатися особи, які постраждалих через Чорнобильську катастрофу. Про це повідомив перший заступник голови Рівненської ОВА Сергій Подолін.
Уряд ухвалив рішення, згідно з яким право на безоплатну стоматологічну допомогу отримали: люди з інвалідністю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; люди категорії 1 постраждалих, зокрема хворі на променеву хворобу.
Це та сама Програма, яка запущена у 2024 році для військовослужбовців і ветеранів. Нагадаємо, що торік на Рівненщині 4,4 тисячі військовослужбовців та ветеранів скористалися такою безкоштовною послугою.
Щоб скористатися послугою: Зверніться до медзакладу з договором НСЗУ; Отримайте направлення від стоматолога; Подайте копії та пред’явіть оригінали паспорта, РНОКПП та посвідчення, що підтверджує право на пільгу; Напишіть заяву на отримання послуг.
Ідентифіковано загиблих військових з Рівненщини
Підтверджено загибель двох військовослужбовців, які вважалися зниклими безвісти — Миколи Кілосова з Володимирецької громади та Михайла Данилішина з Острозької громади. Про це повідомили у громадах. Підтвердилася загибель військовослужбовця Миколи Кілосова, 1999 року народження, жителя села Степангород Володимирецької громади. Солдат, колишній розвідник-оператор розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти однієї з військових частин був призваний на військову службу 15 листопада 2023 року. Вірний військовій присязі, він загинув 29 травня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання на Харківщині. Підтверджено загибель сержанта Михайла Миколайовича Данилішина, 21 листопада 1968 року народження, з Острозької громади. Михайло Миколайович проживав у селі Могиляни. Він загинув 29 червня 2024 року під час виконання бойового завдання. З цього дня вважався зниклим безвісти за особливих обставин.
Військовий та син відзначені державними нагородами
48-річного військовослужбовця Петра Станіславовича Ловина з Вараської громади нагородили почесною відзнакою Президента України «За оборону України». Петро Станіславович проживає у селі Щоків. Він став на захист рідної землі 17 березня 2022 року та до сьогодні мужньо бореться за Україну. Служить у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади. У цей же день донька Петра Станіславовича, також військовослужбовець, також отримала почесну нагороду за захист Батьківщини.
Їхні імена навіки вписані в історію: що відомо про чотирьох Героїв Небесної Сотні з Рівненщини
20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам’ятний день встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні. Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей — 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні. Небесна Сотня — 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану — сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року. Четверо жителів Рівненщини навіки стали Героями Небесної Сотні. Їхню історію розповіли на сайті Музею Революції Гідності.
Георгій Арутюнян Георгій Вагаршакович Арутюнян народився 4 липня 1960 року у грузинському місті Батумі. Згодом чоловік переїхав до України та з 1981 року постійно мешкав у Рівному. У 1987–1995 роках працював оператором на очисних спорудах підприємства «Рівнеоблводоканал». Пізніше почав їздити на заробітки за кордон. Георгій Арутюнян любив країну, в якій народився, й після розпаду Радянського Союзу отримав грузинський паспорт. Згодом, однак, подбав і про українське громадянство. Уже після загибелі Георгія прийомна донька скаже про нього: «Вірменин за національністю з грузинським паспортом та українським серцем». Георгій Арутюнян був двічі одружений. Від першого шлюбу мав дочок Регіну та Калапсі. У 2009 році одружився вдруге з мешканкою Рівного Наталею, в якої вже була доросла дочка Анна. У 2010 році подружжя відвідало Грузію, щоб обвінчатися в місцевій церкві, а у вересні того ж самого року в них народилася донечка Ашхен. До початку Революції Гідності Георгій Арутюнян вже мав досвід учасника масових протестів. Зокрема у 2003 році він долучився до Революції троянд у Грузії, а в 2004-му активно підтримав Помаранчеву революцію в Україні. Окрім цього, з 2011 року працював агітатором рівненської організації Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Участь у Революції Гідності. До Києва Георгій Арутюнян прибув на початку грудня 2013 року. Із псевдо «Кавказ» він увійшов до «Рівненської сотні» ВО «Свобода». Під час сутички з тітушками йому зламали руку, але невдовзі майданівець повернувся на барикади. Востаннє чоловік приїхав до Києва 17 лютого 2014 року. Уранці 20 лютого Георгій Арутюнян допомагав виносити поранених протестувальників. За спогадами Юрія Коханця, вони разом із Георгієм пробиралися сходами з боку Хрещатика до стели на майдані Незалежності. Спецпризначенці кидали у бік протестувальників світлошумові гранати, вели прицільний вогонь. Щоб допомогти мітингарям, Георгій хотів кинути шини у вогонь, щоб збільшити димову завісу на барикаді. Саме тоді о 08:59 в нього влучила куля — вона ввійшла у лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Побратими донесли пораненого до медпункту в Михайлівському Золотоверхому соборі. Однак урятувати життя майданівця не вдалося. Він помер від крововтрати. Георгієві Арутюняну було 53 роки.
Валерій Опанасюк Валерій Адамович Опанасюк народився 20 травня 1971 року в селі Дюксин Костопільського району Рівненської області. Мав брата і двох сестер. Після закінчення місцевої школи отримав фах слюсаря. Багато років працював телемайстром, а з кінця 2008 — автомеханіком у Рівному. Був двічі одружений. Від першого шлюбу мав сина. Із другою дружиною виховував чотирьох дітей — синів Іллю й Артема та доньок Ангеліну й Софію. Валерій Опанасюк цікавився політичним життям країни, у 2004 році брав участь у Помаранчевій революції. Участь у Революції Гідності. До столиці на акцію протесту Валерій Опанасюк приїхав 1 грудня 2013 року. Із псевдо «Варта» він увійшов до 35-ї сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ». Мав псевдо «Слідопит». У Києві Валерій Опанасюк чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Під час сутичок із силовиками на вулиці Михайла Грушевського у січні 2014 року Валерій Опанасюк отримав поранення, яке допомогли йому зцілити брати та друзі. У лютому Валерій чергував у лікарнях, щоб захистити поранених майданівців, яких викрадали силовики. Після одного з таких чергувань відчув, що захворів. Із запаленням легень повернувся до родини. 18 лютого увічері Валерій Опанасюк узяв участь в обороні барикади біля Будинку профспілок, через яку бійці внутрішніх військ намагалися прорватися на Майдан. Почувши вибух «коктейля Молотова», підняв голову подивитися. Саме в цей час — об 09:28 — куля влучила у нього в серце. Загиблого на дерев’яному щиті перенесли до майдану Незалежності. Валерієві Опанасюку було 42 роки.
Олександр Храпаченко Олександр Володимирович Храпаченко народився 18 вересня 1987 року в селищі міського типу Березному Рівненської області (із 2000 року набуло статусу міста). Мав старшого брата Вадима. Спершу навчався у місцевій школі-інтернаті, далі — у Березнівській гімназії та Березнівському агротехнічному ліцеї. Зі шкільних років Олександр захоплювався сучасними танцями, згодом хобі стало професією: він працював хореографом і керівником танцювального гуртка «Брейк-данс» у місцевому будинку культури. Олександр Храпаченко захоплювався військовою реконструкцією, цікавився історією. Він мав активну громадянську позицію: був членом Спілки української молоді, Молодіжного націоналістичного конгресу, а у 2004 році — учасником Помаранчевої революції. Олександр організовував юнацькі табори, брав участь у мистецьких заходах. Під час виборів працював у виборчих комісіях. Участь у Революції Гідності. Коли наприкінці 2013 року почалися перші мітинги на Майдані, Олександр не вірив у їхню ефективність. Однак після ухвалення «диктаторських законів» 16 січня 2014 року та перших смертей у Києві він приєднався до місцевих протестувальників у Рівному. Олександр Храпаченко став членом Самооборони Майдану, ввійшов до 35-ї сотні «Волинська Січ» та мав псевдо «Вандал». У сотні відповідав за матеріальне забезпечення побратимів, разом із ними чергував на барикадах. Водночас Олександр був провідним актором театру вільної пластики «Яблуко» при кафедрі театральної режисури, який діяв від усесвітньої молодіжної християнської організації YMCA. Окрім цього, він знявся у фільмі Рівненського телеканалу РТБ «Воскресіння» у ролі солдата, який повернувся з війни додому.
Іван Городнюк Іван Володимирович Городнюк народився 2 червня 1984 року в селищі міського типу Березному Рівненської області (із 2000 року набуло статусу міста). Мав старшого брата Вадима. Спершу навчався у місцевій школі-інтернаті, далі — у Березнівській гімназії та Березнівському агротехнічному ліцеї. Зі шкільних років Іван захоплювався сучасними танцями, згодом хобі стало професією: він працював хореографом і керівником танцювального гуртка «Брейк-данс» у місцевому будинку культури. Іван Городнюк захоплювався військовою реконструкцією, цікавився історією. Він мав активну громадянську позицію: був членом Спілки української молоді, Молодіжного націоналістичного конгресу, а у 2004 році — учасником Помаранчевої революції. Іван організовував юнацькі табори, брав участь у мистецьких заходах. Під час виборів працював у виборчих комісіях. Участь у Революції Гідності. До столиці на акцію протесту Валерій Опанасюк приїхав 1 грудня 2013 року. Із псевдо «Варта» він увійшов до 35-ї сотні Самооборони Майдану «Волинська Січ» та мав псевдо «Слідопит». У Києві Валерій Опанасюк чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Під час сутичок із силовиками на вулиці Михайла Грушевського у січні 2014 року Валерій Опанасюк отримав поранення, яке допомогли йому зцілити брати та друзі. У лютому Валерій чергував у лікарнях, щоб захистити поранених майданівців, яких викрадали силовики. Після одного з таких чергувань відчув, що захворів. Із запаленням легень повернувся до родини. 18 лютого увічері Валерій Опанасюк узяв участь в обороні барикади біля Будинку профспілок, через яку бійці внутрішніх військ намагалися прорватися на Майдан. Почувши вибух «коктейля Молотова», підняв голову подивитися. Саме в цей час — об 09:28 — куля влучила у нього в серце. Загиблого на дерев’яному щиті перенесли до майдану Незалежності. Валерієві Опанасюку було 42 роки.
Підтримка для тих, хто чекає: Рівненський центр ментального здоров’я
У Рівному працює Центр ментального здоров’я населення. Допомогу там надають безкоштовно. Особливу увагу приділяють жінкам при надії та у післяпологовий період. Життя в постійному очікуванні. Так сьогодні виглядає реальність тисячі українських жінок. Психологиня Ольга Макарчук розповідає: її чоловік доброволець. Він із перших днів повномасштабного вторгнення у складі територіальної оборони. Разом із побратимами тримав позиції та пройшов не один складний бій. Зараз через стан здоров’я участі у бойових діях не бере, але продовжує служити у рідному батальйоні. Жінка на власному досвіді знає, що означає чекати дзвінка з фронту і жити в постійній тривозі. Каже: дружини військових — це окрема категорія стійкості. Через пережитий досвід жінка почала займатися волонтерством як психологиня. Вона допомагає військовим після бойових завдань і підтримує їхніх дружин. Особливу увагу приділяє вагітним та жінкам у післяпологовому періоді, які нерідко проходять найважливіші моменти материнства без чоловіка поруч. Адже, коли коханий на фронті, навантаження емоційне і психологічне зростає в рази. Жінкам, у яких чоловіки на війні, допомагають у Рівненському центрі ментального здоров’я при поліклінічному відділенні. Його відкрили, аби зменшити упередження навколо психіатричної допомоги та дати людям можливість отримати підтримку без страху осуду чи розголосу. Звернутися по допомогу можуть не лише жінки, а й чоловіки та підлітки від 14 років. За потреби пацієнтів скеровують до психіатра. Курс для пацієнтів центру безкоштовний. Там готові допомогти тим, хто цього потребує.
Конституційний Суд України розглядає питання доплат «чорнобильцям»
Другий сенат Конституційного Суду України 11 лютого 2026 року розглянув у відкритій частині пленарного засідання справу за конституційними скаргами, зокрема жительки Рівненщини. Розглядалася відповідність Конституції статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік». Про це повідомили у пресслужбі Конституційного Суду України.
Жителька Рівненщини, яка звернулася до суду — непрацююча пенсіонерка, яка має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, віднесеному до зони радіоактивного забруднення. До 2015 року вона, як і інші пенсіонери цієї категорії, отримувала підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак із січня 2015 року такі виплати було припинено через зміни в законодавстві. У 2018 році Конституційний Суд визнав неконституційним положення, яким скасували відповідні пільги. Після цього жителька Рівненщини звернулася до суду.
У 2022 році Рівненський окружний адміністративний суд повністю задовольнив її позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та зобов’язав нараховувати і виплачувати доплату до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796 — виходячи з двох мінімальних заробітних плат. Втім, із 1 січня 2025 року після набрання чинності новим законом про Держбюджет нарахування і виплату цієї доплати знову припинили. Стаття 45 Закону № 4059 встановила фіксовану доплату для непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у розмірі 2361 гривні. Управління Пенсійного фонду зазначило, що діяло відповідно до нової норми закону. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали таку позицію, а Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження. Не погодившись із цим, пенсіонерка звернулася до Конституційного Суду. Вона вважає, що стаття 45 Закону про Держбюджет-2025 суперечить Конституції України та фактично є відмовою держави від зобов’язань щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Окрім скарги жительки Рівненщини, Суд розглядає аналогічне звернення пенсіонера з Житомирської області. Суд перейшов до закритої частини пленарного засідання. Рішення буде ухвалене пізніше.
Двоє Рівнян, які вважалися зниклими безвісти, повернулися додому
Підтверджено загибель двох військовослужбовців, які вважалися зниклими безвісти — Володимира Вітрука та Олександра Ліновенка з Рівного. Про це повідомив в. о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян. Володимир Вітрук народився 22 березня 1999 року в Рівному. Навчався у школі №13, згодом здобув фах кухаря-кондитера у Квасилівському професійному коледжі та вищу освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування. Після навчання працював у супермаркеті та на меблевій фабриці в рідному місті. У березні 2024 року Володимира Вітрука мобілізували до лав Збройних сил України. «Він мав військову кафедру після університету. До служби звик швидко, ніколи не скаржився. Це був добрий, щирий та простий хлопець, який мав плани на життя. До війни любив проводити час із друзями, ходив до тренажерного залу, займався спортом», — розповіла мама Захисника. У Володимира залишилися батьки та бабуся. На жаль, 25-річний лейтенант Володимир Вітрук загинув 3 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Лише нещодавно тіло воїна ідентифікували та передали рідним для гідного поховання. Прощання з Володимиром Вітруком відбудеться у четвер, 19 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійну службу проведуть у Свято-Покровському соборі. Поховають військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі. Олександр Ліновенко народився 28 травня 1971 року в селищі Вакуленчук Житомирської області. Навчався у місцевій школі, а згодом здобув фах машиніста бульдозера в Житомирі. Проходив строкову військову службу у Вірменії. Згодом був учасником локальних воєнних операцій на Кавказі. Пізніше переїхав до Рівного, одружився та приєднався до лав Збройних сил України. Майже все своє свідоме життя Олександр Ліновенко присвятив військовій службі. Він захищав Україну ще під час антитерористичної операції, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. «Це був дуже спокійний, врівноважений чоловік — його неможливо було вивести з себе. Про нього тепло відгукувалися друзі та побратими. Він любив людей, піклувався про тварин — це була добра й чуйна людина», — розповіла дружина Захисника. На жаль, 52-річний головний сержант Олександр Ліновенко загинув 27 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Тривалий час військовослужбовець вважався безвісти зниклим — лише нещодавно його тіло ідентифікували за допомогою ДНК-експертизи. В Олександра залишилися дружина, донька та троє онуків. Прощання з Олександром Ліновенком відбудеться у четвер, 19 лютого, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба проведеться у Свято-Покровському соборі. Поховають військовослужбовця на Алеї Героїв кладовища «Нове» в обласному центрі. Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль втрати. Герої не вмирають!
Жінка з Сарнах склала іспит на водіння вантажівки, кидаючи виклик стереотипам
У Сарнах водійка успішно склала практичний іспит на водіння вантажного автомобіля. Про це повідомили у пресслужбі Сервісні центри МВС Рівненщини, Волині та Житомирщини. До сервісного центру МВС № 5643 у Сарнах звернулася пані Людмила, аби скласти іспит на категорію С. Результат іспиту продемонстрував, що вправне кермування вантажівкою залежить від рівня підготовки та відповідальності водія.