Головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський вручив молодшому лейтенанту Івану Щербі почесний нагрудний знак «Сталевий Хрест» за його мужність і професіоналізм під час виконання бойових завдань. Цю інформацію повідомила пресслужба Рівненського ОТЦК та СП. Іван Щерба, який походить із селища Рокитне, з квітня 2024 року служить у складі 425-го окремого штурмового полку «Скеля». Під його командуванням штурмова група протягом двох тижнів успішно утримувала важливу логістичну позицію та відбивала атаки ворога. Під час евакуації, після влучання ворожого FPV-дрона, молодший лейтенант Щерба зайняв місце механіка-водія і взяв на себе управління бойовою машиною.
Позначка: ЗСУ
Рівненських жителів повернули з полону
Україна та Росія здійснили новий обмін полоненими. У результаті обміну додому повернулося 200 українців.
З російського полону було звільнено 14 жителів Рівненщини. Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль.
У звільнених є восьмеро військовослужбовців з Рівненського району, п’ятеро – з Сарненського, один – з Дубенського. Наймолодшому звільненому – 25 років, найстаршому – 55.
Звільненими є представники різних родів військ, зокрема, Військово-Морських Сил, Сухопутних військ, ТрО, Сил Безпілотних Систем, ДШВ, ПС, а також Національної гвардії України, Державної прикордонної служби та Державної спеціальної служби транспорту.
Як на Рівненщині змінився процес мобілізації від початку повномасштабного вторгнення
Стати на захист країни чи «моя хата скраю». Мова про мобілізацію під час повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Рівненщину теж не оминула мобілізаційна хвиля. Тримати оборону спочатку ринулися всі. Та наразі, за чотири роки, спостерігається дефіцит чоловіків на фронті. Та й у тилу їх доводиться шукати. «Мобілізація — це не лише про цифри та статистику. Це про родини, які чекають. Про батьків, які проводжають синів. Про чоловіків, які змінюють цивільний одяг на військову форму», — журналістка Сніжана Твардовська. Повномасштабне вторгнення. Його розпочала росія 24 лютого 2022 року, того ж дня в Україні було оголошено загальну мобілізацію. З самого ранку вистроїлися черги з тих, хто хотів боронити кордони своєї держави. Охочих було тисячі. «Люди йшли ранок, обід, ніч, вечір — взагалі різниці не було. Люди спали в нас на сходах. Люди просто йшли масово, бо хотіли захищати свою Батьківщину. Частина людей, це оперативний резерв, люди, які вже відслужили за часів АТО та ООС, вони йшли до своїх частин або до тих частин, які були поруч. І точно так же вступали до війська», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова. Втім, мобілізація затяглася на роки і стала інструментом, що забезпечив формування стійкої оборони в перші дні війни. Та був нюанс: відразу до війська вступити могли не усі. Спочатку туди брали людей з бойовим досвідом, військовими спеціальностями та добровольців. Одним з таких є Олександр Мурашов. До повномасштабної війни чоловік проживав за кордоном. Та, почувши про ракетні обстріли міст України, без вагань повернувся на Батьківщину. І вже 25 лютого одягнув піксельну форму. «Перебуваючи у Фінляндії, все було мирно, спокійно, до дзвінка доньки. Як кожен батько, я поїхав рятувати дитину. Чому я пішов добровільно? У кожного з нас є своя домівка, свої батьки, сім’ї, яких треба було рятувати. Як не ми, то хто. На сьогоднішній день в нас людей на фронті не вистачає», — доброволець, ветеран 5-ої окремої штурмової бригади Олександр Мурашов. Відтоді тисячі чоловіків залишили свої домівки, роботу й мирне життя, аби стати до лав Збройних сил. Для когось це було усвідомлене рішення ще з перших днів війни, для когось — повістка стала несподіванкою. І вже з часом мобілізація зайшла в глухий кут. А все тому, що чоловіків силоміць почали ловити посеред вулиці та «пакували» у буси. Окрім того, були випадки, коли чоловіків навіть били та рвали їхній одяг. Як зазначила речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова, чим далі від лінії фронту, тим менше охочих захищати рідну землю від окупанта. «А з приводу мобілізації, то темпи так, насправді спадають. Маса свідомих громадян вже відвоювала або воює. Ну а ті, які залишились, то скажімо так: частина з людей добре зустрів наряд територіальний центр комплектування з поліцією, ну я йду воювати. Доставила поліція, зазвичай порушників, як правило військового обліку, ну людина вже йде воювати. Вже такого ентузіазму і запалу, чи 14-16 чи 22-23 рік, вже насправді немає», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова. Не стояли осторонь і жінки. Хоч мобілізація жіночої статі в Україні є добровільною та, як зазначила майор ЗСУ Тетяна Камерістова, навіть в юному віці дівчата за власним бажанням стають до лав війська. «У порівнянні з власним досвідом, якщо 14-16 рік, ну скажімо до часів повномасштабного вторгнення, жінок у війську було мало. Зараз фактично всі посади, не має різниці, яку може обіймати посаду чоловік чи жінка, жінок насправді дуже багато. І більше жінок не мобілізовуються, а укладають контракт», — речниця Рівненського обласного ТЦК та СП Тетяна Камерістова. На сьогодні система мобілізації продовжує працювати, адже війна триває. І поки на фронті точаться бої, у тилу вирішується не менш важливе питання — як забезпечити армію людьми, зберігаючи баланс між потребами фронту та можливостями суспільства. Наразі воєнним станом загальна мобілізація продовжена щонайменше до 4 травня 2026 року.
Оптимізація поставок пального для ЗСУ: Нова цифрова система скорочує терміни
Впровадження цифрової системи Управління логістичним забезпеченням (УЛЗ) за напрямом пально-мастильних матеріалів дозволило вдвічі пришвидшити постачання пального для Збройних Сил України. За даними Міністерства оборони, більше ніж 50% заявок на пальне тепер виконуються менш ніж за добу. Раніше, шлях від подання електронної заявки до фактичного отримання пального займав від кількох годин до 2–3 днів. Нова система вже запроваджена у 600 військових частинах та використовується 700 користувачами. Більше 1 600 військовослужбовців пройшли навчання з її використання. Усі заявки на пальне подаються та погоджуються через єдину цифрову систему, яка налаштована з урахуванням структури Збройних Сил. Система забезпечує відстеження етапів опрацювання заявки та відповідальних осіб, а також надає аналітику в режимі реального часу. Вона дозволяє уникнути дублювання паперових процедур та спрощує процес погодження документів.
Загинули десять військовослужбовців із Рівненщини
Підтверджено загибель десяти військовослужбовців. Свиридюка Юрія Богдановича із Здовбицької громади, Миколи Валерійовича Січкарука із Гощанщини, Чепури Олександра Вікторовича із Зарічненської ТГ, Олег Васильчука із Костополя, Свінтозельського Андрія Анатолійовича із Дубна, Кушніра Андрія Михайловича із Зорянської ТГ, Сергія Бондара із Крупецької громади, Олега Грибачева із Мирогощанської громади, Володимира Васильовича Гончарука із Здолбунівщини, Стельмаха Андрія Петровича із Дубровиччини. Про це повідомили у громадах. Свиридюк Юрій Богданович народився 7 січня 2006 року в с. Соснове. Його життя від самого дитинства було сповнене випробувань. Ще немовлям Юрій залишився без батьківської опіки. Та Господь подарував йому люблячу родину — Надію та Юрія Бойків, які стали для нього справжніми батьками. Юрій навчався у Мізоцькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті, а згодом здобув професію у Здолбунівському професійно-технічному училищі №2. Він мав прості й чисті мрії — працювати, жити, створити сім’ю, бути щасливим. З початком повномасштабної війни разом із родиною виїхав до Сполучені Штати Америки. Перед ним відкривалася можливість спокійної життя далеко від небезпеки. Та серце покликало додому. У листопаді 2024 року Юрій добровільно вступив до лав Збройні Сили України, обравши шлях Захисника. Він проходив навчання, ніс службу у складі 95-та окремієї десантно-штурмової бригади, виконував бойові завдання на Півдні та Сході України. Попри юний вік, був відповідальним, відданим, вірним присязі. 8 лютого 2026 року серце Героя зупинилося. Йому було лише 20… Боронячи українську землю від російських загарбників, загинув мешканець села Терентіїв — Микола Валерійович Січкарук. Із 27 вересня 2025 року Захисник вважався зниклим безвісти, проте ДНК-експертиза підтвердила його загибель. Йому було лише 29 років. Чепура Олександр Вікторович 01.01.1996 року народження, житель села Іванчиці. Олександр очолював самохідний мінометний взвод батальйону оперативного призначення в/ч 3045. Олег Васильчук народився 21 квітня 1969 року в Києві. Потім сім’я переїхала до Костополя. Олег навчався у школі №4 та у школі №5, після закінчення вступив до Рівненського інституту водного господарства та природокористування. Пройшов строкову службу, після армії перевівся на заочне відділення. У 1990 році Олег Васильчук одружився, у сім’ї народилися дві доньки. Чоловік займався підприємницькою діяльністю, працював за кордоном. У 2020 році Олег Васильчук підписав контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посаді молодшого сержанта. Навчався на спеціаліста зв’язку. Командир відділення радіоелектронної боротьби Олег Васильчук, мужньо виконуючи військовий обов’язок, загинув 29 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іллінівка Краматорського району Донецької області. «Він був люблячим чоловіком, турботливим татом, дідусем і нашою опорою. Ми безмежно пишаємося ним і дякуємо за все. Нам дуже боляче, але він назавжди залишиться у наших серцях», — поділилася дружина загиблого Наталія. У воїна залишилися дружина, дві доньки, зять та онука, які його дуже любили й поважали. Свінтозельський Андрій Анатолійович народився 01 серпня 1985 року в Дубні. Навчався в Дубенській ЗОШ №1. Професійну освіту здобув у Дубенському професійно-технічному училищі за фахом “газоелектрозварювальник”, постійно працював над підвищенням кваліфікації. До війни працював у Чорнобильській зоні, зварював укриття над реактором. У вересні 2025 року був мобілізований до лав Збройних сил України. 40-річний старший стрілець-оператор штурмового відділення 92 окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка загинув 25 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині. Андрій Кушнір народився і виріс у селі Грабів. Навчався у Зорянській загальноосвітній школі, згодом здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів у Клеванському професійному училищі. Після строкової служби працював на підприємстві ОДЕК, був працьовитим і відповідальним — таким його знали колеги та односельці. Ще у 2014 році він став на захист України. А з перших днів повномасштабного вторгнення знову взяв до рук зброю — 1 лютого 2022 року був призваний до лав Збройних Сил України. Служив водієм ремонтної роти озброєння, сумлінно виконував обов’язки, підтримував побратимів, ніколи не відмовлявся у допомозі. 20 січня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелений Гай Ізюмського району Харківської області Андрій загинув, захищаючи Україну. Сергій Бондар, 1981 року народження, проживав у селі Довгалівка Дубенського району. Чоловіка мобілізували до війська 5 вересня 2023 року. Він служив майстром екіпажу перехоплювачів БпЛА зенітної кулеметної роти. Старший солдат загинув 12 лютого 2026 року у місці дислокації підрозділу. Олег Грибачев народився 16 березня 1974 року та проживав у селі Липа Мирогощанської громади. Воїн пішов захищати Батьківщину в лави Збройних сил України. На жаль, життя Олега обірвалося 13 лютого 2026 року внаслідок серцево-судинної недостатності. Підтверджено, що 4 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у Курській області рф загинув земляк Володимир Васильович Гончарук із Здолбунівщини. Йому назавжди 48 років. Після опізнання рідними підтверджено загибельстаршого солдата Стельмаха Андрія Петровича із Дубровиччини. Андрій народився 9 березня 1989 року в селі Орв’яниця. Він із перших днів війни став на захист рідної землі. У 2014–2015 роках брав участь в антитерористичній операції. З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України, а згодом продовжив службу за контрактом. За відданість державі та мужність був нагороджений відзнаками: «Учасник АТО» «Ветеран війни – УБД» відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє з вами біль утрати. Герої не вмирають!
Міжнародні партнери оголосили про значну фінансову підтримку України
У рамках одного з «Рамштайнів» партнери підтвердили зобов’язання надати Україні 38 мільярдів доларів у 2026 році. Інформацію про це повідомив Міністр оборони України Михайло Федоров. Сума допомоги спрямовується на різноманітні потреби України, включаючи постачання дронів, систем протиповітряної оборони та ракет «Patriot». Велика Британія виділила 3 мільярди фунтів стерлінгів на військову підтримку у 2026 році, зокрема 500 мільйонів фунтів стерлінгів на системи ППО та 150 мільйонів фунтів стерлінгів на проєкт PURL. Німеччина виділить щонайменше 1 мільярд євро на дрони, проєкт «купола» ППО та дроново-штурмові підрозділи у рамках бюджету 11,5 мільярдів євро. Норвегія планує надати 7 мільярдів доларів, з яких 1,4 мільярда доларів призначені на дрони, 700 мільйонів доларів – на ППО, 200 мільйонів доларів – на артилерію та 125 мільйонів доларів – на PURL. Нідерланди передбачили внесок у розмірі 0,25% ВВП на оборону України, а також 90 мільйонів євро на PURL. Бельгія виділить 1 мільярд євро на військову допомогу. Швеція оголосила про 3,7 мільярда євро підтримки, включаючи 1,2 мільярда євро у складі 21-го пакету та 100 мільйонів доларів на PURL. Данія планує надати 2 мільярди доларів, зокрема збільшити бюджет на 425 мільйонів доларів. Іспанія виділить 1,2 мільярда доларів. Канада запропонувала 50 мільйонів доларів на «данську модель» та 45 мільйонів доларів на медичну підтримку. Ісландія забезпечить 8 мільйонів доларів на PURL та 2,4 мільйони доларів на озброєння через NSATU trust fund. Литва, Латвія, Естонія – фінансування на рівні щонайменше 0,25% ВВП. Австралія, Португалія, Туреччина, Словенія – внески на PURL, бронетехніку, дрони та ППО. За ініціативою Президента України досягнуто домовленостей з європейськими партнерами щодо термінової постачалки ракет до систем «Patriot» зі своїх складів. Остаточна кількість поставок буде уточнена після погодження керівництвами відповідних країн.
Сарненська громада відбила атаку БПЛА: Мобільні вогневі групи знищили цілі
Під час сьогоднішньої повітряної тривоги, коли Сарненська громада зазнала найбільшої з початку повномасштабного вторгнення атаки ворожими безпілотниками, мобільні вогневі групи знищили 4 ворожі цілі. Про це повідомив міський голова Сарн Руслан Серпенінов.
“Наша мобільна вогнева група складається з цивільних осіб, з якими ви щодня зустрічаєтесь. Це бізнесмени, працівники міської ради, спортсмени, депутати, навіть пенсіонери, найстаршому 70 років. Вони працюють, сплачують податки, створюють робочі місця, розвивають громаду. Але в критичні моменти, коли нашим Захисникам потрібне підсилення, вони залишають свої рутинні справи у будь-яку пору дня чи ночі й виїжджають ліквідовувати ворожі цілі. Це свідомий вибір дорослих відповідальних чоловіків,” – прокоментував Руслан Серпенінов.
За його словами, громада робить усе можливе, щоб підсилити їхню роботу. За кошти бюджету та за підтримки благодійників забезпечили мобільну вогневу групу пікапом і всім необхідним обладнанням для виконання завдань.
Як повідомили у пресслужбі поліції Рівненщини, внаслідок ворожої атаки постраждала одна особа. Зафіксовано влучання у господарство 35-річного жителя регіону. Власника у тяжкому стані з політравмою госпіталізували до лікарні. Крім того, відомо про пошкодження кількох господарчих будівель та магазину. Також, до поліції надходять повідомлення від громадян, які виявляють уламки збитих БПЛА. На місцях працюють співробітники СБУ регіону й прокуратури у співпраці із поліцейськими та вибухотехніками.
Рівне передає дрони ЗСУ: важлива техніка для фронту
У Рівному відбулася передача технічної допомоги для Збройних сил України. Безпілотники передали підрозділам, які виконують бойові завдання на різних напрямках. 32 безпілотники передали для 16 військових частин.
У Рівному відбулася передача FPV-дронів від міської ради. Військовослужбовець із позивним Архонт розповідає: таку допомогу його частина отримує вже не вперше. Каже: безпілотники на фронті – це фактично другі очі. Особливо цінними вони стають вночі. Потреба у них – постійна. Архонт служить у батальйоні безпілотних систем, тому дрони для нього – щоденний інструмент роботи. У підрозділі використовують різні типи безпілотників – для розвідки, коригування вогню та спостереження.
У свою чергу, військовий із позивним Горняк, який служить у 3-й штурмовій бригаді, додає: навіть найсучасніші дрони – розхідний матеріал на війні. Через активні бойові дії безпілотників потрібно багато і постійно. Рівненська міська рада запевняє: підтримка військових триває безперервно, а закупівлі техніки здійснюють з урахуванням актуальних запитів підрозділів. Уже зовсім скоро отримана техніка вирушить на фронт та буде допомагати нашим військовим у боротьбі проти окупанта.
Рівненський підприємець обвинувачений у зловживанні гуманітарною допомогою
Перед судом постане житель Рівненщини, який продавав автомобілі, які були гуманітарною допомогою для військових. Про це повідомили у пресслужбі Рівненської обласної прокуратури.
Поліцейські встановили, що 32-річний чоловік за допомогою знайомих водіїв під приводом волонтерської діяльності ввіз до України чотири автівки та задекларував їх як гуманітарну допомогу. Фігурант мав безкоштовно передати транспортні засоби благодійним організаціям. Однак, з метою власного збагачення, він продав автомобілі клієнтам за понад пів мільйона гривень.
Слідчі за процесуального керівництва прокуратури повідомили 32-річному костопільчанину про підозру. Досудове розслідування завершено, матеріали кримінального провадження скеровано до суду. Всі вказані транспортні засоби передано на потреби ЗСУ. Попри щире каяття, зловмиснику відповідно до санкції статті може загрожувати від 5 до 7 років позбавлення волі.
Від учителя до командира дронів: історія бійця із Рівненщини
Вчитель з Вербської громади став одним із незамінних у батальйоні безпілотників 93-ї ОМБр «Холодний Яр». Його історію розповіли у ББпC Black Raven 93 у рубриці «Faces of Black Raven». Символічний вступ у ЗСУ До ЗСУ колишній учитель малювання, трудового навчання та інформатики вступив символічно — 1 вересня, у День знань. Потім — навчання у Великій Британії і вибір бригади. «Брат тоді вже був місяць у 92-й і казав: тут холодярці нормально так хєрають 3,14дерів. Так я й потрапив у другий мотопіхотний, гранатометником. Хоча домовлялися навпаки — я в 92-гу, він у 93-тю (за роками народження). Вийшло з точністю до навпаки (сміється)». Бойове хрещення — Бахмут «У перший же день — ближній бій із вагнерівцями, на об’їзній ми були тоді. Загалом, добряче так клали їхню піхоту, але й самі зазнали серйозних втрат: з усього взводу на ротацію вийшло лише п’ятеро». Другий захід у Бахмут — то вже були вуличні бої. «Деякі епізоди не для загалу. Але одне скажу — диво, що лишився живим». Потім — кілька місяців шпиталів після поранення. Частину уламків дістали, але алюміній так і залишився у тілі. Відновлення та нові ролі Після відновлення — знову навчання, і робота вже снайпером на Кліщіївсько-Андріївському напрямі: прикриття штурмів, розмінування посадок і т.д. А у безпілотники потрапив випадково. «У батальйон прийшла рознарядка на курси. Записали мого товариша, але він пішов у СЗЧ. Тож замість нього відправили мене». У підрозділі спершу опановував «кажана», далі — FPV, а перші бойові виходи здійснював мавіководом. Швидко став головним сержантом взводу, а згодом — командиром. Про колектив і дисципліну «За рік у нас не було жодного 200-го, жодного важкого 300-го, жодного переведення чи СЗЧ. Колектив дисциплінований і дружний — всі тримаються купи». Мій головний недолік? Мабуть, що хочу все робити сам. Хлопці добре знають основи, але щоб глибше зануритися — треба технічні знання. Я з кодами працював у цивільному житті, тож мені не складно. А у нас — будівельники, продавці… Не змушуватимеш же їх вивчати програмування. Хоча якби у взводі був ще один знавець дронів від «А» до «Я» — було б простіше». Взаємопідтримка та правила «У нас кожен може підстрахувати іншого. Я теж воюю нарівні із хлопцями, попри командирські обов’язки. І в нас є правило: шеврон отримуєш тільки після першого знищеного ворога. Пам’ятаю, один із пілотів двічі підходив після уражень — але забував вмикати окуляри, тож відеопідтвердження не було і шеврон не отримував. Зате тепер про окуляри не забуває». «Я накази не віддаю — мої хлопці не собаки, щоб служити, а воїни. Моє завдання — зробити так, щоб вони мали все потрібне для якісної роботи. І авторитет не погонами вимірюється. Хоч я офіцер, але знаки розрізнення навіть не ношу — не одразу й знайду, якщо треба». Рефлексії про війну та майбутнє «Не думав, що війна затягнеться. Спершу здавалося — рік-два, і все. А тепер ніхто не скаже, коли кінець. Я знаю, за що воюю. Хоч я із заходу, але на сході — багато моїх рідних, які пережили окупацію Куп’янська». «Нас і росіян неможливо порівняти. Вони — раби. Ми — вільні. Тут ніхто не воює за владу. Сьогодні вона одна, завтра — інша. І я вірю, що Україна знайде свою ідею і стане справжньою Державою у широкому сенсі цього слова — такою, де кожен житиме гідно».