У Рівненській області відбувся спір щодо права оренди сільськогосподарських земель. Рівненський апеляційний суд ухвалив рішення, яке підтверджує правомірність оренди, наданої аграрній компанії. Суд постановив, що якщо орендодавці протягом тривалого часу приймали орендну плату та дозволяли обробляти землю, вони не можуть стверджувати, що не підписували жодних договорів. Група власників земельних ділянок звернулася до суду з позовом проти агрофірми, вимагаючи повернути землю та скасувати реєстрацію права оренди, оскільки вони запевняли, що не підписували жодних документів. Експертиза підтвердила слова селян: підписи в документах дійсно були виконані іншими особами. Спираючись на це, суд першої інстанції ухвалив рішення на користь власників і зобов’язав агрофірму звільнити ділянки. Однак, аграрна компанія оскаржила рішення, вказавши на важливий факт: орендна плата сплачувалася вчасно, а власники її справно отримували. Колегія суддів Рівненського апеляційного суду скасувала рішення першої інстанції. Суд застосував висновки Великої Палати Верховного Суду: якщо договір фактично виконувався обома сторонами (орендар користувався майном, а орендодавець приймав платежі), він не може вважатися неукладеним. Суд визнав, що власники землі діяли недобросовісно, роками визнаючи оренду та отримуючи за неї гроші, а потім раптово заявили про порушення своїх прав. Отримання оплати «лікує» недоліки в оформленні договору, захищаючи його від визнання неукладеним. Апеляційний суд повністю відмовив власникам землі у задоволенні позову. Право оренди аграрної компанії визнано законним, оскільки фактичні дії сторін переважили формальні недоліки підписів у документах. Це рішення підкріплює сталу судову практику: факт передачі майна та розрахунків є сильнішим аргументом, ніж відсутність фізичного підпису в договорі. Орендодавцям, які не згодні з умовами оренди, слід відмовлятися від отримання платежів ще на старті, а орендарям — ретельно зберігати докази виплати орендної плати (квитанції, відомості, банківські виписки).
Позначка: судовий процес
Рівненська мати отримала визнання сина померлим у суді
Рівненський апеляційний суд залишив без змін рішення суду попередньої інстанції, яким задоволено заяву матері безвісти зниклого військовослужбовця про визнання його померлим. Про це повідомили у прес-службі Рівненського апеляційного суду.
Син мешканки Рівненщини пішов на фронт ще у 2016 році. У квітні 2022 року, під час боїв на Херсонщині, він зник безвісти. Мати отримала офіційне сповіщення, звернулася до поліції, але за два роки жодних новин не з’явилося. Щоб мати змогу розпоряджатися майном та отримати виплати, жінка пішла до суду, аби її сина визнали померлим. Суд першої інстанції погодився. Міноборони подало апеляцію. Юристи відомства стверджували: ще зарано. Мовляв, війна в тому населеному пункті ще не закінчилася, тому й рахувати терміни для визнання смерті не можна. На їхню думку, треба чекати офіційного завершення бойових дій плюс ще пів року. Апеляційний суд став на бік матері. Суд зазначив, що, якщо людина зникла в самому пеклі боїв (за обставин, що загрожували смертю), можна звертатися до суду вже через 6 місяців після того фатального дня.
“Визнання особи померлою в суді — це юридичне припущення. Це робиться для того, щоб рідні могли жити далі (оформити документи, пенсії, спадок). Навіть якщо є рішення суду про смерть, держава зобов’язана продовжувати розшук, поки не буде знайдено тіло або саму людину (якщо вона, наприклад, у полоні)”, – зазначили у суді. Так, суд підтвердив, що жінка має повне право вважати сина померлим юридично, не чекаючи кінця війни. Отримавши рішення суду про оголошення сина померлим, вона тепер має право на одноразову грошову допомогу від держави, а також на оформлення спадщини, спеціальну пенсію та пільги.
Справа про земельну ділянку на Рівненщині: суд відмовився залучати спадкоємців
Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду у складній земельній справі, пов’язаній зі спадковим правом. Інцидент виник через те, що у суді першої інстанції було залучено не всіх учасників процесу – спадкоємців померлого власника землі.
Початок історії – житловий будинок, отриманий у дар від матері. Земля під будинком була неприватизована. Раніше, мати позивачки добровільно відмовилася від прав на цю землю, і селищна рада передала її чоловікові для будівництва та обслуговування. Чоловік оформив Державний акт на право власності, а після його смерті розпочалася спадщина. Позивачка оскаршила рішення селищної ради та Державний акт, стверджуючи, що має право на землю через свого покійного чоловіка.
У суді першої інстанції відповідачем була лише селищна рада. Однак, після відкриття спадщини, доля землі стала вирішальною для всіх спадкоємців. Спадкоємці, які вважали себе першою чергою у спадку, подали апеляційну скаргу, наполягаючи, що у справі повинні брати участь усі, чиї права потенційно можуть бути порушені.
Рівненський апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не мав права самостійно залучати співвідповідачів. Суд підкреслив, що позивач повинен правильно визначити коло відповідачів. Відмова позивачки залучати належних відповідачів стала підставою для відмови у позові. Ухвала Рівненського апеляційного суду – про відмову у задоволенні позову. Позивачка має звернутися до суду повторно, правильно сформувавши коло відповідачів, включивши всіх спадкоємців, чиї інтереси пов’язані зі спірною земельною ділянкою.