Позначка: соціальні мережі

У сучасному світі багато людей починають день із перегляду сторіз улюбленого інфлюенсера, а завершують його відео на YouTube чи скролінгом TikTok. Ми знаємо улюблений напій блогера, за яким давно слідкуємо, щиро радіємо новому проєкту актора чи акторки, а інколи болісно переживаємо новини про розставання співаків. Через це може виникати відчуття, ніби ці люди стали важливою частиною нашого життя, хоча насправді вони навіть не знають про наше існування.

Саме так проявляються парасоціальні стосунки. Психологи називають так односторонній психологічний та емоційний зв’язок між людиною та медійною особою — актором, музикантом, блогером чи навіть вигаданим персонажем. У такому зв’язку людина відчуває близькість, симпатію або прив’язаність, хоча взаємності немає. Простими словами, це ситуація, коли медійна особа починає сприйматися як знайомий або друг, хоча всі знання про неї ми отримуємо лише через медіа та соціальні мережі. Так формується переконлива, але все ж одностороння ілюзія близькості.

Термін “парасоціальні стосунки” з’явився у 1956 році. Його запропонували американські дослідники медіа Дональд Гортон та Річард Волл, описуючи особливий тип взаємодії між авдиторією та телевізійними ведучими. Вони помітили, що глядачі часто починають сприймати медійних осіб як знайомих, навіть без жодного реального контакту.

У середині 20 століття такі зв’язки формувалися переважно через радіо та телебачення. Люди регулярно дивилися одні й ті самі програми, звикали до голосів ведучих і починали відчувати до них симпатію. Водночас ці стосунки були обмеженими, адже телевізійні зірки залишалися для авдиторії далекими та недосяжними. Із розвитком інтернету ситуація швидко та кардинально змінилася. Соціальні мережі створили новий формат комунікації, у якому публічні особи стали значно ближчими до своєї авдиторії. Блогери можуть транслювати майже весь свій день у режимі реального часу, ділитися особистими переживаннями та емоціями, відповідати в коментарях і виходити в прямі ефіри. Усе це посилює ілюзію взаємності та робить парасоціальні стосунки інтенсивнішими, ніж раніше.

З погляду психології така прив’язаність не є дивною. Людський мозок пристосований до життя в соціальному середовищі, а емоційні зв’язки з іншими людьми протягом тисячоліть були необхідною умовою виживання. Тому мозок постійно шукає можливості для встановлення таких зв’язків.

Одним із головних чинників виникнення парасоціальних стосунків є ефект знайомості. Чим частіше ми бачимо людину, тим симпатичнішою та надійнішою вона нам здається. Якщо блогер з’являється у стрічці кілька разів на день протягом певного часу, ми поступово й несвідомо починаємо сприймати його як частину свого соціального кола.

Важливу роль відіграє і саморозкриття. У звичайному житті ми більше довіряємо тим, хто ділиться з нами особистими історіями та переживаннями. Коли інфлюенсер відкрито говорить про власні труднощі, страхи чи життєві кризи, авдиторія починає відчувати емоційну близькість, навіть якщо контакт відбувається лише через екран. Лайки, коментарі та прямі ефіри додатково підсилюють відчуття особистої взаємодії. Деякі психологи також пов’язують парасоціальні стосунки з теорією прив’язаності: люди, які шукають підтримки, стабільності чи емоційної безпеки, можуть знаходити ці відчуття в регулярній присутності знайомої медійної особи. Улюблений блогер чи артист у такому разі стає “постійною та безпечною фігурою” в житті.

Сьогодні парасоціальні стосунки стають дедалі поширенішими. Якщо раніше телевізор займав лише декілька годин на день, то тепер багато людей майже постійно перебувають в інформаційному просторі: скролять соціальні мережі під час обіду, сніданку й вечері, після підйому та перед сном, у транспорті або паралельно з переглядом фільму. Алгоритми соціальних мереж працюють так, щоб утримувати увагу якомога довше: якщо ми взаємодіємо з певним контентом, бачимо його дедалі частіше. Через це один і той самий блогер чи актор може з’являтися перед нами десятки разів на день, а відчуття знайомства та близькості поступово посилюється.

Певний злам стався після початку пандемії у 2020 році, коли значна частина соціального життя перемістилася з офлайну в онлайн. Соціальна ізоляція стала дуже актуальною проблемою. Попри велику кількість каналів комунікації, багато людей усе одно почуваються самотніми й гостро відчувають нестачу глибоких міжособистісних стосунків. У таких умовах парасоціальні зв’язки можуть частково компенсувати потребу в близькості та підтримці. Молодше покоління взагалі зростає в середовищі, де онлайн-спілкування є частиною повсякденності, а межа між реальним і цифровим контактом для них значно розмитіша, ніж для старших людей. Це також сприяє розвитку парасоціальних стосунків.

Водночас такі стосунки не можна однозначно назвати ані добрими, ані шкідливими. У багатьох випадках вони допомагають долати самотність, отримувати підтримку та мотивацію. Крім того, парасоціальні зв’язки нерідко сприяють появі реальних соціальних контактів. Навколо популярних блогерів, артистів чи фільмів/серіалів часто формуються великі спільноти прихильників, у яких люди знаходять однодумців і заводять справжню дружбу. Для підлітків такі стосунки іноді стають важливим інструментом формування власної ідентичності: спостерігаючи за кумирами, вони можуть краще розуміти свої цінності, інтереси та життєві цілі. Тому сам факт наявності парасоціальних стосунків не обов’язково свідчить про психологічні проблеми.

Небезпека з’являється тоді, коли односторонній зв’язок починає витісняти реальні стосунки або суттєво впливати на емоційний стан людини. Іноді людина стає надмірно залученою в життя свого кумира: постійно перевіряє оновлення та витрачає значну частину часу на спостереження за ним. Повідомлення про завершення кар’єри, перерву чи інша негативна новина про “ідола” можуть викликати сильний емоційний стрес. Ще одна проблема — постійне порівняння себе з ідеалізованим образом медійної особи. Більшість контенту в соціальних мережах є ретельно відібраною та “відбіленою” версією реальності, тому спроби відповідати цим стандартам здатні призводити до незадоволення собою та проблем із самооцінкою. У крайніх випадках людина може поступово ізолюватися від власного реального життя, надаючи перевагу парасоціальним стосункам. Саме тоді вони перестають бути безпечною формою прив’язаності та починають загрожувати психологічному благополуччю.

Щоб зрозуміти, чи не стали такі стосунки небезпечними, важливо оцінити баланс між віртуальними та реальними соціальними зв’язками. Якщо вам здається, що ви занадто сильно залучені у життя медійної особи, варто запитати себе: чи замінюють ці стосунки реальне спілкування, чи події в житті кумира занадто сильно впливають на настрій та емоційне самопочуття, і чи залишається достатньо часу на власні захоплення, друзів та близьких. Якщо відповіді викликають занепокоєння, варто поступово розширювати офлайн-коло спілкування та вкладати більше часу в реальні стосунки.

Якщо ж ви помічаєте надмірне занурення у парасоціальні стосунки у друга чи рідної людини, важливо не висміювати це захоплення й не знецінювати почуття. Натомість краще підтримати людину та заохочувати її до реальних соціальних контактів і спільних активностей поза соціальними мережами. Якщо така прив’язаність починає призводити до серйозної соціальної ізоляції, тривожності або помітно погіршує якість життя, доцільно м’яко й без тиску запропонувати звернутися по професійну психологічну допомогу.