Рівненський апеляційний суд

Апеляційний суд не змінив запобіжний захід у справі про ДТП на переїзді в Квасилові

Рівненський апеляційний суд залишив під вартою 55-річного регулювальника залізничного переїзду. Про це повідомили у пресслужбі суду.

Йдеться про ДТП, яка сталася 2 липня близько 14-ї години на залізничному переїзді у Квасилові. Тоді швидкий пасажирський потяг сполученням «Дніпро-Київ-Хелм» зіткнувся з маршруткою «Рівне-Здолбунів». Шлагбаум на переїзді був відкритий і працював у ручному режимі. Того дня на переїзді чергував 55-річний житель Рівненського району.

Унаслідок ДТП загинули четверо пасажирів маршрутного таксі: 72-річний чоловік, 54-річна жінка, а також дві рідні сестри 24 та 29 років — жителі сіл Здолбунівської громади. Ще 11 жителів Рівненського району віком від 11 до 68 років дістали травми. Серед травмованих — 42-річний водій маршрутки та сам регулювальник залізниці.

Черговому по залізничному переїзду орган досудового розслідування повідомив про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 Кримінального кодексу України.

4 липня місцевий суд задовольнив клопотання слідчого та обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

Захисник підозрюваного оскаржив це рішення до Рівненського апеляційного суду. Він просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді особистої поруки відповідно до ст. 180 Кримінального процесуального кодексу України, з передачею підозрюваного на поруки трудового колективу. Сам підозрюваний підтримав цю позицію та просив пом’якшити запобіжний захід, посилаючись на незадовільний стан здоров’я.

Прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту. Він зазначив, що ризики, передбачені пунктами 1,3, 5 статті 177 КПК України, залишаються актуальними. За його словами, інкриміноване підозрюваному кримінальне правопорушення належить до категорії тяжких злочинів і передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Це, на думку прокурора, свідчить про те, що підозрюваний, перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, у тому числі й за кордоном, а також впливати на свідків кримінального провадження.

Колегія суддів відхилила апеляційну скаргу сторони захисту та залишила без змін ухвалу слідчого судді суду попередньої інстанції, визнавши її законною та обґрунтованою.

Ухвала Рівненського апеляційного суду діятиме до 30 серпня 2026 року.

Апеляційний суд пояснив, у якому порядку оскаржувати відмову в безкоштовному зубопротезуванні

Рівненський апеляційний суд підтвердив рішення суду першої інстанції у справі чоловіка, який оскаржував відмову у безоплатному зубопротезуванні. Йому відмовили у розгляді позову в порядку цивільного судочинства, оскільки такі спори щодо безкоштовного протезування за державні кошти мають вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Про це повідомили у пресслужбі Рівненського апеляційного суду.

До суду звернувся громадянин — ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС та особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни. Він оскаржував дії Рівненської обласної стоматологічної поліклініки, яка відмовила йому у наданні безоплатного зубопротезування, на яке він, на його думку, мав право згідно з нормами Конституції та спеціальних законів.

Місцевий суд відмовив у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства та роз’яснив, що цей спір має розглядатися за нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач не погодився з таким рішенням і подав апеляційну скаргу з вимогою направити справу на розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Рівненського апеляційного суду обґрунтувала законність відмови, звернувши увагу на характер правовідносин. Суд зазначив, що спір виник через спробу реалізувати право на безоплатну медичну допомогу в комунальному закладі, який працює в межах державних і місцевих програм фінансування.

Також суд врахував делеговані функції відповідача. Відмова ґрунтувалася на застосуванні бюджетних програм та нормативно-правових актів виконавчої влади, тому дії комунального закладу фактично є реалізацією державних завдань у сфері охорони здоров’я.

Окремо апеляційний суд послався на усталену практику Верховного Суду, згідно з якою публічно-правовим є спір, у якому один із суб’єктів законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого, а той зобов’язаний виконувати його приписи.

Суд апеляційної інстанції керувався положеннями процесуального законодавства — частиною 1 статті 5 КАС України та пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України.

За результатами розгляду справи Рівненський апеляційний суд залишив оскаржену ухвалу місцевого суду без змін. Суд дійшов висновку, що оцінка правомірності відмови у наданні безоплатних медичних послуг та перевірка дотримання комунальним закладом вимог бюджетного законодавства виходять за межі цивільної юрисдикції. Такі спори є публічно-правовими і повинні вирішуватися виключно за правилами адміністративного судочинства.

Апеляційний суд у Рівному зобов’язав демонтувати огорожу біля багатоквартирного будинку

Рівненський апеляційний суд підтримав мешканку багатоквартирного будинку, яка вимагала прибрати самовільно встановлену огорожу на прибудинковій території. Суд скасував рішення першої інстанції та задовольнив позов, зобов’язавши відповідачку усунути перешкоди у користуванні спільною земельною ділянкою. Про це повідомили у пресслужбі Рівненського апеляційного суду.

Конфлікт виник між співвласниками квартир одного багатоквартирного будинку. Одна з мешканок встановила металеву сітчасту огорожу впритул до зовнішньої стіни будинку по периметру своєї квартири та замкнула її на навісний замок. Унаслідок цього інші мешканці втратили вільний доступ до частини прибудинкової території та спільного майна. Крім того, в межах загородженої ділянки опинився вузол вводу газової магістралі, а отже у разі аварії аварійні служби не могли б дістатися до обладнання без фізичного руйнування самовільного паркана.

Управління містобудування, архітектури, ЖКГ, земельних відносин, екології та благоустрою міської ради не видавало жодних дозволів на встановлення огорож. Також відомо, що щодо відповідачки вже виносили приписи про усунення порушень законодавства про благоустрій.

Заперечуючи проти позову, відповідачка стверджувала, що позивачка нібито не має права на частину земельної ділянки через відсутність окремої державної реєстрації таких прав. Однак колегія суддів проаналізувала норми чинного законодавства та практику Верховного Суду.

Суд зазначив, що відповідно до статті 42 Земельного кодексу України земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок, належить співвласникам на праві спільної сумісної власності. Прибудинкова територія використовується для обслуговування всього будинку і має враховувати інтереси всіх мешканців. Верховний Суд, зокрема у постановах від 14 лютого 2024 року та 27 січня 2023 року, неодноразово наголошував, що право на земельну ділянку пов’язане з набуттям квартири. Відсутність окремого витягу про реєстрацію землі на конкретного власника квартири не позбавляє його права володіти та користуватися прибудинковою територією.

Крім того, згідно зі статтею 369 Цивільного кодексу України та законом «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», користування спільним майном і прибудинковою територією можливе лише за згодою співвласників. Тому встановлення будь-яких огорож або споруд без такого погодження є незаконним.

Апеляційний суд дійшов висновку, що огорожу встановили самовільно, а її наявність порушує права сусідів і створює небезпеку. У результаті суд зобов’язав відповідачку знести металеву огорожу та навісний металевий замок, щоб повністю відновити вільний доступ власників квартир до спільної прибудинкової території та зовнішніх інженерних мереж будинку.

У Рівному стартували співбесіди на 12 посад суддів апеляційного суду

Вища кваліфікаційна комісія суддів України почала проводити співбесіди з кандидатами на 12 вакантних посад суддів Рівненського апеляційного суду. Про це повідомляє «Закон і Бізнес».

Рівненський апеляційний суд став першим судом із так званої «третьої групи» апеляційних загальних установ, для яких добір триватиме в найближчі місяці. Усього на посади в цьому суді претендують 23 кандидати, а загалом у межах цієї групи мають заповнити 155 вакансій.

Першим кандидатом, який успішно підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційній інстанції, став суддя Центрального районного суду м. Маріуполя Олексій Томілін. Наразі він відряджений до Нетішинського міського суду Хмельницької області. Його результат становить 691,06 бала.

Щодо інших претендентів, зокрема адвокаток Ірини Іващенко та Оксани Тимошенко, комісія оголосила перерви у визначенні результатів оцінювання.

Апеляційний суд на Рівненщині залишив без змін рішення у справі про страхове відшкодування після ДТП

Рівненський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу страхової компанії щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог позивача та залишив це рішення без змін. Про це повідомили у пресслужбі Рівненського апеляційного суду.

Суд встановив, що в ніч проти 28 листопада 2023 року в Здолбунові водійка автомобіля «Audi A6», перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, на швидкості в’їхала в паркан місцевого жителя та пошкодила його автомобіль «Renault Megane», який стояв на подвір’ї.

Згодом експерт страховика і судовий експерт дійшли спільного висновку, що вартість ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу удвічі перевищує його ринкову вартість до ДТП. Автомобіль у пошкодженому стані вони оцінили за ціною металобрухту.

Постановою місцевого суду водійку визнано винною та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст. 122-4, 124 та ч. 4 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. На момент аварії цивільно-правова відповідальність винуватиці ДТП була застрахована в страховій компанії, яка є відповідачем у справі.

Оскільки страховик виплатив потерпілому лише частину страхових відшкодувань, передбачених страховим полісом, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до винуватиці аварії та страховика про стягнення відшкодування за шкоду, завдану дорожньо-транспортною пригодою.

Страхова компанія не погодилася з рішенням місцевого суду, який задовольнив позовні вимоги та стягнув із неї на користь позивача борг за страховим відшкодуванням, а також пеню, 3 % річних та інфляційні виплати. У скарзі вона просила скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове — про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів залишила апеляційну скаргу без задоволення, врахувавши встановлені обставини. З матеріалів справи вбачається, що позивач дотримався вимог Закону України № 1961-ІV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на момент ДТП. Він невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів із дня настання дорожньо-транспортної пригоди, повідомив страховика про подію, надав транспортний засіб для огляду представником страхової компанії, за результатами якого було складено акт огляду, а також подав заяву про виплату страхового відшкодування.

Натомість відповідач порушив порядок, встановлений Законом України № 1961-ІV, оскільки здійснив виплату страхового відшкодування без узгодження з особою, яка має право на таке відшкодування, його розміру, як цього вимагає п. 36.2 цього Закону. Жодних доказів того, що між страховиком і потерпілим було досягнуто згоди щодо розміру та способу виплати страхового відшкодування, відповідач не надав, а суд цього не встановив.

Крім того, позивач звернувся до судового експерта із заявою про проведення судової автотоварознавчої експертизи пошкодженого автомобіля. Висновок спеціаліста засвідчив, що вартість ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу перевищує вартість авто до ДТП.

Водночас спеціаліст-оцінювач страховика у своєму звіті не навів детального розрахунку вартості робіт із демонтажу. Також у документі не були визначені розрахунки вартості діагностування, дефектування, витрат, пов’язаних із продажем у регіоні, зокрема складських, транспортних, торговельних витрат та іншого, а також суми податків, зборів, інших обов’язкових платежів і прибутку, що очікуються від реалізації складників на вторинному ринку.

Згідно з п. 7.23 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092 у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 липня 2003 р. за № 1074/8395, якщо ринкова вартість технічно справних складників менша за суму вартості робіт із їх демонтування та витрат, пов’язаних із продажем у регіоні, то вартість оцінюваного КТЗ дорівнює вартості металобрухту складників, що залишилися, з урахуванням витрат на утилізацію.

У висновку судового експерта зазначено, що відповідно до п. 7.17 Методики, якщо вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників розукомплектованого або аварійно пошкодженого КТЗ перевищує його ринкову вартість без зазначених пошкоджень, ринкова вартість КТЗ не розраховується. Відновлення такого КТЗ за принципом внеску є економічно недоцільним. Вартість технічно справних складників не розраховувалася через відсутність даних результатів діагностування технічно справних складників, придатних до подальшого використання на спеціалізованому для даної моделі КТЗ підприємстві автосервісу. Тому при визначенні утилізаційної вартості була оцінена вартість металобрухту.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що ремонт належного позивачеві транспортного засобу «Renault Megane» є економічно необґрунтованим. Тому, відповідно до ст. 30 Закону України № 1961-ІV, відшкодуванню підлягає різниця між вартістю автомобіля до та після ДТП.

З урахуванням розміру частково виплаченого позивачеві страхового відшкодування та ліміту відповідальності страховика за страховим полісом місцевий суд правомірно стягнув зі страхової компанії різницю між лімітом відповідальності страховика та виплаченим страховим відшкодуванням, пеню за прострочення виплати страхового відшкодування та 3 % річних від суми боргу.

Апеляційний суд також відхилив доводи скарги про неналежність висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи автомобіля позивача, оскільки експерт був повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України. Висновок судового експерта, який проводив дослідження та був допитаний у суді першої інстанції для роз’яснення запитуваних судом моментів проведеної автотоварознавчої експертизи, відповідач не спростував належними та допустимими доказами і не заявив клопотання про призначення судом експертного товарознавчого дослідження.

У суді також зауважили, що відповідно до ч. 1 ст. 110 Цивільного процесуального кодексу України висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом з іншими доказами за правилами, визначеними статтею 89 цього Кодексу.