У селі Берестя на Дубровиччині живе одинокий пенсіонер, який сам утримує на подвір’ї майже два десятки кіз. Усе господарство тримається на його плечах, і так він живе вже не один рік. Влітку дідусь, якому уже під 90 років, косить траву та заготовляє корм, а взимку купує сіно за свою мізерну пенсію. Каже, що робота нелегка, але кіз залишити не може, бо вони для нього — щоденна турбота і відповідальність.
Петро Пінчук розповідає, що влітку йде в огород, де трохи наросла трава, і косить її косою фізічески. Узимку ж купує сіно у людей, які мають свою техніку, трактора, гребалку і все необхідне для заготівлі.
Його подвір’я ніколи не буває порожнім — там постійно чути мекання кіз. Для когось майже двадцять кіз — це важка праця, а для нього — щоденне життя і компанія. Він каже, що давно тримає кіз, вони рождаються, а різати їх він не може, бо жалко і він не хоче однімать життя.
Чоловік зазначає, що тримає кіз також тому, що любить молоко. Він жаліє тварин, щоб вони не горіли і не перепалювалися, не мучилися, тому здойує їх сам. Молоко не продає. За його словами, кози живуть, хоча інколи через болєзні помирають.
З кожним роком сил у пенсіонера стає менше, тож утримувати все господарство самому йому дедалі важче. Особливо складно, коли треба вигнати та нагодувати всю отару. Дідусь просить про допомогу в догляді за козами, адже сам уже не в змозі впоратися з усім господарством.
