Серйозна втрата для Рівного. На майдані Незалежності попрощалися з Олександром Курсиком. Він був журналістом, депутатом Рівненської міської ради. А з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Мав поранення. Перебуваючи вдома, його здоров’я різко погіршилося. Упродовж двох тижнів лікарі боролися за його життя. Та 26 лютого серце Олександра зупинилося назавжди. У нього залишились дружина та троє дітей.
На майдані Незалежності у Рівному особливо тихо. Сотні людей навколішки зустрічають Олександра Курсика — депутата Рівненської міської ради, журналіста, військовослужбовця і просто щиру, світлу людину. 26 лютого його серце зупинилося. Після перенесеного інсульту лікарі два тижні боролися за його життя. Рідні вірили, колеги чекали добрих новин, місто молилося. Та, попри усі зусилля медиків, врятувати його не вдалося. «На своєму шляху він зробив дуже багато доброго, позитивного. Це місто сьогодні, я думаю, знає і прийде вшанувати його пам’ять, дивлячись на ті сторінки у Фейсбуці, в Інстаграмі, всьому. Це була людина з великої літери. Я думаю, місто не забуде його добрих вчинків», — сусід Олександра Мирослав.
На центральній площі Рівного зібралися ті, хто знав Олександра з різних сторін. Для когось він був принциповим депутатом, який не мовчав і не відступав, коли йшлося про інтереси громади. Для когось — журналістом, що вмів ставити гострі запитання і знаходити правду. Захисником, який із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист нашої держави. А для багатьох — надійним другом, порадником, людиною з відкритим серцем. «Він був щирим, відвертим, завжди усміхненим, позитивним. З ним було приємно спілкуватися, на нього завжди можна було покластися у вирішенні якихось питань. Тому для міста Рівного це величезна втрата», — товариш Олександра Сергій Головня. Серед людей котрі прийшли віддати останню шану Олександру, його перша кураторка в університеті Ольга Мітчук. Вона згадує Олександра щирим, відданим, справжнім професіоналом та талановитою людиною, котрий завжди хотів та прагнув навчитися всього. «Нехай Господь прийме його до себе в обійми, а він з відтіля і надалі нехай захищає нас так, як воїн, воїн-герой. Людина, яка своїм серцем і душею, своїм тілом і розумом виборювала Україну. Я вірю, що все те, що почато ним, однозначно увінчається успіхом. Я вірю, що всі його шляхи життя, які розпочаті, продовжать його діти, продовжать його родина і сім’я», — куратор Олександра Ольга Мітчук. Під час прощання люди ділилися спогадами, обіймали одне одного, не стримували сліз. У словах, що звучали, було багато вдячності — за підтримку, за чесність, за небайдужість. «Знаю його дуже давно, тому що коли я починав свою таку публічну діяльність йому не було ще ще 20 років. Фактично виріс на моїх очах, завжди із ним були хороші стосунки, був завжди активним і така риса, сьогодні декілька раз про це здавали, абсолютно позитивна людина, завжди налаштований на позитивні речі, ніколи не обговорювалось такого поганого, завжди приходив. Такий і залишиться в пам’яті», — ексмер Рівного Володимир Хомко. 28 лютого для Рівненської громади стало днем болю. Болю за людину, яка жила активно, працювала для міста і залишила після себе помітний слід. «Завжди усміхнений, позитивний, в нього був такий козацький дух, він такий залишиться в моїй пам’яті. Вчора навіть вертався з відрядження і згадував, коли ми з ним крайній раз бачились. Це людина з великої букви, тому що він любив життя», — в. о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян. Олександр Курсик пішов із життя 26 лютого. Упродовж двох тижнів медики боролися за його життя. Поховали захисника на кладовищі «Нове» на алеї Героїв. У нього залишились дружина та троє дітей. Вічна шана та пам’ять Олександру Курсику.
