Рівненський апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції та задовольнив позов батька-одинака, який самостійно виховує свого малолітнього сина. Судді дійшли висновку, що поведінка матері свідчить про свідоме і систематичне ігнорування потреб дитини. Цю інформацію повідомила пресслужба Рівненського апеляційного суду. Раніше місцевий суд відмовив батькові у задоволенні позову про позбавлення колишньої дружини батьківських прав, вважаючи, що жінці слід дати можливість виправити свою поведінку. Не погодившись із цим рішенням, представниця позивача подала апеляційну скаргу, наполягаючи на повному задоволенні вимог свого клієнта. Під час розгляду справи апеляційний суд встановив, що після розлучення хлопчик залишився з батьком, який забезпечує його всім необхідним. Дитина проживає в комфортних умовах, має достатній одяг та успішно навчається в гімназії. Мати тривалий час не проживає з дитиною, її місцеперебування невідоме, вона не бере участі у вихованні та має заборгованість по аліментам. Орган опіки та піклування двічі розглядав це питання і в обох випадках підтвердив, що позбавлення батьківських прав є доцільним і відповідає інтересам дитини. Суд нагадав, що згідно зі ст. 164 Сімейного кодексу України, ухилення від виконання батьківських обов’язків є підставою для позбавлення прав, якщо це є наслідком винної поведінки та свідомого нехтування дитиною. Ключовими факторами, що вплинули на рішення апеляційного суду, стали факти, які не були належно враховані місцевим судом. У квітні 2025 року жінка була засуджена до громадських робіт за злісне ухилення від сплати аліментів на іншу дитину. У грудні 2025 року її вже позбавили батьківських прав щодо тієї ж дитини. Відповідачка подала заяву, в якій визнала позов та не заперечувала проти позбавлення її прав на сина. Судді Рівненського апеляційного суду підкреслили, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, але в даному випадку йдеться не про «тимчасові труднощі», а про стійку та системну поведінку. Відсутність заперечень з боку відповідачки проти позбавлення її прав у сукупності з іншими обставинами свідчить про її фактичну самоусуненість від виховання. Оскільки мати не змінила свого ставлення до материнства навіть після притягнення до кримінальної відповідальності, суд скасував рішення першої інстанції. Новим рішенням позов батька був повністю задоволений.
