Категорія: Культура та мистецтво

Новорічні традиції у світі: подорож по країнах

Новий рік — свято, яке об’єднує людей незалежно від віросповідання та національності. Закінчення року та прихід наступного завжди дає надію на позитивні зміни, нові можливості, а ще всі переконані, що саме прийдешній рік принесе приємні події. Так чи інакше, Новий рік — час бажань, приємних традицій та святкового настрою. Ялинка, новорічні привітання, салати із шампанським — усе це роками присутнє при святкуванні.

А як зустрічають Новий рік в інших країнах світу? Запрошуємо в новорічну подорож, щоб і собі перебрати цікаві звичаї цього дня. Не в усіх країнах світу святкування Нового року збігається із нашим. Наприклад, Китай, Індія, Шотландія, Ізраїль, Таїланд, Іран, Ефіопія, Саудівська Аравія мають свої дні для святкування.

Про китайський Новий рік знають чи не усі. Його святкування припадає на молодий місяць, а це кінець січня чи початок лютого. Справді, китайці це свято відзначають гучно, дотримуються багатьох традицій, які передаються поколіннями. Особливим атрибутом святкування є ліхтарі. Ними прикрашають вулиці, будинки та вважають, що вони відлякують злих духів. Ще в Китаї вірять, що Новий рік варто зустрічати в червоному одязі. Дун Че Лао Рен (китайський Дід Мороз) кладе подарунки в панчохи, а замість ялинки — дерево світла.

В Ізраїлі теж не чекають 1 січня, щоб зустріти Новий рік. Євреї святкують в кінці вересня — на початку жовтня. В них це свято називається Рош ха-Шана. Замість олів’є — яблука з медом. Саме ця страва вважається традиційною під час святкування, щоб весь рік було солодко.

В Ірані Новий рік святкують весною. Жителі цієї країни мають власний календар — астрономічний сонячний, тому їхнє святкування припадає на 22 березня григоріанського календаря. Новорічні святкування часто тривають аж тиждень. Ще в Ірані існує цікава традиція — дарувати один одному яйця. Це пов’язане зі старовинною легендою й означає зародження нового життя.

В Таїланді Новий рік припадає на квітень. Там під час святкування мало хто залишається сухим. Люди обливають одне одного водою, а ще мажуть глиною. Цікаво, що святкування присвячується тому, що земля зробила повне обертання навколо Сонця – це і є Новим роком в Таїланді.

У більшості країн Новий рік святкують 1 січня, як і в Україні. До речі, на території України тільки з 1918 року святкування Нового року почало збігатись із європейським. Батьківщиною Діда Мороза вважають Фінляндію. Там його звати Йоулупуккі й живе він у Лапландії. Втім, святкування Нового року там не таке важливе, як Різдво. Усі святкування відбуваються зазвичай вдень. На столі можна побачити сосиски, пиво, прості салати. До речі, у Фінляндії використання піротехніки дозволено тільки у ніч з 31 грудня на 1 січня.

А от австралійці одні з перших на планеті зустрічають Новий рік. І тільки там можна побачити Санта Клауса із дошкою для серфінгу. В Англії зародилась традиція обмінюватись різдвяними та новорічними листівками. А ще англійці звикли в прямому значенні впускати рік у дім. Вони відчиняють парадні двері, щоб новий рік прийшов у їхню домівку, а ще залишають відчиненими задні, щоб вийшов старий. В оздобленні будинків англійці використовують не тільки ялинку, а й омели.

У США традиції святкування Нового року схожі на українські. До речі, американці роблять це чи не найкраще. Сусіди змагаються між собою за найяскравішу ілюмінацію. Подарунки від Санти діти знаходять під ялинкою, а ще залишають гостям печиво з молоком.

В Італії в новорічну ніч можна почути вигукування із привітанням. У Венеції прихід року святкують поцілунками. Там на головній площі можна побачити багато пар, які цілуються під новорічний відлік.

В Кубі святкування Нового року здалось би нам дивним. Прикрашають там не ялинку, а пальму. Замість Діда Мороза — Вальтасар, Гаспар і Мельхіор. А щоб рік був вдалим, варто під бій годинника з’їсти дванадцять виноградин.

В Чилі в містечку Талька в 1995 році зародилась традиція зустрічати Новий рік на кладовищі біля померлих родичів. Люди приносять квіти й деякий час сидять біля могил.

У Франції до дітей приходить дідок Пер Ноель. Він теж спускається в оселю через димохід і залишає свої подарунки.

Головним атрибутом цього свята теж є ялинка, яку прикрашають цукерками та іграшками. А ще існує цікава традиція. Французи в новорічну ніч запалюють в каміні велике поліно, що символізує добробут та сімейний затишок.

В Україні ж новорічні традиції поєднують звичаї з багатьох країн. Ми теж зустрічаємо рік у ніч на 1 січня, а головною окрасою є ялинка. Втім, саме в нас заведено готувати багатий святковий стіл, щоб наступний рік був щедрий.

Новорічні традиції по всьому світу: від ліхтарів до серфінгу Санти

Новий рік – свято, яке об’єднує людей незалежно від віросповідання та національності. Закінчення року та прихід наступного завжди дає надію на позитивні зміни, нові можливості, а ще всі переконані, що саме прийдешній рік принесе приємні події. Так чи інакше, Новий рік – час бажань, приємних традицій та святкового настрою. Ялинка, новорічні привітання, салати із шампанським — усе це роками присутнє при святкуванні. А як зустрічають Новий рік в інших країнах світу? Запрошуємо в новорічну подорож, щоб і собі перебрати цікаві звичаї цього дня.

Не в усіх країнах світу святкування Нового року збігається із нашим. Наприклад, Китай, Індія, Шотландія, Ізраїль, Таїланд, Іран, Ефіопія, Саудівська Аравія мають свої дні для святкування. Про китайський Новий рік знають чи не усі. Його святкування припадає на молодий місяць, а це кінець січня чи початок лютого. Справді, китайці це свято відзначають гучно, дотримуються багатьох традицій, які передаються поколіннями. Особливим атрибутом святкування є ліхтарі. Ними прикрашають вулиці, будинки та вважають, що вони відлякують злих духів. Ще в Китаї вірять, що Новий рік варто зустрічати в червоному одязі. Дун Че Лао Рен (китайський Дід Мороз) кладе подарунки в панчохи, а замість ялинки — дерево світла. В Ізраїлі теж не чекають 1 січня, щоб зустріти Новий рік. Євреї святкують в кінці вересня — на початку жовтня. В них це свято називається Рош ха-Шана. Замість олів’є — яблука з медом. Саме ця страва вважається традиційною під час святкування, щоб весь рік було солодко. В Ірані Новий рік святкують весною. Жителі цієї країни мають власний календар — астрономічний сонячний, тому їхнє святкування припадає на 22 березня григоріанського календаря. Новорічні святкування часто тривають аж тиждень. Ще в Ірані існує цікава традиція — дарувати один одному яйця. Це повязано зі старовинною легендою й означає зародження нового життя. В Таїланді Новий рік припадає на квітень. Там під час святкування мало хто залишається сухим. Люди обливають одне одного водою, а ще мажуть глиною. Цікаво, що святкування присвячується тому, що земля зробила повне обертання навколо Сонця – це і є Новим роком в Таїланді. В більшості країн Новий рік святкують 1 січня, як і в Україні. До речі, на території України тільки з 1918 року святкування Нового року почало збігатись із європейським. Батьківщиною Діда Мороза вважають Фінляндію. Там його звати Йоулупуккі й живе він у Лапландії. Втім, святкування Нового року там не таке важливе, як Різдво. Усі святкування відбуваються зазвичай вдень. На столі можна побачити сосиски, пиво, прості салати. До речі, у Фінляндії використання піротехніки дозволено тільки в ніч з 31 грудня на 1 січня. А от австралійці одні з перших на планеті зустрічають Новий рік. І тільки там можна побачити Санта Клауса із дошкою для серфінгу. Саме в Англії зародилась традиція обмінюватись різдвяними та новорічними листівками. А ще англійці звикли в прямому значенні впускати рік у дім. Вони відчиняють парадні двері, щоб новий рік прийшов у їхню домівку, а ще залишають відчиненими задні, щоб вийшов старий. В оздобленні будинків англійці використовують не тільки ялинку, а й омели. Масштабне святкування Нового року можна побачити й в США. До речі, їхні традиції цього свята дуже схожі на українські. Окрему увагу можна приділити оздобленим будинкам. Американці роблять це чи не найкраще. Сусіди змагаються між собою за найяскравішу ілюмінацію. Подарунки від Санти діти знаходять під ялинкою, а ще залишають гостям печиво з молоком. Італійці дуже емоційні, тож в новорічну ніч можна почути вигукування із привітанням. У Венеції прихід року святкують поцілунками. Там на головній площі можна побачити багато пар, які цілуються під новорічний відлік. Зовсім інші традиції існують на Кубі. В цій країні святкування Нового року здалось би нам дивним. Прикрашають там не ялинку, а пальму. Замість Діда Мороза — Вальтасар, Гаспар і Мельхіор. А щоб рік був вдалим, варто під бій годинника з’їсти дванадцять виноградин. А от новорічні традиції в Чилі справді дивують. В містечку Талька в 1995 році зародилась традиція зустрічати Новий рік на кладовищі біля померлих родичів. Люди приносять квіти й деякий час сидять біля могил. В Франції до дітей приходить дідок Пер Ноель. Він теж спускається в оселю через димохід і залишає свої подарунки. Головним атрибутом цього свята теж є ялинка, яку прикрашають цукерками та іграшками. А ще існує цікава традиція. Французи в новорічну ніч запалюють в каміні велике поліно, що символізує добробут та сімейний затишок. А ще окрім Пер Ноеля, до дітей може завітати Пер Фуетар, щоправда, до неслухняних.

Різні традиції Нового року у світі

Новий рік – свято, яке об’єднує людей незалежно від віросповідання та національності. Закінчення року та прихід наступного завжди дає надію на позитивні зміни, нові можливості, а ще всі переконані, що саме прийдешній рік принесе приємні події. Ялинка, новорічні привітання, салати із шампанським — усе це роками присутнє при святкуванні. А як зустрічають Новий рік в інших країнах світу? Китай, Індія, Шотландія, Ізраїль, Таїланд, Іран, Ефіопія, Саудівська Аравія мають свої дні для святкування. Справді, китайці це свято відзначають гучно, дотримуючись багатьох традицій, які передаються поколіннями. Особливим атрибутом святкування є ліхтарі. В Ізраїлі теж не чекають 1 січня, щоб зустріти Новий рік. Євреї святкують в кінці вересня — на початку жовтня. В них це свято називається Рош ха-Шана. Замість олів’є — яблука з медом. Таїланді Новий рік припадає на квітень. Там під час святкування мало хто залишається сухим. Люди обливають одне одного водою, а ще мажуть глиною. У Фінляндії з 31 грудня на 1 січня використання піротехніки дозволено. Англійці звикли в прямому значенні впускати рік у дім, відчиняючи парадні двері. Американці роблять це чи не найкраще, сусіди змагаються за найяскравішу ілюмінацію. Італійці емоційні, тому в новорічну ніч можна почути вигукування із привітанням. На Кубі святкування присвячується тому, що земля зробила повне обертання навколо Сонця, а в Чилі люди зустрічають Новий рік на кладовищі біля померлих родичів. Французи в новорічну ніч запалюють велике поліно, що символізує добробут та сімейний затишок. В Україні ж святкування Нового року почало збігатись із європейським з 1918 року.

Різдвяні дзвони ‘Щедрика’ збагатять колекцію Острозького заповідника

Нова нумізматична колекція Острозького заповідника отримала унікальний вигляд – різдвяні монети, присвячені 100-річчю виконання «Щедрика» Миколою Леонтовичем. Набір складається з трьох срібних пам’ятних монет, що символізують перше виконання легендарної колядки в Карнеґі-холі у Нью-Йорку.

Ці монети, викарбувані в 2023 році Банкнотно-монетним двором Національного банку України, мають номінал 10 гривень і присвячені Українській республіканській капелі під керівництвом Олександра Кошиця. Упродовж 1919-1924 років капела здійснила понад 600 концертів у провідних музичних центрах Європи та Америки, утвердивши «Щедрик» як один із національних символів України.

Кожен дзвоник в серії «Українська спадщина» виконаний у формі передзвіну, що віддає шану мелодії «Щедрика», та відомої англомовної назви – Carol of the Bells. Цей набір відзначає спільність української та світової культур, а також відкриття «Щедрика» як різдвяного символу по всьому світу.

Після завершення оформлення документів, ці срібні монети стануть частиною нумізматичної виставки Острозького замку та будуть доступні для огляду відвідувачам.

«Щедрик»: історія всесвітньо відомої пісні

«Щедрик» лунав і продовжує лунати як в оселях українців, так і на найпрестижніших концертних сценах світу. Щедрівка, яку Микола Леонтович поклав в основу свого всесвітньо відомого твору, здобула міжнародне визнання. Водночас не всі знають, що ця пісня стала символом тривалої боротьби українського народу за незалежність від Росії. Історію «Щедрика» розповіло видання «Ukraїner».

Цей твір став одним із головних символів Різдва. Його виконують зірки світової сцени, він звучить у кіно та рекламних роликах, а ритм мелодії відбивають навіть баскетболісти NBA. Ідеться про колядку Carol of the Bells, яка дарує святковий настрій народам усього світу. Та водночас небагато хто знає, що ця всесвітньо відома мелодія має дохристиянське походження і бере свій початок в Україні. Її справжня назва — «Щедрик», а музику на основі давньої народної мелодії створив видатний український композитор Микола Леонтович. Задовго до того, як стати різдвяним символом, «Щедрик» був успішним культурним проєктом української дипломатії в Європі та важливим елементом боротьби України за незалежність від Росії.

Уперше пісня прозвучала в Празі у 1919 році, у Нью-Йорку — в 1922-му, а англомовна версія Carol of the Bells з’явилася лише у 1936 році. Так зазначено в партитурі, що вийшла друком у Нью-Йорку 1936 року в музичному видавництві Carl Fisher. Те саме зафіксовано в численних нотах пісні Carol of the Bells, які щороку на Різдво розгортають її виконавці в усіх куточках планети.

Однак, як не дивно, цей музичний твір до Різдва не має жодного стосунку, не є колядкою і навіть не пов’язаний із зимою. Це давня українська обрядова пісня, яку співали навесні: в березні, коли додому поверталися ластівки. Належить вона до жанру щедрівок — питомо українських новорічних пісень, що їх виконували на території прадавньої України ще до прийняття християнства. Тоді на наших землях Новий рік зустрічали в березні. Тому в оригінальному тексті, на відміну від англомовного, йдеться про ластівку, а не дзвоники (англ. bells — дзвіночки), а справжня назва пісні — «Щедрик», від слова «щедрий», що також означає плідний, життєдайний.

Упродовж століть це була проста одноголоса мелодія на чотири ноти. «Щедрик» лунав на Щедрий вечір, коли за столом збиралася вся родина і зустрічала Новий рік. На столах було повно смачної їжі, а щедрівники — молодь або діти — ходили від хати до хати і співали під вікнами: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка, Стала собі щебетати, Господаря викликати: Вийди, вийди, господарю, Подивися на кошару, Там овечки покотились, А ягнички народились. Хоч не гроші, то полова, В тебе жінка чорноброва. Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка».

На відміну від схожого обряду колядування на Різдво, коли прославляється народження Христа, в щедрівках величали господаря та його дружину з дітьми, бажали родині достатку, доброго врожаю і приплоду худоби в новому році. Взамін щедрівники отримували винагороду: їжу або гроші. Із перенесенням святкування Нового року на зимовий період щедрівки почали співати в січні, через тиждень після Різдва.

Поява «Щедрика» в обробці Миколи Леонтовича. Тривалий час пісня побутувала в українському фольклорі, поки на зламі XX ст. її не почув талановитий український композитор Микола Леонтович (1877–1921). На основі простої одноголосої мелодії він написав той хоровий шедевр, який нині співає на Різдво весь світ. За створення майбутнього різдвяного хіта композитор взявся 1910 року. Тоді, за порадою професора київської консерваторії Болеслава Яворського, він розробляв на «Щедрикові» ефект мотиву-ostinato – той самий принцип повторюваності основної мелодії пісні (первинних чотирьох нот), яким упродовж наступних ста років бавитимуться різножанрові виконавці Carol of the Bells. За текстову основу пісні Микола Леонтович узяв волинський варіант «Щедрика», що був записаний фольклористами в місті Краснопіль на Поліссі й опублікований в одному зі збірників українських пісень.

Через три місяці після київської прем’єри пісні в Російській імперії спалахнула революція. У лютому 1917 року цар Микола ІІ зрікся престолу, а поневолені народи розпочали боротьбу за незалежність. Першою самостійність проголосила Фінляндія, а 22 січня 1918 року — Українська Народна Республіка. За нею пішли країни Балтії, Південного Кавказу та Польща. У Києві створили перший національний уряд, до якого долучився композитор Микола Леонтович. Разом з Олександром Кошицем та іншими діячами він працював у музичному відділі Міністерства освіти та мистецтв, розвиваючи українську культуру, яка раніше вважалася «сепаратизмом». Втім, культурне піднесення було нетривалим. У жовтні 1917 року владу в Росії захопили більшовики й розпочали агресію проти новостворених держав, зокрема України, називаючи окупацію «визволенням». Захопивши Харків, вони проголосили маріонеткову владу та пішли наступом на Київ, удаючи «внутрішній конфлікт». Україна звернулася по допомогу до Заходу. Її незалежність визнали Німеччина й Австро-Угорщина, а країни Антанти запровадили санкції проти більшовиків і вислали французькі війська до Одеси. Однак ця підтримка фактично сприяла білогвардійцям, які прагнули відновити імперську Росію та заперечували існування української нації. У результаті разом із більшовиками на Київ рушили й «білі» росіяни за підтримки Заходу. Симон Петлюра вирішив відкривати світовому шоу Україну через культуру. Усвідомлюючи силу музики як універсальної мови, він у 1919 році відправив Українську республіканську капелу під керівництвом Олександра Кошиця на гастролі до Європи. Метою було довести, що українці — окрема самобутня нація, гідна незалежності. Після важкої евакуації з Києва, на тлі наступу російських військ, хор вирушив на Захід. Прем’єрний виступ відбувся у Празі, де вперше за кордоном прозвучав «Щедрик» Миколи Леонтовича. Українська музика підкорила європейську публіку й критику, викликавши щире захоплення та зміну ставлення до України. Гастролі продовжилися в Австрії, Швейцарії та інших країнах. Преса писала про високий рівень української культури й підтримувала прагнення українців до самостійності. Проте до участі в Паризькій мирній конференції Україну не допустили, а хор довгий час не пускали до Франції. Лише восени 1919 року українські співаки дісталися Парижа, коли доля України вже була вирішена без її участі: незалежність не визнали, а землі поділили між сусідами. Попри це, концерти в Парижі та інших містах Франції мали великий успіх і викликали запитання: чому світ досі не знав української музики. Європейці дізналися, що українську культуру десятиліттями забороняла й нищила Російська імперія.

Після захоплення Києва у 1919 році російські більшовики розгорнули терор проти свідомих українців. Згодом владу в місті захопили білогвардійці, які забороняли саме слово «Україна» й переслідували українських діячів. Через загрозу арешту Микола Леонтович у листопаді 1919 року змушений був утекти з Києва, пішки подолавши понад 300 км до Тульчина. Наступні два роки стали для композитора найважчими: він жив у злиднях, однак продовжував творити й почав писати оперу, не знаючи про світову славу свого «Щедрика». Згодом пісня стала світовим різдвяним хітом, зазвучала у кіно, рекламі та тисячах аранжувань. Попри світову популярність мелодії, ім’я її українського автора й історія України довгий час залишалися маловідомими. Та сьогодні «Щедрик» і далі звучить у світі як символ української культури й боротьби за незалежність.

Нові археологічні дослідження на Рівненщині: співпраця України та Польщі

19 грудня у селі Угли Рівненської області відбувся важливий розвідувальний виїзд, на якому обговорювалися плани майбутніх археологічних досліджень. У заході брали участь фахівці з України та Польщі, а також представники місцевої влади та державних органів. Їхня мета – підготуватися до досліджень, які заплановані на березень-квітень 2026 року.

Під час виїзду було проведений огляд місцевості, де планується провести розкопки. Учасники обговорили ключові питання, включаючи графік проведення робіт, необхідну логістику, методичні підходи та, що особливо важливо, заходи безпеки, враховуючи поточну ситуацію в Україні.

Ці дослідження є продовженням співпраці між Україною та Польщею, що розпочалася на основі домовленостей, прийнятих Українсько-польською робочою групою з питань історичної пам’яті. За результатами їхньої роботи у 2025 році було затверджено план майбутніх досліджень.

Рівненський театр «Мами» отримав обласну премію за видатну виставу

Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр став лауреатом Рівненської обласної премії в галузі театрального мистецтва у 2025 році. Вистава «Мами», що заснована на новелах Марії Матіос у спільному проєкті з режисеркою Анжелікою Чорнойван та художницею Катериною Кардель, отримала визнання як на рівненщині, так і на всіукраїнському рівні.

Постановка, що досліджує теми материнства, втрат та трагічні сторінки історії України, вперше пройшла у Рівному. Згодом, вистава здійснила успішний гастрольний тур, представившись у Дніпрі, Луцьку та Житомирі.

У цьогорічному конкурсі на премію брали участь троє номінантів: Людмила Веремчук, директор Соснівського ліцею Рівненської області, Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр та Олена Ткачук, керівник проєкту «Ляльки не мовчать». Переможцю буде присвоєно звання лауреата, вручено диплом та грошову винагороду у розмірі 25 тисяч гривень.

Обласна премія в галузі театрального мистецтва присуджується за досягнення у виставковому мистецтві, включаючи вистави, режисерські роботи, драматургію, сценографію, музичні проєкти, наукові дослідження та публікації, які отримали позитивний резонанс в українському медіапросторі.