Війна визначила подальший шлях Сергія з Дубровиччини, відомого за позивним Севера. Його історія — не про славу чи гучні подвиги, а про рішення, яке в час повномасштабної війни для багатьох стає обов’язком. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій перебував за кордоном, однак вирішив повернутися в Україну і стати на захист Батьківщини. Сам він не сприймає, коли його називають героєм, і наголошує, що просто виконує свій обов’язок.
Сергій Галабурда — уродженець села Висоцьк на Дубровиччині. Ще до повномасштабного вторгнення він служив прикордонником, а у 2014 році виконував завдання в зоні АТО. Пізніше звільнився та поїхав працювати за кордон. На початку повномасштабного вторгнення він був у Франції, але, дізнавшись про війну, відразу повернувся до рідного села. У 2022 році отримав повістку, а у вересні 2022 року мобілізувався. У той час формувалася 3-тя окрема штурмова бригада, тож він долучився до її лав. Нині Сергій проходить службу у складі батальйону підтримки 3 ОШБр.
Майже весь час на службі Сергій виконував обов’язки сапера. За його словами, про таку професію він ніколи не мріяв, однак на війні не доводиться обирати фах — потрібно виконувати поставлені завдання. Серед основних обов’язків його підрозділу — мінування підступів до українських позицій, щоб ускладнити просування ворога, а також розмінування під час бойових завдань і очищення логістичних шляхів, які противник активно мінує. Це необхідно для того, щоб особовий склад міг безпечніше й швидше пересуватися ділянкою.
У 2024 році під час виконання бойового завдання із замінування підступів до позицій Сергій зазнав важкого поранення. Як тільки група прибула в район виконання завдання, противник скинув боєприпас із дрона. Унаслідок цього він дістав осколкові поранення обох верхніх кінцівок і важку контузію. За словами Сергія, той вихід мав дуже високу ціну: один із побратимів загинув. Він каже, що жодні вибухи чи обстріли не можуть зрівнятися з болем від втрати людини, з якою пліч-о-пліч виконував бойові завдання.
Сергій розповідає, що повернутися до служби після поранення йому допомогла підтримка рідних. Водночас зазначає: кожне бойове завдання має свої труднощі, щоразу виникають нові ризики і потреба в нових рішеннях. Найбільше йому запам’яталися бої за Бахмут, штурми Андріївки та Кліщіївки. У той період, за його словами, доводилося працювати цілодобово, по дві-три доби без відпочинку. Головним завданням тоді було розмінування логістичних шляхів для безпечного просування важкої техніки та особового складу під час штурмових дій.
Сергій говорить, що на війні немає права на помилку. Щоб зберегти життя побратимів, потрібно швидко оцінювати обстановку, чітко ухвалювати рішення і постійно пристосовуватися до змін. Окремо він згадує виконання бойових завдань на Авдіївському коксохімічному заводі. За його словами, ситуація там була надзвичайно складною: земля буквально горіла під ногами, а вночі через постійні вибухи, удари КАБів, ФАБів та артилерійський обстріл було світло, як удень.
Серед бойових відзнак Сергія — «Хрест Хоробрих», «Золотий Хрест» та відомча відзнака Міністерства оборони України «За поранення». Попри значний бойовий досвід і високі нагороди, його найбільша мрія така сама, як у мільйонів українців, — жити у мирній та вільній країні. Саме тому він звертається до всіх, хто ще вагається, із закликом не чекати, поки хтось зробить вибір замість них, а долучатися до Сил оборони України. Також Сергій закликає приєднуватися до батальйону підтримки 3-ї окремої штурмової бригади.
Зараз Сергій несе службу на Харківському напрямку. Поруч із ним завжди його дружина Тетяна, яка часто приїздить до чоловіка на схід і підтримує його в найважчі моменти. Їх поєднала війна. Хоча вони жили в одному селі, раніше майже не перетиналися і майже не спілкувалися. Усе змінилося тоді, коли Тетяна почала волонтерити — саме тоді між ними зав’язалося спілкування.
Попри всі випробування, родина з надією дивиться вперед. Нині Сергій і Тетяна чекають на народження своєї першої дитини. Найбільше вони прагнуть, щоб майбутнє покоління ніколи не знало, що таке сирени, вибухи і страх, а війна для всіх залишилася лише сторінкою в історії, а не частиною життя.