Категорія: Суспільство

На сайті Президента України оприлюднили петицію з проханням присвоїти Петру Станіславовичу Нізелюку із Зарічненщини почесне звання Героя України посмертно з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Петро Нізелюк народився 12 липня 1992 року. 17 березня 2022 року його призвали до лав Збройних Сил України. Службу він проходив у військовій частині А0451 у складі 23 інженерно-позиційного полку на посаді розвідника. Боєць брав участь у бойових діях на Запорізькому, Харківському та Донецькому напрямках під позивним «Моровинець».

У січні 2025 року військового перевели до 82 окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А2585), де він служив під позивним «Мор». Там він був старшим групи на Сумщині та Курському напрямку. Саме в цей період у нього загострилася хвороба, через що він переніс операцію.

Після реабілітації Петро, попри стан здоров’я, знову повернувся до служби. Він пройшов навчання на оператора БПЛА та продовжив виконувати бойові завдання у складі 1 десантно-штурмового батальйону. Також він постійно підвищував свій професійний рівень, проходив спеціалізоване навчання за напрямком саперної справи, зокрема й за кордоном.

Побратими згадують його як відповідального, рішучого та надійного воїна, який завжди був готовий допомогти. За службу Петро отримав медаль «За надійний захист у бою», медаль та відзнаку Президента України «За оборону України», медаль «Ветеран війни», статус учасника бойових дій, а також був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

22 серпня 2025 року Нізелюк Петро Станіславович загинув у бою поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області.

У тексті петиції родина військового просить Президента України присвоїти йому звання Героя України посмертно за мужність, самопожертву та відданість військовому обов’язку. У зверненні наголошується, що Петро до останнього подиху захищав Україну, неодноразово ризикуючи власним життям заради побратимів.

Окремо в петиції згадано один із бойових епізодів. Під час виконання завдання Петро разом із розвідувальною групою натрапив на українських військових, які опинилися під ударом ворожих дронів. Серед них були поранені, контужені та дезорієнтовані бійці, які не могли самостійно дістатися евакуації. Попри смертельну небезпеку та безперервні обстріли, він разом із двома побратимами вивів їх з-під вогню та допоміг дістатися безпечного місця.

Після цього військові перевірили свій склад і з’ясували, що ще семеро українських військовослужбовців залишилися на небезпечній ділянці. Не вагаючись, Петро та його товариші повернулися назад, відшукали їх і врятували, вивівши до точки евакуації. Уже за кілька днів ця територія була окупована ворогом, тому без їхньої мужності та самовідданості ці захисники могли не вижити.

Станом на зараз петиція вже зібрала 9380 голосів із 25 000 необхідних. До завершення збору підписів залишається ще 38 днів.

У Рівненському обласному перинатальному центрі народився малюк «у сорочці». Про це повідомили в медзакладі.

Дитина з’явилася на світ природним шляхом і при цьому залишалася в амніотичному міхурі. Саме таке явище називають народженням «у сорочці».

Як зазначають лікарі, мить, коли малюк ще огорнутий навколоплідними водами, а життя вже починається самостійно, є неймовірною і дуже особливою.

У громадах Рівненщини повідомили про підтвердження загибелі чотирьох військовослужбовців: Сергія Смолярчука із Семидубської громади, Миколи Кутасевича з Радивилівської громади, Костянтина Сербенюка із Сарненської громади та Владислава Мельниченка з Рівного.

Підтверджено загибель Смолярчука Сергія Андрійовича, 1983 року народження, із Семидубської громади. Він проходив службу у ЗСУ. Із 10 грудня 2023 року військовий вважався зниклим безвісти після штурмових дій російських військ у районі населеного пункту Берестове Бахмутського району Донецької області. Після проведення процедури ідентифікації стало відомо, що захисник загинув. Інформацію про дату та час прощання повідомлять додатково.

Трагічну звістку отримала і Радивилівська громада. У боях за Україну загинув житель села Підзамче, солдат Микола Васильович Кутасевич, 1990 року народження. Він служив навідником аеромобільного відділення роти аеромобільного батальйону. На військову службу Миколу Кутасевича призвали у липні 2025 року Вознесенським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Миколаївської області. 18 жовтня 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання, обороняючи селище Новоекономічне Покровського району Донецької області. Про дату та час прощання повідомлять окремо.

Також підтвердилася загибель лейтенанта Костянтина Сербенюка із Сарненської громади. Він народився 9 травня 1990 року в Сарнах, де минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Сарненському ліцеї №5, а згодом здобув спеціальність землевпорядника в Національному університеті водного господарства та природокористування. Працював за фахом у ПП «Земельно-кадастровий та архітектурний центр». У 2014 році Костянтин проходив строкову службу, а в січні 2023-го став на захист України. Він служив у 61-й окремій механізованій Степовій бригаді командиром кулеметного взводу 36-го окремого стрілецького батальйону. За мужність, відвагу та взірцеве виконання бойових завдань був відзначений почесною нагородою «Срібний хрест». Свій останній бій військовий прийняв 6 липня 2024 року поблизу села Водяне Волноваського району на Донеччині. Він вирушив рятувати поранених побратимів, і під час виконання цього завдання зв’язок із ним зник. Після тривалих місяців очікування експертиза підтвердила, що Костянтин загинув того ж дня, рятуючи інших. Прощання та поховання захисника відбудеться завтра, 18 серпня.

Рівне також проведе в останню путь Владислава Мельниченка. Він народився 21 січня 1997 року в місті Коростень. Навчався у загальноосвітній школі в селі Серби на Житомирщині, після чого здобув професію механіка у Рівненському технічному коледжі і Національному університеті водного господарства та природокористування. Після завершення навчання працював у Рівному на фірмі «Ямуна», а пізніше їздив на заробітки до Києва. У червні 2024 року Владислава Мельниченка мобілізували до лав Збройних сил України. 11 листопада 2024 року 27-річний солдат загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Він вважався зниклим безвісти, однак лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати та передати родині для гідного поховання. Прощання з Владиславом Мельниченком відбудеться у вівторок, 18 серпня, о 10:00 на майдані Незалежності в Рівному. Заупокійна служба пройде у Свято-Покровському соборі. Поховають військовослужбовця на кладовищі в селі Серби Житомирської області.

Телеканал «ITV media group» висловлює щирі співчуття родинам та розділяє біль утрати. Герої не вмирають!

Мешканці одного із сіл на Гощанщині вже п’ять місяців живуть без маршрутки. Щоб дістатися до найближчої інфраструктури, люди змушені користуватися власним авто, велосипедом або йти кілька кілометрів пішки. Без автобуса їм складно нормально доїхати ані до лікарні, ані на роботу. Зупинка в селі є, однак транспорт тут давно не зупиняється.

Через нестачу водіїв перевізники скорочують маршрути, і найбільше від цього потерпають віддалені села. Серед них — Матіїївка на Гощанщині. Місцева жителька пані Тетяна каже, що село вже 5-ий місяць відрізане від транспорту.

Уся необхідна для життя інфраструктура розташована у Гощі. Щоб потрапити до магазину чи школи, потрібно подолати 7 км до сусіднього села. Якщо немає власного авто, вибір невеликий: пішки або велосипедом. Місцеві розповідають, що велосипед фактично став для них основним видом транспорту.

Жителька села Лариса говорить, що через відсутність магазину і маршрутки змушена їздити велосипедом до Малятина. За її словами, це особливо важко через хвору ногу, адже доводиться долати 7 км в один бік і 7 км назад.

Нині єдиний маршрут, яким можуть скористатися жителі Матіївки, — Тучинська маршрутка. Проте вона їде лише у напрямку Рівного, тому до Гощі доводиться добиратися з пересадками. Місцеві кажуть, що цей автобус можна застати лише раз на день, а ввечері він не завжди заїжджає до села.

Місцева жителька Вікторія розповідає, що інколи вдається доїхати лише до Малятина, а далі маршрутка не їде. Тоді доводиться або йти пішки, або просити допомоги в рідних. Вона каже, що мешканцям не потрібно, аби автобус курсував щодня і виконував усі рейси, але вони хочуть хоча б кілька визначених виїздів.

Нещодавно маршрут вдалося відновити, але лише на кілька днів. Перевізник пояснив, що рейси виявилися збитковими. У Гощанській селищній раді запевняють, що шукають можливості відновити транспортне сполучення.

Заступник селищного голови Іван Якимчук повідомив, що в червні маршрут вдалося відновити, однак уже через декілька днів ФОП Оксана Зарецька, яка здійснювала перевезення, також зупинила його через економічну збитковість та низький пасажиропотік. За його словами, селищна рада постійно веде комунікацію з Управлінням транспорту Рівненської обласної військової адміністрації щодо пошуку різних способів вирішення цього питання.

Начальник управління інфраструктури та промисловості Рівненської ОВА Федір Мисюра зазначив, що одна з головних причин дефіциту водіїв — мобілізація. За його словами, перевізники-ФОПи не мають можливості бронювати працівників. Він також повідомив, що через брак водіїв не закрито близько 75-ти маршрутів. За його словами, у межах можливостей шукають перевізників, видають тимчасові документи та оголошують конкурси, щоб охочі могли зайти на маршрут і забезпечити перевезення.

У громаді сподіваються, що транспортне сполучення вдасться відновити найближчим часом.

Жителя Рівненщини Андрія Трофімчука нагородили орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Олександр Коваль.

Нагороду вручив Глава держави під час Українського молодіжного форуму, який відбувся у столиці.

Андрій Трофімчук у 2022-2024 роках брав участь у боях на Бахмутському напрямі та отримав поранення. Нині 24-річний Захисник очолює Рівненський обласний молодіжний пластовий вишкільний центр.

Військовослужбовець Сергій Блищик із села Балаховичі Полицької громади отримав відзнаку «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ. Про це повідомили у Полицькій територіальній громаді.

Сергія мобілізували у 2025 році. Протягом тривалого часу він виконував службу на Донеччині, на напрямку Костянтинівки.

Після важкого поранення та довгої реабілітації військовий повернувся до своїх побратимів у Костянтинівку. Нещодавно Сергія Блищика також нагородили відзнакою «За оборону рідного краю».

Чоловікам, які підлягають військовому обов’язку та не сплачують штрафи за порушення правил військового обліку, можуть заарештувати банківські рахунки в межах виконавчого провадження. Такий механізм уже передбачений чинним законодавством України і не потребує ухвалення нових норм.

Водночас фахівці зазначають, що на практиці ця процедура застосовується не в усіх випадках. Причиною є як особливості оформлення документів, так і складнощі під час їх виконання, повідомляє Telegraf.

За чинними правилами, якщо адміністративний штраф не сплачено, постанову можуть направити до органів державної виконавчої служби. Після відкриття виконавчого провадження виконавець має право накласти арешт на рахунки боржника. Водночас обмеження стосуються не всіх видів рахунків, а після погашення заборгованості арешт знімається.

Як пояснюють юристи, на практиці виконавче провадження нерідко не відкривається через помилки в оформленні документів або відсутність необхідних даних для ідентифікації боржника. Крім того, окремі постанови повертаються без виконання через пропущення встановлених законом строків або неточності в документах.

За словами представників парламентського комітету, питання застосування фінансових обмежень залишається одним із напрямків, які обговорюються в межах подальшого вдосконалення мобілізаційного законодавства.

Війна визначила подальший шлях Сергія з Дубровиччини, відомого за позивним Севера. Його історія — не про славу чи гучні подвиги, а про рішення, яке в час повномасштабної війни для багатьох стає обов’язком. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій перебував за кордоном, однак вирішив повернутися в Україну і стати на захист Батьківщини. Сам він не сприймає, коли його називають героєм, і наголошує, що просто виконує свій обов’язок.

Сергій Галабурда — уродженець села Висоцьк на Дубровиччині. Ще до повномасштабного вторгнення він служив прикордонником, а у 2014 році виконував завдання в зоні АТО. Пізніше звільнився та поїхав працювати за кордон. На початку повномасштабного вторгнення він був у Франції, але, дізнавшись про війну, відразу повернувся до рідного села. У 2022 році отримав повістку, а у вересні 2022 року мобілізувався. У той час формувалася 3-тя окрема штурмова бригада, тож він долучився до її лав. Нині Сергій проходить службу у складі батальйону підтримки 3 ОШБр.

Майже весь час на службі Сергій виконував обов’язки сапера. За його словами, про таку професію він ніколи не мріяв, однак на війні не доводиться обирати фах — потрібно виконувати поставлені завдання. Серед основних обов’язків його підрозділу — мінування підступів до українських позицій, щоб ускладнити просування ворога, а також розмінування під час бойових завдань і очищення логістичних шляхів, які противник активно мінує. Це необхідно для того, щоб особовий склад міг безпечніше й швидше пересуватися ділянкою.

У 2024 році під час виконання бойового завдання із замінування підступів до позицій Сергій зазнав важкого поранення. Як тільки група прибула в район виконання завдання, противник скинув боєприпас із дрона. Унаслідок цього він дістав осколкові поранення обох верхніх кінцівок і важку контузію. За словами Сергія, той вихід мав дуже високу ціну: один із побратимів загинув. Він каже, що жодні вибухи чи обстріли не можуть зрівнятися з болем від втрати людини, з якою пліч-о-пліч виконував бойові завдання.

Сергій розповідає, що повернутися до служби після поранення йому допомогла підтримка рідних. Водночас зазначає: кожне бойове завдання має свої труднощі, щоразу виникають нові ризики і потреба в нових рішеннях. Найбільше йому запам’яталися бої за Бахмут, штурми Андріївки та Кліщіївки. У той період, за його словами, доводилося працювати цілодобово, по дві-три доби без відпочинку. Головним завданням тоді було розмінування логістичних шляхів для безпечного просування важкої техніки та особового складу під час штурмових дій.

Сергій говорить, що на війні немає права на помилку. Щоб зберегти життя побратимів, потрібно швидко оцінювати обстановку, чітко ухвалювати рішення і постійно пристосовуватися до змін. Окремо він згадує виконання бойових завдань на Авдіївському коксохімічному заводі. За його словами, ситуація там була надзвичайно складною: земля буквально горіла під ногами, а вночі через постійні вибухи, удари КАБів, ФАБів та артилерійський обстріл було світло, як удень.

Серед бойових відзнак Сергія — «Хрест Хоробрих», «Золотий Хрест» та відомча відзнака Міністерства оборони України «За поранення». Попри значний бойовий досвід і високі нагороди, його найбільша мрія така сама, як у мільйонів українців, — жити у мирній та вільній країні. Саме тому він звертається до всіх, хто ще вагається, із закликом не чекати, поки хтось зробить вибір замість них, а долучатися до Сил оборони України. Також Сергій закликає приєднуватися до батальйону підтримки 3-ї окремої штурмової бригади.

Зараз Сергій несе службу на Харківському напрямку. Поруч із ним завжди його дружина Тетяна, яка часто приїздить до чоловіка на схід і підтримує його в найважчі моменти. Їх поєднала війна. Хоча вони жили в одному селі, раніше майже не перетиналися і майже не спілкувалися. Усе змінилося тоді, коли Тетяна почала волонтерити — саме тоді між ними зав’язалося спілкування.

Попри всі випробування, родина з надією дивиться вперед. Нині Сергій і Тетяна чекають на народження своєї першої дитини. Найбільше вони прагнуть, щоб майбутнє покоління ніколи не знало, що таке сирени, вибухи і страх, а війна для всіх залишилася лише сторінкою в історії, а не частиною життя.

У Рівненському обласному центрі служби крові заявили про критично низький запас крові 0(I)- та A(II)+. Жителів області просять не відкладати донацію, адже вона може врятувати життя пацієнтам, яким потрібне невідкладне переливання.

Для людей, які не можуть здати кров у будні, у серпні організують дві робочі суботи — 1 та 15 серпня. Донорів прийматимуть з 08:00 до 13:30 за адресою: м. Рівне, вул. Степана Бандери, 31.

У закладі звертаються до всіх, хто має відповідний стан здоров’я, із закликом запланувати донацію найближчим часом. Донором може бути людина, яка не має гострих інфекційних чи неінфекційних захворювань, хронічних хвороб у стадії загострення, захворювань, що передаються через кров, а також уражень шкіри в місці венепункції.