Рівненський апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу у справі про розподіл майна подружжя, де основним питанням стало джерело фінансування покупки нерухомості. Після розірвання шлюбу чоловік подав позов до суду, вимагаючи визнати за ним право на 1/2 частину земельної ділянки та незавершеного будинку, які були придбані дружиною під час їхнього шлюбу. Місцевий суд першої інстанції підтримав чоловіка, оскільки майно було набуте в шлюбі, і він надав нотаріальну згоду на купівлю, що свідчило про спільність майна. Однак жінка не погодилася з цим рішенням і подала апеляцію, стверджуючи, що фінансування походило виключно з її власних коштів. Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, існує презумпція спільності майна, але вона не є абсолютною. Стаття 57 СК України чітко зазначає, що майно, придбане під час шлюбу за кошти, які належали одному з подружжя, є його приватною власністю. Основним завданням жінки було спростувати цю презумпцію. Вона надала суду беззаперечні докази: квартира, що належала їй до шлюбу, була продана, а наступного дня вона уклала угоду на купівлю недобудованого будинку, вартість якого відповідала сумі, отриманій від продажу її особистої квартири. Купівля земельної ділянки також була профінансована коштами, отриманими від відчуження майна її матері та брата, де вона мала свою частку. Чоловік стверджував, що надавав письмову згоду на придбання майна, і суд першої інстанції сприйняв це як підтвердження спільності. Проте апеляційний суд спростував цей висновок, підкресливши, що згода одного з подружжя на купівлю не перетворює особисті кошти іншого на спільні. Якщо походження грошей доведено, режим особистої приватної власності залишається. Рівненський апеляційний суд повністю задовольнив скаргу жінки, скасувавши рішення про поділ будинку та землі порівну, визнавши нерухомість особистою приватною власністю дружини. Також задоволено її зустрічні вимоги: автомобіль “Opel Omega” визнано спільним майном, і чоловік має виплатити їй грошову компенсацію за 1/2 частку авто. Щодо претензій чоловіка про те, що він “вкладався у ремонт”, суд роз’яснив, що якщо не доведено істотного збільшення вартості будинку через ці вкладення, він може розраховувати лише на компенсацію витрачених коштів, а не на частку у нерухомому майні.
